2. Види володіння

1. ЦК розрізняє володіння законне і незаконне. Якщо володіння спирається на правову основу (правовий титул), то це законне володіння. Якщо у володільця чужої речі (майна) такої правової основи немає, це буде незаконне володіння. Незаконне володіння, у свою чергу, поділяється на добросовісне і недобросовісне. Добросовісним визнається володіння, якщо його володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю (майном).

281

Якщо ж володілець знав або повинен був знати, що він володіє чужою річчю (майном), то таке володіння визнається недобросовісним.

Для визнання володіння добросовісним чи недобросовісним слід не лише чітко знати, чи належить воно володільцю. Володілець повинен знати або не знати про незаконність свого володіння. Під цим висловом "повинен знати" чи "не повинен знати" потрібно розуміти сукупність фактичних обставин, які дають підставу припустити, що володілець знав або міг знати про незаконність свого володіння або, навпаки, міг І не знати про це.

2. Володіння без правового титулу (безтитульне володіння) часто називають фактичним володінням. Його слід відрізняти від володіння на будь-якій правовій основі (законне володіння), наприклад, на підставі договору (володіння орендаря, наймача тощо), а також від володіння власника, який володіє не чужим майном, а власним.

Характерною особливістю фактичного володіння є те, що володілець володіє майном як своїм, хоча про справжню належність майна він може і не знати. Якщо володілець неправомірно заволодів чужим майном, про що добре знає, він цей факт буде приховувати і видавати своє володіння за добросовісне.