2. Зміст договорів простого товариства

1. Договори простого товариства на вимогу ЦК укладаються уіпростій письмовій формі. ЦК містить багато диспозитивних полонжень щодо вкладів, які роблять учасники договору, щодо ведення!спільних справ учасників, їх спільних витрат і збитків, строку діїдоговору та інших його умов.

Предметом договору є той результат, на досягнення якого спрямовані дії учасників з об'єднання вкладів та спільної діяльності. Оформлення предмета договору дає змогу визначити юридичну природу взаємовідносин учасників і на цій основі узгоджувати інші умови співробітництва.

Закон надає учасникам договору простого товариства право брати участь у веденні спільних справ (ст.1135 ЦК), право на доходи від спільного майна відповідно до своєї частки (ст.1139 ЦК), право на інформацію ст.1136 ЦК), право на відмову від безстрокового договору (ст.1142 ЦК) тощо. Відмова від останніх трьох прав є нікчемною.

2. Чітка організація спільної діяльності досягається шляхом закріплення у договорі цілого ряду обов'язків, що покладаються научасників. Ці договірні обов'язки деталізують дії учасників у досягненні загальної мети і сприяють виконанню договору в цілому. Засвоїм характером вони можуть бути організаційними, виробничими та загальними. Так, до останніх слід віднести обов'язки сторіндодержуватися умов договору, виконувати всі свої зобов'язання перед іншими сторонами, не розголошувати комерційну таємницютощо.

3. У ЦК більш детально врегульовано питання вкладів у загальну справу, спільного майна учасників, питання представництва

756

перед третіми особами, відповідальності учасників за загальними зобов'язаннями. Усунуто такі недоліки, як регулювання припинення договору простого товариства, відмова учасників від договору, відповідальність учасника, щодо якого припинено договір,

тошо. ,

4. Організаційні обов'язки включають, перш за все, обовязкиучасників зробити визначені договором вклади. Учасники договоруможуть робити вклади грошима, будь-яким рухомим і нерухомиммайном (землею, будівлями, спорудами, обладнанням) і пов'язаними з ними майновими правами, акціями, облігаціями, грошовимивимогами та правом вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, які мають вартість; будь-якими правами інтелектуальноївласності, в тому числі авторські права, права на винаходи, правана торговельні марки, промислові зразки, ноу-хау тощо.

У ЦК передбачається, що вкладом у спільну діяльність можуть бути також професійні та інші знання, навички та вміння, ділові зв'язки, ділова репутація тощо, вартість яких оцінюється сторонами (ст.1133).

Строки здійснення учасниками вкладів узгоджуються у договорі. Учасники можуть встановлювати договірну відповідальність за несвоєчасне виконання цього та інших обов'язків як у формі штрафу (пені), так і у формі відшкодування збитків.

5. При укладенні і виконанні договору простого товариства міжйого учасниками (сторонами) здебільшого виникають відносиниспільної власності. Іншими словами, для майнових вкладів учасники договору, а також майна, яке буде створене (придбане) внаслідок їх спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності, якщо інше не встановлено договором абозаконом (ч.і СТ.П34 ЦК).

Учасники договору про спільну діяльність володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності, за згодою між собою. Отже, будь-які дії щодо такого майна повинні узгоджуватися між усіма учасниками. Основні умови й напрями використання майна при спільній частковій власності встановлюються договором.

6. У ЦК визначається правовий режим майна, що вноситьсяучасниками, які не мають на нього права власності. Таке майно,внесене учасниками є "їхнім спільним майном". При цьому слідмати на увазі наступне: а) належність майна не на праві власностіне перешкоджає його внесенню як вклад; б) правовий режим такого майна визначається в кожному окремому випадку (право оренди, право користування чужим майном тощо); в) при визначеннівартості вкладу у спільному майні вартість цього вкладу також повинна враховуватися (наприклад, при передачі права оренди автомобіля вклад може бути оцінено як вартість річної орендної плати).

Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників. Користування спільним майном учасників здійснюється за їхньою згодою, а при недо-сягненні згоди — в порядку, встановленому судом. В такому ж порядку вони розпоряджаються майном, яке належить їм на праві спільної часткової власності. Хоча, відповідно до ст.361 ЦК, спів-757

власник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, це не означає, що сторони при укладенні договору не можуть прийняти на себе додаткових зобов'язань, у тому числі — у вигляді такої заборони, оскільки вони пов'язані між собою не тільки відносинами спільної власності, але й договірними зобов'язаннями.

7. На частку учасника договору про спільну діяльність за йогоособистими зобов'язаннями може бути звернено стягнення третімиособами. Закон дає право кредиторові учасника-боржникапред'явити вимогу про виділення його частки у спільному майнідля звернення на неї стягнення (ст.1140 ЦК).

8. При укладенні договору простого товариства визначається порядок ведення спільних справ учасників (ст.1135 ЦК). Під останнімрозуміють переважно представництво інтересів товариства зовні.

ЦК виділяє три форми ведення спільних справ учасників: а) від імені учасників вправі діяти кожний; б) справи ведуться спеціально призначеними учасниками; в) справи ведуться спільно всіма учасниками. В останньому випадку для вчинення правочину необхідна згода всіх.

Спільні справи ведуться за загальною згодою або, якщо це передбачено договором, більшістю голосів. У ЦК міститься новела, яка стосується способу оформлення повноважень учасника, який веде спільні справи. Як і раніше, це може бути довіреність, підписана іншими учасниками, а також викладений у письмовій формі договір. Якщо учасники хочуть обмежити права учасника, який веде спільні справи в частині виду вчинюваних правочинів, їх суми тощо, вони мають прямо вказати про це в довіреності або в письмовому договорі простого товариства. Інакше вони не зможуть посилатися на обмеження прав учасника, і вчинений ним правочин буде визнаний спільним для всіх. Причому обов'язок доказування того, що в момент вчинення правочину третя особа знала або мала знати про існуючі обмеження, покладається на самих учасників.

Майнові претензії учасників, при вчиненні одним з них правочину щодо третьої особи від свого імені, але в інтересах усіх учасників або від імені всіх, але з перевищенням своїх повноважень, пропонується вирішувати наступним чином. Якщо учаснику, який вчинив такий правочин, вдасться доказати, що він був необхідним для всіх учасників, він може вимагати від них відповідного відшкодування понесених витрат. У тому випадку, коли цього зробити не вдасться, такий учасник не тільки несе витрати за правочином, але й зобов'язаний відшкодувати іншим учасникам спричинені таким правочином збитки.

9. У договорі учасники можуть визначити порядок покриттявитрат, передбачених договором, збитків, що виникатимуть привиконанні договору (наприклад, спільні витрати й збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників (вкладів учасників договору, майна, що створене або придбане внаслідок їх спільної діяльності). У разі відсутності такої домовленості кожний учасникнесе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно (ст. 1137 ЦК). Пропорційний критерій покладено в осно-

758

ву і для розподілу прибутку, якщо інше не встановлено учасниками (ст.1139 ЦК).

10. Залежно від того, з якою метою створено товариство і який був характер зобов'язань, в ЦК передбачається часткова або солідарна відповідальність учасників. Якщо договір простого товариства не пов'язаний з підприємницькою діяльністю (наприклад, товариство створено для спільних наукових досліджень), відповідальність за договорами з третіми особами наступає пропорційно вкладу кожного учасника у спільне майно (часткова відповідальність). При недостатності спільного майна необхідні суми у тій же пропорції стягуються з майна учасників. За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору (наприклад, спільного заподіяння шкоди), учасники відповідають солідарно. Якщо договір простого товариства спрямований на здійснення підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма зобов'язаннями, незалежно від підстав їх виникнення (ст. 1138 ЦК). Якщо договір простого товариства укладений з метою створення юридичної особи, слід керуватися також нормами, які регулюють порядок створення юридичних осіб. Так, згідно ч.4 ст.96 ЦК особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.

Вищевказані правила про відповідальність поширюються у ситуації, коли договір простого товариства не був припинений за заявою учасника про відмову від подальшої у ньому участі або у разі розірвання договору на вимогу одного з учасників. Учасник, участь якого в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, які виникли в період його участі в договорі простого товариства як учасника договору (ст. 1143 ЦК).