Довгерт, Кузнецова - Коментар до Цивільного код

Глава 19 Позовна давність

1. Поняття і види позовної давності

1. Словосполучення "позовна давність", з одного боку, відображає зв'язок з формою захисту порушених прав (позов), а з другого—з тривалістю захисту права у часі (давність). Позовна формазахисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту в суді.І хоч закон говорить про строки позовної давності, останні застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються увигляді позову (наприклад, у справах окремого провадження, придеяких інших формах захисту — товариським судом, профспілковим органом тощо).

Позовну давність не слід розглядати як строк, протягом якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права. Відповідно до ч.2 ст.267 ЦК заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом незалежно від спливу позовної давності. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом. Сплив же позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Позовну давність слід відрізняти від присічних (преклюзивних), гарантійних строків, строків оперативного захисту цивільних прав і претензійних строків.

2. Для деяких правовідносин у законі передбачається, що нездійснення права або невиконання обов'язку у певний строк призводить до припинення цього права або обов'язку. Такі строки називаються присічними (преклюзивними). Так, відповідно до ч.іст.247 і ч. 1 ст.248 ЦК строк дії довіреності визначається у самій довіреності. Якщо строк її дії не зазначений, довіреність зберігає чинність до ЇЇ припинення. Представництво за довіреністю припиняється в разі закінчення строку довіреності. Отже, строк дії довіреності є присічним строком, бо з його закінченням припиняєтьсяправо представника діяти від імені особи, яку він представляє.

Особливість присічних строків полягає у тому, що вони, визначаючи межі суб'єктивного права (обов'язку) у часі, становлять його зміст як внутрішньо властива межа існування. Закінчення при-січного строку має наслідком припинення суб'єктивного права або обов'язку, але це не можна визнати достроковим припиненням суб'єктивного права. Про дострокове припинення права або виконання обов'язку можна говорити лише тоді, коли воно настало до закінчення строку. Припинення ж права або обов'язку, обмежених присічним строком, відбувається із закінченням строку. Але при-січний характер того чи іншого строку має прямо випливати із змісту відповідної норми закону або умов укладеної угоди.

3. Порушене суб'єктивне цивільне право підлягає захистові.Захист права реалізується вже у межах охороню вальних правовід-

208

носин. До них належать гарантійні зобов'язання якості продукції, робіт та послуг. Вони дійсні протягом певних строків (гарантійні строки). Суть гарантійного строку полягає в тому, що при виявленні у товарах (роботах, послугах) відступів від умов договору про якість покупець (замовник) на свій вибір може вимагати від виготовлювача:

заміни товару;
відповідного зменшення винагороди;
безоплатного усунення недоліків;

.- 4) розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків.

Конкретні гарантійні строки встановлюються у стандартах, технічних умовах, правилах про договори підряду на капітальне будівництво та інших підзаконних актах. Сторони можуть встановити гарантійні строки у договорі, якщо вони не визначені в нормативному порядку, а також встановити триваліші гарантійні строки, ніж це передбачено нормативно-технічною документацією.

У ст.16 ЦК визначені способи захисту цивільних прав та органи, що здійснюють примусовий захист прав громадян та юридичних осіб. Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб'єктивне право може захищатися особистими односторонніми діями уповноваженої особи без звернення до компетентногоюрисдикційного органу. Це має місце, зокрема, при застосуванніуповноваженою особою до правопорушника заходів (санкцій) оперативного характеру. З терміном "оперативність" асоціюєтьсяшвидке, негайне реагування особи на порушення її права. Але самоперативний захист здійснюється у певному порядку і в строки,встановлені законом або договором. Так, відповідно до ч.2 ст.997ЦК якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежуі не сплатив його протягом 10 робочих днів після пред'явленнястраховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу,страховик може відмовитися від договору страхування, якщо іншене встановлено договором. Відмова сторони від договору в зазначених випадках і є засобом оперативного впливу на контрагента,здійснюваного у певні строки.
Важливу роль у захисті прав та інтересів учасників цивільнихправовідносин відіграють претензійні строки. Суть претензійногопорядку вирішення цивільно-правового спору полягає у тому, щоособа, право якої порушене, звертається з претензією до зобов'язаної особи про добровільне задоволення вимог уповноваженою: провизнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення права, передачу речі, відшкодування збитків тощо.

У відносинах, де сторонами виступають господарюючі суб'єкти (юридичні та фізичні особи), останні застосовують у випадках, передбачених ГПК, або за домовленістю між собою заходи досудового (претензійного) врегулювання господарських спорів. Зокрема, спори, що виникають з договору перевезення, договору про надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, можуть бути передані на вирішення господарського суду за умови додержання сторонами встановленого для даної категорії спорів порядку їх досудового врегулювання. Для інших випадків попереднє пред'явлення претензій до господарюючого суб'єкта не є обов'язковим.

209

Відповідно до чч.і, 2 ст.925 ЦК до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, пошти є обов'язковим пред'явлення йому претензії у порядку, передбаченому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

Якщо законодавством, яке регулює конкретний вид господарських правовідносин, не встановлено окремого порядку і строків пред'явлення і розгляду претензій, то застосовуються загальні положення про досудове врегулювання спорів, передбачених ст.ст.5— 11 ГПК. Водночас ГГЖ не зазначає строку, протягом якого одна особа може пред'явити претензію до іншої. Очевидно, це можна зробити в межах, встановлених для певних вимог строків позовної давності. Претензія підлягає розглядові у місячний строк, який об-числюється з дня її одержання відповідачем. Обгрунтовані вимоги заявника мають бути задоволені, а коли претензію відхилено, у письмовій відповіді слід подати мотиви її відхилення.

6. За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, шо виникли за участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст.268 ЦК).

По-перше, не поширюється позовна давність на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених до банківської (кредитної) установи. Характер майнових відносин, які складаються між вкладниками і банком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягають видачі в будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлення такої вимоги не означає, що суб'єктивне право вкладника порушене і вимагає захисту. Навпаки, цс один із звичайних, нормальних способів розпорядження вкладом. Проте якщо з яких-небудь причин банк відмовив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті відносин, шо розглядаються як безстрокові, не обмежені будь-якими часовими рамками.

По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законодавчими актами (наприклад, річний строк при захисті честі, гідності та ділової репутації). Особисті нсмайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливості їх захисту у разі порушення.

По-третє, не поширюється позовна давність на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю громадянина. Проте такі вимоги задовольняються не більш ніж за 3 роки, що передують пред'явленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право вимагати відшкодування заподіяної шкоди у будь-який час.

По-четверте, позовна давність не поширюється на вимоги власника або інших осіб про визнання недійсними актів органів дер-

210

жавної влади, органів влади АРК, або органів місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном.

Зазначений у ст.268 ЦК перелік вимог, на які не поширюється позовна давність, не є вичерпним. У законі можуть бути передбачені й інші вимоги, на які позовна давність не поширюється. Так, не поширюється давність на вимоги власника або Іншого володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоча ці порушення І не були пов'язані з позбавленням володіння. Оскільки названі порушення мають триваючий характер, то постійно відсувається початковий момент перебігу позовної давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця.

7. Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строківпозовної давності:

загальний;
спеціальний.

Загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у З роки. Він застосовується як загальне правило до всіх вимог цивільно-правового характеру, якщо тільки для окремих видів вимог не передбачено спеціального строку позовної давності, і незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа, держава тощо.

8. У законі для окремих видів вимог може встановлюватися спеціальна позовна давність. На відміну від ЦК 1963 р. (ч.2 ст.72),який передбачав можливість встановлення лише скорочених (порівняно із загальним) спеціальних строків позовної давності, за ЦК2003 p. спеціальна позовна давність для окремих видів вимог можебути як скороченою, так і більш тривалою порівняно із загальноюпозовною давністю.

Більш тривалу порівняно з ЦК 1963 p. позовну давність (тривалістю в 1 рік) передбачено для пред'явлення вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з недоліками проданого товару (ст.681); для вимог, що виникають у зв'язку з перевезенням пошти І вантажу (ст.925); для вимог про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК). Для зазначених видів вимог у ЦК 1963 p. передбачалась скорочена позовна давність тривалістю у 6 місяців (крім позовів до перевізника, для яких був установлений 2-місячний строк позовної давності).

За ст.343 ЦК 1963 р. для пред'явлення позовів у зв'язку з недоліками, виявленими у роботах за договорами підряду, діяли такі строки позовної давності:

щодо недоліків у будинках і спорудах, які не могли бути помічені при звичайному прийнятті роботи (приховані недоліки), якщо однією із сторін є громадянин, — 3 роки;
з приводу прихованих недоліків в Іншому майні — 1 рік;
з приводу явних недоліків — 6 місяців.

Тепер щодо вимог про неналежну якість робіт, виконаних за договором підряду, незалежно від характеру виявлених недоліків (явних чи прихованих) діятиме спеціальна позовна давність в І рік, а Щодо будівель і споруд — 3 роки від дня прийняття роботи замовником (ст.863 ЦК).

211

Збережено річний строк позовної давності щодо вимог про спростування поміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність або ділову репутацію особи. Передбачено спеціальну позовну давність тривалістю в 1 рік для вимог, на які за ЦК 1963 p. поширювався загальний строк позовної давності, а саме: на вимогу про розірвання договору дарування (ст.728 ЦК) і на вимогу про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачів за договором найму, а також на вимогу про відшкодування витрат на поліпшення цієї речі (ч.і ст-786 ЦК).

Так, більш тривалу порівняно із загальною позовною давністю встановлено спеціальну позовну давність для вимог про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків Його недійсності, якщо він був учинений під впливом насильства або обману (5 років), і для вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (10 років).

9. За ЦК 1963 p. (ст.73) діяло імперативне правило про те, що сторони за своєю згодою не мали права змінювати тривалість установлених законом строків позовної давності та порядок їх обчислення. За ЦК 2003 р. не допускається лише скорочення позовної давності за угодою сторін, але за взаємною згодою сторони можуть збільшувати тривалість позовної давності, встановлену законом. Щодо порядку обчислення позовної давності діють загальні правила обчислення строків, передбачені ст.ст.253—255 ЦК. Сторони не мають права змінювати за своєю угодою порядок обчислення позовної давності.

Содержание