Глава 21

Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

1. Право на життя

1. До особистих немайнових прав, що забезпечують природнеіснування фізичної особи, ЦК відносить наступні: право на життя;право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю;право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу; право наінформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про станздоров'я; права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров'я; право на свободу; право на особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю; правона опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров'ядовкілля, які закріплені у гл.21.

2. Основним особистим правом людини є право на життя. Існування цього права зумовлено самим Існуванням людини, воноє найбільш природним. ЦК у ст.281 закріплює невід'ємне правона життя кожної фізичної особи, яка не може бути позбавленажиття І має право його захищати від протиправних посяганьбудь-якими засобами, не забороненими законом. Традиційноправо на життя розумілося як право на збереження життя і тлумачилося насамперед як відмова від війни і участі в ній, відмовавід смертної кари, встановлення порядку застосування зброї іперебування її у цивільному обігу. Коментарі до Конституції,роз'яснюючи поняття права на життя, вказують на те, що йогозміст у різних державах різний.

Зміст ст.27 Конституції, на думку фахівців конституційного права, свідчить про те, що в Україні діє принцип не абсолютного, а відносного права на життя: "Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя". ЦК, як випливає із тексту ч.2 ст.281, веде мову про абсолютне право на життя: "Фізична особа не може бути позбавлена життя".

3. Складним і дискусійним завжди було саме поняття "життя".Можна погодитися з думкою, що життя — це фізичне, духовне тасоціальне функціонування людини як комплексного бІосоціально-го організму. Життя є тривалим процесом, тому важливе значеннямає визначення моменту появи життя і моменту його припинення.Для права ці проблеми пов'язані із визначенням юридично значимих фактів та їх правовими наслідками. Саме завдяки праву нажиття у правовій державі, де певною мірою діють закони громадянського суспільства, права та законні інтереси громадян є пріоритетними з-поміж усіх інших.

В сучасному розумінні право на життя — це особисте немайно-ве право фізичної особи, яке виникає з приводу особистого нематеріального блага, яким є життя кожної людини. Характерною особливістю права на життя є те, що його виникнення чи припинення у більшості випадків не залежить від волі правомочної особи.

232

Народження та смерть людини — особливий різновид юридичних фактів, що належать до подій. Однак цивільне право не може не впливати на зазначені події, оскільки як народження людини, так і в ряді випадків її смерть відбуваються у зв'язку з волевиявленням тих чи інших осіб, які можуть суттєво вплинути на зародження нового життя чи передчасну смерть. Право на життя має кілька аспектів, в тому числі право на збереження життя (Індивідуальності) і право на розпорядження життям.

Законодавче встановлення початку життя дозволяє відповісти на питання: на якій стадії свого розвитку людський ембріон чи плід стає життєздатним (може існувати поза організмом матері) і є суб'єктом права. Під процесом народження розуміється проміжок часу між початком фізіологічних пологів і моментом початку самостійного дихання дитини. Отже, під юридичним фактом народження розуміється початок самостійного дихання дитини.

4. ЦК приділяє увагу питанням штучного переривання вагітності. Така дія може здійснюватися за бажанням жінки, якщо вагітність не перевищує 12 тижнів і може бути проведена при вагітності від 12 до 28 тижнів у випадках, встановлених законом. Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичними та соціальними показниками, встановлюється законодавством.

Передбачена законом охорона прав та інтересів майбутньої дитини є способом збереження можливих суб'єктивних прав на випадок, якщо дитина народиться живою. Таким чином, законодавство, так само як і раніше, визнає суб'єктом права лише ту дитину, яка народилася живою, а до народження дитина є лише можливим майбутнім суб'єктом права.

На нашу думку, доречним було б вести мову про повагу до життя зачатої дитини, враховуючи сучасні тенденції досліджень у сфері генетики і проблеми, пов'язані з донорством органів, клонуванням тощо.

Початок і кінець життя людини становлять юридичний факт — подію, з якою пов'язані виникнення, зміна або припинення правовідносин. Щодо смерті, то розрізняють смерть клінічну та біологічну. Клінічна смерть передбачає можливість відновлення життєдіяльності, але в чітко обмежений період. Біологічна смерть незво-ротня і ніякі медичні маніпуляції не можуть призвести до повернення до життя людини. У стані клінічної смерті громадянин є суб'єктом права. Це означає, що медичні працівники зобов'язані надавати йому допомогу. Таким чином, моментом смерті є незво-ротнє припинення діяльності мозку, яке визначається медиками за спеціально розробленими ознаками.

Право на життя з погляду розпорядження ним виявляється як можливість піддавати його значному ризику і вирішувати питання про припинення життя. Прикладами розпорядження своїм життям свідомо і добровільно можуть слугувати робота каскадером, здійснення щодо себе небезпечних наукових експериментів тощо. І навпаки, фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка заг-Рожує життю та здоров'ю (ст.282 ЦК).

_(? 5. Частина 4 ст.281 ЦК присвячена проблемі евтаназії. Термін евтаназія" у перекладі з грецької означає "легка, щаслива смерть".

233

У сучасному тлумаченні евтаназія часто ототожнюється з поняттям "вбивство з милосердя" та розуміється як скорочення втручанням медиків життя хворих певної категорії на їх прохання. Розрізняють активну (позитивну) евтаназію, коли використовують засоби, які прискорюють настання смерті (передозування снодійного, смертельна ін'єкція та ін.) та пасивну (негативну), яка передбачає відмову від заходів, які сприяють підтримці життя. Обидва види евта-назії стосуються хворого пацієнта і можливі лише на його прохання. ЦК закріплює положення про заборону задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.

6. Право на життя фізичної особи включає норму щодо проведення медичних, наукових та інших дослідів стосовно неї. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодоповнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою (ч.ЗСТ.281 ЦК). Для правового обгрунтування проведення медичнихдослідів необхідно встановити критерії, виходячи з яких вирішується питання про суперечність між суспільною зацікавленістю уновому науковому відкритті та інтересами індивіда, охороноюйого життя та здоров'я.

Ці критерії називаються загальними положеннями про межі допустимості медичного експерименту. Серед них можна назвати: принцип пропорційності цілей, який полягає в тому, що заподіяна шкода повинна бути співмірною науковому внеску, який має значення для всього людства; принцип мінімального ризику, зміст якого полягає у вимозі знизити можливий ризик досліду на підставі попередніх форм перевірки, дослідів на тваринах і відповідного всебічного висновку про межу ризику аналогічних втручань у сфері профілактики, діагностики, лікування або реабілітації.

Проведення медичних дослідів щодо людини передбачає дотримання особливих правових вимог, а саме: особа, яка може бути об'єктом медичного експерименту, повинна мати повну цивільну дієздатність, відповідний ступінь свободи особистості, відповідний стан здоров'я. Організатор експерименту не має права залучати для дослідів як добровольців осіб, які перебувають від нього у певній залежності — службовій чи особистій. Із числа осіб, які підлягають експерименту, слід виключити вагітних жінок, смертельно хворих осіб, які не здатні дати згоду на медичний експеримент, крім випадків, коли таке втручання необхідне для збереження життя пацієнта. Забороняється проведення експериментів на ув'язнених або військовополонених.

До вимог належить також обов'язкова згода особи, яка підлягає експерименту. Згідно зі ст.28 Конституції жодна людина без її згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Крім того, громадянин може скасувати свою згоду у будь-який момент без пояснень причин своєї відмови.

7. Стерилізація належить до заходів медичного втручання, щообмежують процеси репродукції у людини, і може відбутися лишеза бажанням повнолітньої фізичної особи. За наявності медичнихта соціальних показань стерилізація недієздатної фізичної особиможе відбуватися за згодою опікуна цієї особи з додержанням вимог, встановлених законом.

234

Згідно з ЦК повнолітня жінка має право на штучне запліднення та перенесення зародка в її організм, але лише за медичними показаннями.

8. Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю фізичної особи, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, пов'язане з появою нового складу цивільних деліктів. Зокрема у ст.282 ЦК йдеться про можливість виникнення деліктного зобов'язання внаслідок створення небезпеки (загрози) життю та здоров'ю фізичних осіб. Деліктним зобов'язанням присвячено спеціальні статті у Кодексі.

Суб'єктами права в зобов'язанні, передбаченому цією статтею, є фізичні особи, що піддаються небезпеці. Суб'єктами обов'язку можуть бути юридичні та фізичні особи, які займаються підприємницькою та іншою господарською діяльністю і при цьому негативно впливають на довкілля, порушують умови безпеки праці і внаслідок цього створюють загрозу завдання шкоди життю та здоров'ю фізичних осіб. Обов'язком відповідних юридичних і фізичних осіб є усунення небезпеки (загрози).

Щодо суб'єктивних прав, то фізичні особи мають можливість вимагати усунення небезпеки. Суб'єктивний обов'язок полягає в тому, що зобов'язані фізичні та юридичні особи мають вжити належні заходи для усунення небезпеки (загрози), в тому числі припинити діяльність, що створює небезпеку (загрозу). У разі невиконання правопорушником суб'єктивного обов'язку уповноважені особи мають право звернутися до суду з вимогою усунути небезпеку (загрозу).