3. Історичне значення документа
Цікаво, що в середні віки не знали писаного загального законодавства. Юридичне положення інститутів та персон визначалося правом на індивідуальні привілеї. В цілому до ХІІ ст. були відсутні закони з устрою Імперії. До того ж, якщо робилися які-небудь спроби їх створення, то епізодичні. Так, можна сказати «Союз з духовними князями» (1220 р.), або ж «Licet juris» (1338 р).
Карл ІV отримавши імператорську корону, робить крок до систематизації законів держави, з переглядом того, який вже є. Коли він покращив своє положення, він прагнув враховувати реальне співвідношення сил Імперії. І у 1356 році він видав Золоту Буллу, яка до самого кінця Германської імперії (1806 рік) складала основний закон її організації, її строю, а тому поклала у багатьох відносинах кінець свавіллю.
Вона закріпила всілякі втручання пап в обрання королів. Містам «Золота булла» забороняла прийом громадян ззовні, а також обмежувала їх права на союзи та коаліції. З іншого боку, були точно вказані права князів стосовно по відношенню до різних категорій їх підданих. Головним чином зміст булли стосувався обрання римських королів, а також прав та майна курфюрстів. У ній перераховуються всі сім головних виборців: три архієпископа - Майнцський, Трирський та Кельнський, король Чехії, пфальцграф Рейнський, герцог Саксонський, маркграф Бранденбургський. Обрання вирішувалося більшістю членів. Скликаються курфюрсти архієпископом Майнцським через місяць після смерті імператора. А якщо б такого скликання не відбулося, то вони без запрошення зїжджалися у Франкфурд-на-Майні.
Виборчі права курфюрста тісно повязані з його землею, яка, як нерушиме ціле, переходить у спадок до його первенця, причому всі піддані курфюрста, по їх особливим важливим привілеям, судяться виключно в місцевих судах. В силу привілею про невиклик ніхто не має право апелювати рішення цих судів у вищі інстанції. Курфюрстам на їх територіях приналежать так звані «регалії» - право чеканити монету, назначати пошлини, витуряти або не витуряти у себе євреїв [6, 478-479]. Їм було надано також ряд широких прав в області юрисдикції та право участі у спільноімерському суді [2, 425]. Таким чином, на основі цієї булли вони ставали повними господарями своєї землі та складали в якомусь роді олігархію, яка різко виділялася з-поміж інших князів та в сильнішій ступені закріпляла їх залежність [6, 479]. Васалам було заборонено вести війну проти синьйорів, містам - підписувати союзи проти курфюрстів [2, 425]. Цей пункт, який захищає інтереси князів, був викликаний потягом німецьких міст грати самостійну політичну роль незалежно від князівської влади [4, 436]. Але приватні війни між феодалами не були заборонені. Для них були встановлені деякі межі [2, 425].
Крім того, булла передписувала голові держави кожного року в визначені строки зустрічатися з курфюрстами для вирішення найважливіших державних справ: важливішою землею курфюрстів, Чеською, володів сам Карл, та, судячи по тодішньому положенню справ, мав право надіятися, що йому вдасться те, чого не вдалося його попередникам: вдержати імператорську владу в своєму домі та таким чином, хоча і за допомоги деякого обходу - через олігархії - створити для Німеччини монархію в лиці представників Люксембургської династії [6, 478-479].
Германська імперія не зробилася, таким чином, централізованою державою. Вона представляла собою конгломерат самостійних та фактично не повязаних між собою «імперських чинів», які вважалися обовязковими членами імперії Правління Карла ІV, яке лише ненадовго посилило центральну владу, заклало традиції для подальшої політики династії Люксембургів, яка приділяла велику увагу своїм спадковим землям та йшла заради цього на чергові поступки князям та римській курії[4, 436].
Отже, історичне значення «Золотої булли» не в тому, що вона стала новим конституційним правом, а класифікувала вже діюче право, передусім звичаєве, яке сформувалося на основі традиції обирання королів, різноманітних правових випадків та привілеїв та формально завершила перехідний етап від спадково-виборної влади імператора в Х-ХІ ст. до виборної імператорської влади.
До наших днів збереглося сім рукописів «Золотої булли», написаних латинською мовою. Залишається спірним питання авторства (називаються імена Карла IV, італ. юриста Бартоло та ін.). «Золота булла» вплинула на розвиток державно-правової системи в Німеччині, де вона вважалася основним законом конституційного рівня до 1806 року, тобто до скасування імператора Священної Римської імперії германської нації. Вона мала загальноєвропейське правове значення у розумінні становлення виборчих засад у формуванні найвищої державної влади.
Історично значущою була мета, передусім політична, коли виникло питання про прийняття цього документа. Звичаєві права отримали в буллі не просте законодавче ствердження - вони вносилися імператором для обговорення з метою зміцнити імператорське законодавство, зберегти єдність імперії, внутрішній мир, суверенітет, заборонити роздори та їх погані наслідки для держави.