1. ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ПРАВА НІМЕЧЧИНИ

Прабатьківщиною цілого ряду сучасних західноєвропейських держав - Франції, Німеччині, Італії, Австрії, Швейцарії Бельгії і ін. була Франкська імперія. Верденський договір 843 року, що завершив період існування першої форми феодальної держави, поклав початок історії трьох майбутніх країн Європи - Франції, Німеччині і Італії. Таким чином, політичне відокремлення східних територій колишньої єдиної імперії франків почалося в результаті її розділів між нащадками Карла Великого. В етнічному відношенні Східно-франкське королівство було достатньо однорідним: його демографічну основу складали німецькі племінні спільноти, з яких згодом сформувалася німецька народність.

У першій третині X-XII ст. Німеччина була відносно єдиною державою.

Слабкий розвиток феодалізму, зовнішня загроза і активна політика централізації перших німецьких королів сприяли затвердженню ранньофеодальної монархії, часовому посиленню королівської влади.

Центральний апарат в Німеччині в X-XII ст. зберігав в собі риси палацово-вотчинної системи управління, яка була властива епосі Каролінгів. Обираний феодалами імператор постійно розїжджав з своїм двором по імперії, підтримуючи свою владу в різних її частинах.

З XII в. починається поступовий процес розкладання системи королівської адміністрації на місцях, діяльність центрального і місцевого апарату Німеччини все менше залежала від волі і бажання імператора і все більше визначалася політичними інтересами і привілеями князів.

Становлення королівської влади, а потім її стійке ослаблення зумовили правовий партикуляризм протягом всього періоду німецького середньовіччя. З формальної точки зору в Німеччині починаючи з XII-XIII ст. не існувало "загальнонімецького права", якщо не вважати імператорського законодавства з окремих питань, а було право різних територіальних утворень, включаючи право міст.

Крім того, німецька середньовічна правова система відрізнялася виразним відособленням комплексу правових норм, що стосуються вищого феодального стану так званого ленного права. Якщо в Англії і, до певної міри, у Франції з XIII ст. норми, які регулювали васально-ленні відносини, діяли в тісному взаємозвязку з іншими нормами феодальної правової системи, то в Німеччині традиційним став поділ права на земське (право землі, території - Landrecht) і ленне (Lehnrecht). Ленне, земське, міське, канонічне право в Німеччині регулювало одні і ті ж відносини (поземельні, майнові, шлюбний-сімейні, спадкові) по-різному, залежно від станової приналежності субєкта права і місцевості, території, право якої на нього розповсюджувалося. Найчастіше визначити його "власне" право міг тільки суд.

«Статути миру»

Германські імператори і рейхстаг у ХІІ-ХІІІ ст. здійснювали вельми активну законотворчу діяльність. Ними було видано близько 20 так званих «статутів миру», серед яких найбільш відомим є Майнцський статут 1235 р. Ними проголошувалися деякі принципи «встановленого права» для мешканців усієї Німеччини, включаючи принцип обовязкового судового розгляду усіх справ з метою «захисту тіла і майна» замість помсти та самосуду. Уже тоді було підкреслено: «де закінчується влада права, владарює жорстока сваволя».

Позасудова розправа, порушення встановленого судом перемиря, захоплення майна у забезпечення боргу без дозволу судді могли призвести до оголошення винного «поза законом» (це означало побавлення його честі й усіх прав). За Майнцським статутом, «порушеннями миру» чи не вперше були визнані такі злочини проти встановленого правопорядку, як непідкорення церковній юрисдикції, незаконне стягнення мита та інших зборів, перешкоджання вільному і безпечному пересуванню країною германців та іноземців. Підлягали покаранню і звичайні, «класичні» злочини: фальшування грошей, захоплення заручників, вбивство, державна зрада. Принципи покарання вже враховували такі обтяжуючі обставини, як зухвалість злочину та рецидив, і визначалися характером злочину та особистістю злочинця. Співучасники каралися так само, як і виконавець. Майнові злочини тягнули передусім відшкодування шкоди.

Правові збірники

У XI- XV ст. німецьке право характеризується освітою численних і різнорідних правових устроїв, що відносилися то до певної території, то до певного кола осіб. Відсутність єдиної судової системи вела до того, що в різних судах застосовувалися різні правові норми. У середньовічній Німеччині не існувало загальної правової системи, населення жило по «партикулярному» праву. Саме ця юридична роздробленість, цей партикуляризм полегшили згодом рецепцію римського права.

Судовий процес Середніх віків, і без того громіздкий і повільний, ускладнювався відсутністю писаних джерел права. Починаючи з XIII в. робляться спроби викладу звичаїв у вигляді збірників, що складалися юристами-практиками. Це так звані Правові книги. Найбільшою популярністю користувалося Саксонське зерцало, написане суддею Ейке фор Репхоффом у 1220-ті роки. В ньому обєднані найбільш поширені норми звичаєвого права і судової практики північно-східної Німеччини. Саксонське зерцало складається з двох частин, перша присвячена саксонському загальному земському праву і відображає головним чином практику судів, а друга - саксонському ленному праву.

У Саксонському зерцалі змішані норми кримінального і цивільного, матеріального і процесуального права, норми про злочини і покарання викладені безсистемно, загальних положень кримінального права практично немає. Але із відображених у Зерцалі загальних положень кримінального права можна згадати такі: «Щодо будь-кого не можна пропонувати рішення про його покарання, доки він не буде настільки викритим, що його належить покарати»; вбивство через недбалість не може тягнути за собою смертну кару або покарання, що калічать, а тільки вергельд; вагітну жінку не можна засуджувати до тяжкого покарання, а слабоумні та божевільні загалом не підлягають покаранню.

Саксонське зерцало отримало широку популярність не тільки в північно-східних, але і на території багатьох інших областей Німеччини і, таким чином, стало зразком для створення аналогічних збірників пізнішого періоду (Швабське, Голландське зерцало, Зерцало німецького народу, Берлінський міський кодекс та ін..). Саксонське зерцало застосовувалось в судах на протязі 600 років, а в деяких землях Німеччини на нього посилалися до кінця ХІХ ст.

Німецьке міське право

Високий ступінь однаковості склався у німецькому міському праві, адже право кількох провідних міст запозичалось іншими. Наприклад, закони Магдебурга діяли біль ніж у 80 містах, Франкфурта - у 49, Любка - у 43. Створилися дві основні сімї міського права - магдебурзьке і любецьке. Перше поширилось на Східну Саксонію, Бранденбург, окремі області Польщі, України, друге - на міста Північного і Балтійського регіонів. У ХІV ст. магдебурзьке право було видано у 5 книгах, які містили близько 500 статей. Багато з них були присвячені кримінальному праву. При цьому саме у міському праві зявилися перші згадування про злочини у сфері господарської діяльності.

німеччина кримінальний право феодальний

«Золота була»

Як вже зазначалось вище, в ХІІІ ст. активно проходили процеси феодальної роздробленості. Імператор продовжував залишатися головою держави, втілював єдність імперії, але не мав реальної влади. Він виконував в основному функції військового і зовнішньополітичного координатора дій німецьких феодалів. Це положення було юридично санкціоновано "Золотою буллою" 1356 р., виданою німецьким імператором і чеським королем Карлом IV. "Золота булла" закріпила практику, що історично склалася, при якій управління Німеччиною фактично зосереджувалося в руках семи курфюрстів.

"Золота булла" детально регламентувала процедуру виборів імператора курфюрстами, визнала повну політичну самостійність курфюрстів, їх рівність імператору. Вона закріпила права їх територіального верховенства, встановила неподільність курфюршеств, перехід їх у спадок. Курфюрсти зберегли за собою захоплені ними регалії, особливо такі, як власність на надра і експлуатація їх, стягування мит, чеканка монети. Таким чином, в Німеччині була юридично оформлена олігархія декількох найбільших феодалів. «Золота булла» відіграла важливу роль в подальшому особливому розвитку німецького права як база, на якій формувалась територіально-пазлова структура німецької держави.