Довгерт, Кузнецова - Коментар до Цивільного код

4. Зміст суб'єктивного авторського права

Зміст суб'єктивного авторського права визначає його значення і цінність для суспільства, активно впливає на його форму.Найбільш поширеною класифікацією авторських прав є їх поділ наособисті немайнові і майнові права. Важливість цього поділу полягає в тому, що особисті немайнові права можуть належати лишеавтору твору. Вони, як правило, не переходять до інших осіб і охороняються безстроково. Майнові права можуть вільно відчужуватися іншим особам І мають строковий характер. Правомочності особистого характеру, що створюють особисте немайнове право, дозволяють зберегти особистість автора в тому вигляді, в якому вонавиявляється в його творі. З іншого боку, правомочності майновогохарактеру, що утворюють майнове право, дозволяють автору здійснити економічну експлуатацію, використання належного Йомутвору, або, як правило, надавати дозвіл робити це третім особам,отримуючи винагороду.
Автору твору належать особисті немайнові права, встановленіст.ст.423, 438 ЦК. Особисті немайнові права є сутнісними, немай-новими, невід'ємними від авторства і абсолютними. Сутнісними вони є тому, що включають в себе мінімум прав, які набуваються завдяки створенню твору і без яких авторство втрачає сенс. Водночасна відміну від прав особистості, вони не належать особі від народження, оскільки не належать усім людям, а лише тим з них, хто єавтором. Вони є немайновими, оскільки 'їх не можна оцінити в грошовому вираженні, навіть якщо це І відбувається побічно (підвищення престижу автора, популярність твору тощо). Особисті немайнові права нерозривно пов'язані з особистістю автора твору. Вони єабсолютними, оскільки захищаються від усіх і кожного. З цієї характеристики випливає, що особисті немайнові права є невідчужу-ваними і від них не можна відмовитись. Вони не можуть бути об'єктом вилучення, примусового виконання чи експропріації. На них непоширюється дія строку позовної давності. Ці права не можуть стати об'єктом суброгації, оскільки обумовлені фактом авторства.

В коментарі до ст.423 ЦК міститься характеристика таких особистих немайнових прав, як право на визнання людини творцем (автором) об'єкта права інтелектуальної власності та право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоду честі чи репутації творця об'єкта права 'нтелектуальної власності.

'Стаття 438 ЦК передбачає кілька додаткових особистих немай прав автора, що відображають специфіку авторського права.

Автор має право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це можливо. Право на ім'я багато в чому

" 323

ідентичне праву авторства, оскільки визнання авторства означає, що автору належить право називати себе так, як він того бажає. Він може вказати як автор своє дійсне Ім'я, псевдонім або зробити свій твір анонімним. При опублікуванні твору право авторства і право на ім'я практично сприймаються як одне й те ж саме. Автор, який використовує псевдонім, і автор, який вирішив залишитися анонімом, володіють усіма правами на свій твір — як особистими нсмайповими, так і майновими. Фізичні та юридичні особи, що за згодою автора випускають твір у світ, не мають права розкривати ім'я автора. Якщо вони це зроблять, то порушать право автора забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору.

Право на недоторканність твору забезпечується автором значним набором засобів (ст.439 ЦК). Проголошено право автора протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або Іншій змінітвору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору безйого згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарямитощо. Право на недоторканність твору поряд з правами на опублікування і визнання твору є основою особистих немайнових прав.Важливість цього права підтверджується І тим, що у разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженоюна це автором. У разі відсутності такої особи недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами. Такими особами є, зокрема, особи, якімають права на використання твору за договорами з авторами.
Майнові права інтелектуальної власності пов'язані з можливостями автора щодо використання його твору. Автор самостійновирішує, яким чином буде використовуватися його твір. При цьому ніхто не має права використовувати твір без дозволу автора абоіншого правоволодільця. Виключні майнові права визначаються якправа автора самостійно здійснювати чи дозволяти здійснювати тічи інші дії щодо його твору (ст.ст.440, 441 ЦК). Фактично виключне авторське право на використання твору поширюється тільки наті форми і способи використання, які перелічені в ст.441 ЦК, а також на дії, які встановлені законом (наприклад, ст.15 Закону проавторське право). Першою формою використання твору ст.441 ЦКназиває опублікування твору (випуск у світ).

Використання твору здійснюється лише за згодою автора (ст.443 ЦК), крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених ЦК (ст.444) та іншим законом (наприклад, ст.ст.22—25 Закону про авторське право). Правомірним використанням твору без згоди автора та інших осіб і безоплатно в ст.444 ЦК названо використання твору:

як цитати з правомірно опублікованого твору або як ілюстрації у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв,зазначення джерел запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленоюметою;
для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою;

324

и 3) в інших випадках, передбачених законом.

Правомірне використання твору без згоди автора має супроводжуватися зазначенням імені автора твору та джерела запозичення. Якшо інше не встановлено ЦК та іншими законами, автор має право на плату за використання його твору (ст.445 ЦК).

До складу права на винагороду входить не лише "просто" право вимагати відповідних виплат, а й можливість обумовити розмір, порядок, строк виплати та інші умови отримання винагороди. Всі ці питання вирішуються в авторських договорах, на основі яких і здійснюється використання творів.

Після права на опублікування твору (випуск твору у світ) "право на відтворення твору будь-яким способом та у будь-якій формі" вважається одним з основних майнових прав автора. Відтворення пов'язане з фіксацією твору на матеріальному носії або з записом в ЕОМ чи в Інтернеті. Історично не право було єдиним майновим правом: правом на виготовлення копій книжок, що знайшло відображення в терміні copyright (право на копіювання). Тепер воно перекладається як "авторське право". Таким чином, правом на відтворення є право на повторне надання твору об'єктивної форми, що допускає його сприйняття третіми особами. Відтворення може здійснюватись в іншій об'єктивній формі порівняно з тією, в якій він був початково виражений. Це також залежить від типу твору. Якщо до недавнього часу відтворення завжди пов'язувалося з конкретною річчю, реальним "екземпляром", то сьогодні звичайним є відсутність конкретного "речового" екземпляру для кожного твору.

Так, цифрове відтворення твору, як правило, знаходиться в пам'яті відповідного електронного пристрою серед тисяч (мільйонів) інших творів. Звичайно, ця частина пристрою цілком матеріальна, але в багатьох випадках не буде існувати самостійного, уособленого в просторі екземпляру поширеного твору. Але це повинно серйозно впливати на правомочність відтворення твору. Використання твору шляхом його перекладу завжди здійснюється в сполученні з іншими формами використання твору (відтворення, розповсюдження, публічне виконання, передача в ефір тощо). Це пояснюється тим, що здійснений переклад не розповсюджується автором, не може бути заборонений ним. Більше того, здійснення перекладу може бути дозволено автором за договором, але це має сенс, якщо автор дозволив, крім того, конкретне використання твору в перекладі. За допомогою перекладу твір знаходить своє вираження в іншій мові ніж та, що використовується в оригіналі. Поняття "переклад" не застосовується до творів мистецтва. Переклад програми для ЕОМ на Іншу машинну мову не вважається перекладом в сенсі авторського права.

5. Право на переробку, адаптацію, аранжування та інші подібні зміни подібне до права на переклад. Воно включає як можливість автора або самому переробляти твір в Іншій вид, форму чи жанр, ^або давати дозвіл на переробку іншим особам. Створені в результаті творчої переробки твори є новими об'єктами авторського пра-^Ва Як правило, надання автором згоди на переробку означає І його згоду на використання створеного в результаті переробки нового твору. Автор може залишити за собою право на схвалення переробки як попередню умову її використання.

325

Твір може використовуватись шляхом включення його складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо. Збірники творів, зокрема збірники законів, судових рішень І доктрин, можуть включати повні і скорочені тексти та аналітичні резюме або тексти обох категорій.

Скорочені тексти і аналітичні резюме самі по собі є похідними творами і охороняються як такі. На інші поширюється режим попереднього дозволу авторів охоронюваних висхідних творів. Базою даних є весь комплекс елементів Інформації, що відбираються відповідно до попередньо встановлених критеріїв, що систематично обробляються і вводяться в пам'ять комп'ютерної системи, доступ до якої має визначена кількість користувачів. Бази даних є електронними сховищами даних і інформації. Це зв'язані чи поєднані між собою електронні картотеки, мета яких — забезпечити доступ до документації необмеженого кола осіб. Комп'ютери суттєво змінили масштаби та економічне значення компіляцій чи збірників даних, дозволили створювати бази даних І забезпечувати при цьому обробку необмеженого обсягу інформації та її майже миттєву передачу в будь-який регіон світу. Можливості зберігання інформації на відео-носіях, мікросхемах тощо постійно розширюються.

Енциклопедії І антології, що являють собою за підбором І розміщенням матеріалів результат інтелектуальної діяльності, охороняються як такі, без шкоди для прав авторів кожного з творів, що становлять частину таких збірників.

Право на публічне використання зазвичай визначається як право на показ твору шляхом декламації, гри, танцю чи якимось іншим чином, в тому числі за допомогою технічних засобів в місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, що не належать до І звичайного кола сім'ї чи до близьких знайомих сім'ї. Публічне виконання є одним з найбільш популярних засобів використання і І розповсюдження багатьох видів творів літератури і мистецтва. Публічний показ здійснюється стосовно творів образотворчого мистецтва. Показ — це право продемонструвати оригінал чи екземплярі твору.

Право на публічне виконання включає в себе право автора (ін-І шого право володільця) забороняти публічне виконання (показ) твору. Це пов'язано з тим, що невдало влаштоване публічне виконання (показ) може стати антирекламою твору та здатне призвести до комерційної невдачі. Необхідно зазначити, що з точки зору мар-1 кетингу, реклами і організації продаж екземплярів чи копій творів- мережею Інтернет є Ідеальним засобом.

6. ЦК закріплює за автором самостійне право на розповсюджен- ня екземплярів твору будь-яким способом, зокрема право на продаж екземплярів творів і передання їх в найм (оренду). ЦК не пе-І редбачає вичерпного переліку способів розповсюдження творів, на-І зиваючи лише типові — продаж і передача в найм (оренду). Існу-І ють й інші способи розповсюдження творів, наприклад, передача! екземпляра твору в комерційний прокат, депонування тощо. До ре- чІ, право на передання твору в прокат належить автору незалежні від права власності на екземпляр твору, оскільки придбання матеріального носія не дає власнику права передавати цей носій в орен-

ду без згоди автора. Це положення дозволяє побічно відмежовувати дане право від власного розповсюдження. Якщо екземпляр твору правомірно введено в обіг (шляхом першого продажу), автор втрачає контроль над його подальшим розповсюдженням. Інакше кажучи, згода автора вимагається лише на перший продаж екземпляру твору, в подальшому він циркулює в цивільному обігу вільно, не порушуючи авторських прав. Це правило виражає широко відомий принцип, який в праві промислової власності Іменується "принципом вичерпання прав".

Право на імпорт примірників твору, примірників його перекладів, переробок забезпечує автору можливість дозволяти або забороняти імпорт екземплярів твору, включаючи і ті, які виготовлені з дозволу автора чи іншого правоволодільця. Право на імпорт вважають частиною права на розповсюдження. Причиною введення права на імпорт є те, що майнові інтереси правоволодільців стали порушуватися міждержавними потокам и контрафактної продукції, що виробляється в інших країнах. Право на імпорт поширюється лише на екземпляри творів у формі матеріальних об'єктів, що в відповідних умовах є дієвим заходом. Водночас це право не має сенсу в глобальній інформаційній інфраструктурі поза транснаціональними коридорами. В такому середовищі твори "імпортуються" не в матеріальній, а в віртуальній формі, до якої право на імпорт застосувати неможливо.

Викладений перелік форм і способів використання твору не є вичерпним: законом можуть встановлюватися й інші дії, що визнаватимуться використанням твору.

Важливе значення має таке майнове право інтелектуальної власності на твір, як право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання. Перелік конкретних дій, спрямованих на реалізацію названого права викладено в ст.ст.52, 53 Закону про авторське право.

За автором та його правонаступниками визнається невідчужува-не право на одержання грошової суми в розмірі 5% від суми кожного продажу оригіналу рукопису літературного твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненого автором. Зазначена сума має сплачуватися продавцем оригіналу твору. Це право є особливим правом — правом слідування. Основною метою цього права є захист майнових Інтересів художників, авторів інших творів образотворчого мистецтва, авторів рукописів творів, які нерідко, особливо на початку творчого шляху, продають свої твори за безцінь — значно дешевше їх реальної вартості. Право на отримання прибутку від перепродажу творів якоюсь мірою компенсує ту несправедливість, яка була допущена стосовно автора на початку його творчої діяльності.

Спадкоємцям право слідування належить до спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір.

326

327

Содержание