logo search
Довгерт, Кузнецова - Коментар до Цивільного код

4. Окремі (спеціальні) делікти

Поряд із загальним або генеральним деліктом, яким визначаються загальні умови відповідальності за завдання позадоговірної шкоди, ЦК визначає окремі (спеціальні) делікти, в яких відображаються особливості окремих складів правопорушень, та які становлять винятки із загальних положень про деліктні зобов'язання і застосовуються у випадках, прямо передбачених законом. Сфера їх дії прямо визначена законом та не підлягає ні розширеному тлумаченню, ні аналогії.

Виділення окремого (спеціального) делікту здійснюється або у зв'язку з особливостями якоїсь загальної підстави (наприклад, покладення відповідальності незалежно від вини), або у зв'язку із встановленням додаткових, спеціальних підстав відповідальності (наприклад, завдання шкоди особливим суб'єктом або у зв'язку з проведенням специфічної діяльності).

Оскільки загальні умови деліктної відповідальності передбачені загальній нормі (ст.1166 ЦК), а спеціальні умови передбачаються в особливих нормах цивільного законодавства, співвідношення між ними є співвідношенням між загальним та спеціальним законодавством, що регулює однорідні відносини. Таке співвідношення підкоряється двом загальним правилам. По-перше, якщо правовідношення врегульовано спеціальною нормою, загальна норма не застосовується. По-друге, якщо в спеціальній нормі те чи інше питання не вирішене, треба керуватися загальними нормами цивільного законодавства.

Відповідальність за шкоду, завдану актами влади.

Згідно зі ст.56 Конституції кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

ЦК врегулював питання відшкодування шкоди, завданої актами влади, у трьох статтях гл.82. Це ст.1173 "Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування", ст.1174 "Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування" та ст.1175 "Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфе-

787

pi нормотворчої діяльності". Підставами для виділення цих випадків у окремий (спеціальний) делікт є як особливості застосування до нього загальних умов позадоговірної відповідальності, так і спеціальних умов, додатково встановлених законом.

Певними особливостями характеризується така загальна умова відповідальності, як протиправність актів влади. Статті 1173—1175 ЦК говорять про "незаконні" рішення, дію чи бездіяльність органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб, а також про прийняття вищезазначеними органами "незаконного" нормативно-правового акта, який було скасовано.

Незаконними є діяння або нормативно-правові акти, які суперечать не тільки законам, а й іншим правовим актам. Такі діяння можуть мати різноманітні види та форми. Ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані.

Якогось переліку незаконних діянь органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, які можуть породжувати деліктні зобов'язання, передбачені ст.ст.1173—1175 ЦК, законодавство України не містить. Отже, ними можуть бути будь-які дії, акти управління та нормативні акти за умови, що вони прийняті при здійсненні вищезазначеними органами, їх посадовими або службовими особами своїх повноважень. Якщо шкода заподіюється не у сфері адміністративно-владних відносин, а у сфері господарської або технічної діяльності (наприклад, в результаті ДТП шкода заподіюється громадянину автомобілем голови обласної державної адміністрації), вона підлягає відшкодуванню не на підставі ст.ст. 1173—1175, а на загальних підставах (у вказаному випадку — на підставі ст. 1187 ЦК).

В українському деліктному праві, як і в праві більшості країн континентальної Європи, застосовується система генерального делікту, відповідно до якої будь-яке заподіяння шкоди визнається протиправним та спричиняє обов'язок заподіювача відшкодувати таку шкоду, якщо він не доведе свою уповноваженість на її заподіяння. В галузі, що розглядається, діє протилежне правило, а саме, що будь-який акт влади визнається законним, в тому числі і той, яким заподіяно шкоду. Отже, для відшкодування шкоди необхідно визнати акт влади незаконним. В разі якщо шкода заподіяна внаслідок прийняття органом влади незаконного нормативно-правового акта, вона піддягає відшкодуванню лише в тому випадку, якщо такий нормативно-правовий акт було визнано у відповідному порядку незаконним та скасовано (ст. 1175 ЦК).

Певну специфіку має і така загальна умова відповідальності, якпричинний зв'язок. У зазначеній сфері шкода частіше, ніж в іншихсферах, завдається нероздільними діями кількох органів влади, їхпосадових та службових осіб, що пояснюється існуючою системоюпобудови державної влади та управління. Часто виникає ситуація,коли важко встановити, чия конкретно поведінка призвела до заподіяння шкоди. i.j ,«

788

І нарешті специфіка суб'єктивної сторон відповідальності полягає в тому, шо в ЦК вперше визначено, що шкода, заподіяна органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень або у сфері нормотворчої діяльності, а також шкода, заподіяна посадовими або службовими особами зазначених органів, відшкодовується незалежно від вини цих органів, їх посадових або службових осіб.

Поряд з особливостями загальних умов відповідальності, делікти, що розглядаються, характеризуються наявністю спеціальних умов. Так, відповідно до ст.1174 ЦК суб'єктом заподіяння шкоди може бути не будь-який працівник органу державної влади, органу влади АРК та органу місцевого самоврядування, а тільки їх посадова або службова особа. Законодавче визначення посадової особи надається ст.2 Закону про державну службу, відповідно до якої посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-до-радчих функцій. Поняття "службова особа" міститься у Примітці 1 до ст.364 КК. Отже, службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Відповідальність за шкоду, заподіяну актами влади, не залежить від того, хто виступає як потерпілий — фізична або юридична особа.

Відповідно до ст.ст. 1173—1175 ЦК шкода, заподіяна органами державної влади, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування, посадовими або службовими особами зазначених органів відшкодовується державою, АРК, органами місцевого самоврядування. Від імені держави, АРК, органів місцевого самоврядування, як правило, виступають відповідні фінансові органи, тобто державне казначейство, фінансові управління, районні фінансові відділи тощо. Держава Україна, АРК, орган місцевого самоврядування має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч.і ст.1191 ЦК).

Відповідальність за шкоду, завдану правоохоронними органами. Стаття 1176 ЦК встановлює особливий режим відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. На відміну від актів органів влади, акти правоохоронних органів та суду, незаконність яких може призвести до виникнення деліктного зобов'язання, визначені в ЦК вичерпно. Так, відповідно до ст. 1176 ЦК спеціальний делікт виникає в разі:

— незаконного засудження фізичної особи. Засудженою визнається фізична особа, стосовно якої має місце вирок суду, винесений відповідно до ст.332 КПК;

789

До переліку, встановленого ст.1176 ЦК, не включені такі дії правоохоронних органів та суду, які також можуть завдати шкоду особі, як незаконне проведення обшуку та виїмки, незаконне застосування примусових заходів медичного характеру та деякі інші. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі вищезазначеними діями, а також іншими незаконними діями, бездіяльністю, незаконним рішенням органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (ч.б ст.1176 ЦК). Тут йдеться про застосування ст.ст. 1173—1175 ЦК, якими встановлюється відповідальність за шкоду, завдану актами влади.

Для настання відповідальності за ч. 1 ст.1176 ЦК необхідно, щоб вищеперелічені дії правоохоронних органів та суду були незаконними. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями, рішеннями чи бездіяльністю у сфері правосуддя, виникає за умови:

— закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відповідно до СТ.293 КпАП.

Незважаючи на наявність хоча б однієї із вищеперелічених підстав, потерпілому може бути відмовлено у відшкодуванні завданої шкоди, якщо така особа у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засуджен-790

ню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (ч.4 ст.1176 ЦК).

Особливі підстави відшкодування встановлені ч.5 ст.1176 ЦК, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановления судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановления незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Шкода, завдана незаконними діяннями правоохоронних органів та суду, визначеними у ч.і ст.1176 ЦК, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету в повному обсязі незалежно від вини службових осіб вищезазначених органів.

Порядок відшкодування шкоди встановлений Законом про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями, відповідно до якого відшкодуванню підлягають: заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки за ними, цінні папери та відсотки за ними, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода. Якщо громадянин у зв'язку з незаконним засудженням був позбавлений військових або інших звань, а також державних нагород, йому поновлюються звання і повертаються нагороди.

Розмір відшкодованої шкоди в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо справу закрито судом при розгляді її в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду — до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутись із скаргою до відповідного прокурора (ст. 12 Закону про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями).

Відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами.

Деліктну відповідальність за завдану шкоду можуть нести тільки особи, які здатні розуміти значення своїх дій та оцінювати їх можливі наслідки. Така властивість особи в науці цивільного пра-

7Q1

ва отримала назву "деліктоздатність" та за загальним правилом ЦК з'являється у фізичної особи з 14 років (ст.ст.31, 33). Проте шкода, завдана особою до 14 років (малолітньою особою), також підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст.1178 ЦК відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, несуть:

— батьки (усиновлювачі), опікуни малолітньої особи або інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (ч.і ст.1178). Оскільки обов'язок здійснювати виховання дитини покладається в рівній мірі на обох батьків, обидва з батьків в рівній мірі несуть відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою. При цьому відповідальність покладається на них незалежно від того, проживають вони разом з дітьми, чи ні.

Особливо вирішено питання про відповідальність батьків, позбавлених батьківських прав (ст. 1183 ЦК). Законом враховано, що звичайно підставою для позбавлення батьківських прав є безвідповідальне відношення батьків до виховання дітей, зловживання своїми правами, жорстоке відношення до дитини, що не може не відобразитися на поведінці дитини, в тому числі і стосовно третіх осіб. Однак оскільки батьки, позбавлені батьківських прав, не можуть брати участі у вихованні дітей, їх відповідальність за шкоду, завдану дітьми, обмежується трьохрічним строком. Після збігу цього строку відповідальність батьків, позбавлених батьківських прав, виключається;

Умовою відповідальності як батьків та опікунів, так і інших осіб, що здійснюють нагляд за дитиною в момент завдання шкоди, вважається їх власна винна поведінка. При цьому вина батьків та опікунів тлумачиться більш широко, ніж вина осіб, які в силу закону або договору здійснюють нагляд за малолітньою особою. Під виною батьків (опікунів) розуміється як нездійснення необхідного нагляду за малолітніми, так і несумлінне здійснення або ухилення від їх виховання. Для того, щоб довести відсутність своєї вини, батьки (опікуни) повинні обґрунтувати неможливість здійснення виховання дітей та нагляду за ними, наприклад, внаслідок тривалої хвороби тощо.

792

Що стосується вини закладів та осіб, які повинні здійснювати нагляд за малолітньою особою, то вона може проявлятися лише у нездійсненні необхідного нагляду за дитиною в момент завдання нею шкоди. За низький рівень виховної роботи зазначені особи відповідальності не несуть. Більш того, якщо буде доведено, що шкода завдана малолітньою особою з вини як батьків, так і закладу або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, ці особи зобов'язані відшкодувати шкоду у частині, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду (ч.4 ст.1178 ЦК).

Оскільки відповідальність батьків (усиновлювачів) та інших осіб, визначених ст.1178 ЦК — це відповідальність за власну вину, їх обов'язок з відшкодування шкоди, завданої малолітнім, не припиняється з набуттям останнім повної дієздатності або отриманням власного майна, достатнього для відшкодування шкоди. На цій же підставі вони позбавлені права регресної вимоги до малолітнього завдавана шкоди по досягненні ним повноліття (ч.5 ст.1178 ЦК). Водночас ЦК допускає можливість того, що обов'язок з відшкодування шкоди потерпілому може бути покладений на самого завдавача шкоди. Це можливо за одночасної наявності наступних підстав (ч.5 ст.1178).

По-перше, допускається перекладення обов'язку лише з відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю. Шкода, завдана майну осіб, відшкодовується батьками (усиновлювачами). По-друге, як особи, відповідальні за шкоду, завдану малолітнім, повинні виступати батьки (усиновлювачі), опікуни малолітнього та інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи (ч.і ст.1178 ЦК). Якщо відповідальною особою є юридична особа, перекладення обов'язку відшкодувати шкоду на самого малолітнього не допускається. По-третє, обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладений на самого завдавача шкоди, якщо фізичні особи, відповідальні за завдану шкоду, є неплатоспроможними або померли. І нарешті, сам завдавач шкоди повинен мати достатні кошти для відшкодування шкоди.

Рішення про покладення на завдавача шкоди обов'язку її відшкодувати приймається судом за позовом заінтересованої особи. До таких осіб можна віднести потерпілого або фізичну особу, відповідальну за дії малолітнього.

Якщо шкода завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, вона відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частині, яка визначається за домовленістю між ними, а в разі неможливості досягнення домовленості — за рішенням суду. При цьому суд може брати до уваги вік малолітнього, участь кожного малолітнього у завданні шкоди, можливе часткове відшкодування шкоди в добровільному порядку тощо. Якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частині, яка визначається за рішенням суду (ч.2 ст. 1181 ЦК).

Відповідальність за шкоду, завдану неповнолітніми особами

ЦК визнає неповнолітніми фізичних осіб віком від 14 до 18 років (ч.і ст.32). На відміну від малолітніх, неповнолітні особи є де-

7СП

ліктоздатними, а отже, самостійно відповідають за завдану ними шкоду на загальних підставах (ч. 1 ст. 1179). Батьки (усиновлювачі) та піклувальники (громадяни або установи, які мають такий статус стосовно неповнолітнього) несуть відповідальність за шкоду, завдану неповнолітнім за наявності двох підстав: а) власної винної поведінки; б) відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди. На відміну від випадків завдання шкоди малолітніми, за шкоду, завдану в результаті протиправних дій неповнолітніх від 14 до 18 років, відповідають тільки батьки (усиновлювачі) та піклувальники. Стаття 1179 ЦК виключає відповідальність установ, які зобов'язані здійснювати нагляд за неповнолітнім. При цьому в тих випадках, коли шкода завдана діями неповнолітнього при виконанні ним трудових обов'язків в юридичній особі, перед потерпілим відповідає ця особа за правилами ст. 1172 цього Кодексу.

За своїм характером відповідальність батьків та піклувальників є додатковою або субсидіарною. її суть полягає в тому, що вищезазначені особи відповідають перед потерпілим в тій частині, в якій не можуть відповідати самі неповнолітні через відсутність у них майна, достатнього для відшкодування шкоди. Вина батьків, піклувальників неповнолітніх, як і вина батьків та опікунів малолітніх осіб, презюмується та полягає у неналежному здійсненні виховання та нагляду за дітьми. До відповідальності з шкоду, завдану неповнолітнім, повинні бути притягнуті обидва з батьків. Батьки неповнолітнього, позбавлені батьківських прав, несуть відповідальність за нормами ст. 1183 ЦК, як і батьки малолітнього, позбавлені батьківських прав.

Відповідальність батьків та піклувальників неповнолітнього припиняється у наступних випадках:

При цьому в разі відсутності у особи, яка набула повної дієздатності до досягнення повноліття, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усинов-лювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної дієздатності (ст.35 ЦК) і не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням завдавачем шкоди повноліття (ч.2 ст.1180 ЦК).

Оскільки відповідальність батьків (усиновлювачів), опікунів не-., повнолітнього — це відповідальність за власну вину, регресні ви! моги вищезазначених осіб до безпосереднього завдавача шкоди наЙ віть після досягнення ним повноліття або набуття повної дієздатні ності не допускаються.

В разі завдання шкоди спільними діями кількох неповнолітніх, які походять від різних батьків та (або) знаходяться під піклуван-794

ням різних закладів, така шкода відшкодовується ними у частині, яка визначається за домовленістю між ними, а в разі неможливості досягнення домовленості — за рішенням суду. Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами, одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частині, яка визначається рішенням суду (ст.1182 ЦК).

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою

Недієздатною є фізична особа, яка визнана такою судом в порядку ст.39 ЦК, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Недієздатні особи є неделіктоздатними, тобто не несуть відповідальності за шкоду, завдану ними після визнання їх недієздатними.

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою, несе її опікун або заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за такою особою (як правило, йдеться про психіатричні лікарні, спеціалізовані інтернати тощо), якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їх вини (ч. 1 ст.1184 ЦК). Під виною опікунів та відповідних закладів слід розуміти нездійснення ними належного нагляду за недієздатним під час завдання ним шкоди. Оскільки опікун та відповідна організація несуть відповідальність за свою вину, їх обов'язок з відшкодування шкоди не припиняється в разі наступного поновлення цивільної дієздатності завдавача шкоди (ст.42 ЦК). Вони також не мають права звертатися до недієздатної особи з регресними вимогами.

Водночас із зазначеного загального правила існують винятки. Встановлено, що суд може постановити рішення про відшкодування шкоди частково або в повному обсязі за рахунок майна недієздатної особи за наявності наступних умов: а) шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого; б) опікун недієздатної особи, яка завдала шкоду, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди; в) сама недієздатна особа має таке майно (ч.2 ст.1184 ЦК). Із зазначеним позовом до суду може звернутися заінтересована особа, якою, як правило, є опікун недієздатного, сам потерпілий або його родичі, якщо шкода завдана смертю особи.

Відповідальність за шкоду, завдану фізичною особою, дієздатність якої обмежена

Відповідно до ст.36 ЦК суд може обмежити дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе і свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом повинна утримувати, у скрутне матеріальне становище. Фізичним особам, цивільна дієздатність яких обмежена, призначається піклувальник.

Особливість обмеження дієздатності таких осіб полягає в тому, Що будучи обмеженими у можливості вчиняти правочини, одержанні заробітної плати, пенсій, стипендій та інших доходів, ці

7СК

особи є повністю деліктоздатними, тобто самостійно несуть відповідальність за завдану ними шкоду на загальних підставах (ст.1185 ЦК).

Відповідальність за шкоду, завдану фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними

Іноді в житті мають місце ситуації, коли шкода завдається повністю або частково дієздатною особою чи особою, обмеженою у дієздатності, але яка в момент завдання шкоди знаходилася в такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Це може бути викликано раптовою втратою свідомості, станом афекту, знаходженням особи під гіпнозом. В кримінальному праві подібний стан, який виключає відповідальність, називають "неосудністю" (ст. 19 КК). Стан неосудності виключає вину завдавача шкоди, тому шкода, завдана особою в такому стані, юридично кваліфікується як така, що виникла внаслідок випадку, а отже, за загальним правилом ст. 1186 ЦК не відшкодовується.

Однак ЦК передбачає із цього загального правила кілька винятків.

По-перше, суд, враховуючи інтереси потерпілого, може постановити рішення про відшкодування неосудною особою шкоди самостійно частково або в повному обсязі з урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоду.

По-друге, якщо фізична особа — завдавач шкоди — сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо (наприклад у випадку самогіпнозу), шкода, завдана такою особою, відшкодовується на загальних підставах (ч.і ст. 1186 ЦК).

По-третє, якщо шкода завдана особою, яка була неосудною у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді (ч.2 ст. 1186 ЦК). Така норма введена як в інтересах потерпілих, так і з метою посилення нагляду за психічно хворими або недоумкуватими особами, оскільки практика показує, що стосовно осіб, які страждають на різноманітні психічні захворювання і в силу цього не можуть оцінити небезпеку своїх дій або керувати ними, не ставиться питання про визнання їх недієздатними, а отже, відсутні особи (опікуни), на яких може бути покладена відповідальність.

Відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки

В науці цивільного права завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки традиційно виділяється у спеціальний делікт з урахуванням особливостей механізму завдання шкоди, а також умов виникнення деліктного зобов'язання.

Особливість механізму полягає в тому, що шкода завдається потерпілому не будь-якими діями, а саме діяльністю, яка підпадає під 796

характеристику джерела підвищеної небезпеки, надану у ст. 1187 цК. Відповідно під джерелом підвищеної небезпеки слід розуміти діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Отже, для віднесення тієї чи іншої діяльності до джерела підвищеної небезпеки потрібно, щоб така діяльність створювала підвищену небезпеку для самої особи, яка її здійснює, а також для інших осіб. Підвищена небезпека в розумінні ст. 1187 ЦК є об'єктивною категорією, не пов'язаною з психологічним поняттям страху, та означає більшу вірогідність настання негативних, шкідливих наслідків, ніж при проведенні будь-якої іншої діяльності. Причиною підвищеної небезпеки є такі властивості об'єктів, з якими здійснюється діяльність, які зумовлюють неможливість повного контролю за такою діяльністю з боку людини на певному етапі розвитку науки та технологій. Тому, незважаючи на дотримання правил техніки безпеки, існує підвищена вірогідність завдання шкоди внаслідок проведення такої діяльності.

Перелік видів діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою, який наводиться у ч.і ст.1187 ЦК 2003 p., є більш широким порівняно з ЦК 1963 р. та постановою Пленуму Верховного Суду "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди". Крім використання транспортних засобів, роботи промислових підприємств, будівництва, ЦК до джерел підвищеної небезпеки відносить утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід, використання, зберігання хімічних та радіоактивних речовин тощо. Однак перелік видів діяльності, які створюють підвищену небезпеку, не є вичерпним. Питання про те, чи є та чи інша діяльність джерелом підвищеної небезпеки, має вирішуватися судом у кожному конкретному випадку з урахуванням висновків відповідних експертиз (технічної, радіаційної, хімічної тощо).

При цьому слід мати на увазі, що визнання тієї чи іншої діяльності джерелом підвищеної небезпеки нерідко залежить не тільки від якісних характеристик об'єкта, з яким така діяльність здійснюється, а й від його кількісних характеристик. Так, киснева подушка, яка продається в аптеці, ніякої небезпеки для оточуючих не створює. Однак цього не можна сказати про кисневий газгольдер (сховище кисню).

Особливі правила ст.1187 ЦК діють тоді, коли шкода завдана тими шкідливими властивостями об'єкта, завдяки яким діяльність з ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Так, шкода, завдана автомобілем, буде відшкодовуватися за правилами ст.1187 ЦК тільки тоді, коли автомобіль знаходився в русі, а не тоді, коли він стояв в гаражі або на стоянці.

Суб'єктом відповідальності згідно зі ст.1187 ЦК є володілець об'єкта, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, під яким слід розуміти особу, що на відповідній правовій підставі володіє

транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за ст.1187 ЦК треба визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів. Як правило, повинні мати місце обидві ознаки володільця джерела підвищеної небезпеки, крім випадків, передбачених в законі.

Так, не визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки та не несе відповідальності перед потерпілим особа, яка здійснювала фактичне володіння (управління, експлуатацію) небезпечним об'єктом в силу трудових відносин з володільцем такого об'єкта (водій, машиніст, оператор тощо). Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим володільцем джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які між ними склалися.

Якщо управління небезпечним об'єктом передається третій особі без якогось юридичного оформлення (наприклад, передається управління транспортним засобом без оформлення довіреності), вважається, що об'єкт не виходить із володіння його безпосереднього володільця, і саме він нестиме відповідальність за завдану шкоду.

Володілець небезпечного об'єкта не може бути визнаний суб'єктом відповідальності за завдану шкоду, якщо транспортним засобом, механізмом та іншим небезпечним об'єктом неправомірно заволоділа інша особа (наприклад, при угоні транспортного засобу). В цьому випадку відповідальність перед потерпілим за правилами ст.1187 ЦК нестиме особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним об'єктом. Однак власник або інший володілець джерела підвищеної небезпеки також може бути притягнений до відповідальності, якщо буде доведено, що неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), наприклад, якщо особа не здійснювала належної охорони транспортного засобу або іншого об'єкта, залишила незачиненими двері автомобіля тощо. В такому випадку до відповідальності притягуються як володілець джерела підвищеної небезпеки, так і особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним об'єктом, у частині, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч.4 ст.1187 ЦК) — ступеня вини володільця об'єкта у недбалому ставленні до його зберігання, величини завданої шкоди, матеріального становища сторін тощо.

Нерідко трапляється так, що шкода завдається кількома об'єктами, діяльність з якими пов'язана з підвищеною небезпекою, нап-

798

риклад, в результаті зіткнення кількох автомобілів постраждалим є пасажир або пішоход. В такій ситуації відповідальність перед потерпілим несуть всі володільці небезпечних об'єктів солідарно незалежно від їхньої вини (ч.2 ст.1188 ЦК). В подальшому особа, яка відшкодувала шкоду потерпілому, але є невинною у її завданні може звернутися до інших осіб з регресними вимогами.

Якщо шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки самим їх володільцям, її відшкодування відбувається за правилами ст.1188 ЦК. Так, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. За наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується. За наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частині залежно від обставин, що мають істотне значення. До таких обставин може бути віднесено ступінь вини кожного завдавача, їх матеріальне становище, часткове відшкодування шкоди в добровільному порядку тощо.

Особливість відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, також полягає у специфіці умов виникнення цього деліктного зобов'язання. Відповідальність тут настає незалежно від вини володільця джерела підвищеної небезпеки, а отже, є більш суворою порівняно зі звичайною цивільно-правовою відповідальністю. Саме в цьому розумінні відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки називають підвищеною, що не слід ототожнювати з випадками, коли підвищеним є розмір відповідальності.

Підставами звільнення від відповідальності за ст.1187 ЦК є тільки непереборна сила та умисел потерпілого. Що стосується непереборної сили (надзвичайної або невідворотної за даних умов події (ст.263 ЦК), то слід зазначити, що в цьому випадку йдеться про зовнішні стосовно небезпечного об'єкта чинники (як правило, стихійні лиха), внаслідок яких об'єкт виходить з-під контролю людини, в результаті чого завдається шкода. Шкідливі властивості самого об'єкту не є непереборною силою. Умислом потерпілого визнається свідоме бажання останнього, щоб йому була завдана шкода. На практиці доведений умисел потерпілого на завдання йому шкоди трапляється дуже рідко.

Компенсація моральної шкоди

Відповідно до положень Конституції (ст.ст.32, 56, 62) фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немай-нової) шкоди, завданої внаслідок порушення їх прав та законних інтересів. Зазначене право знайшло своє подальше відображення в ЦК, зокрема у ст.ст.23, 1167, 1168.

Відповідно до ст.23 ЦК моральна шкода може полягати:

799

Зазначений перелік дій, внаслідок яких особа може зазнавати моральної шкоди, безперечно не є виключним та не перелічує всі випадки, коли особі завдається моральна шкода. Отже, правильним є визначення моральної шкоди, яке надається п.З постанови Пленуму Верховного Суду "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може також полягати в порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, у втратах немайнового характеру у зв'язку з посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку юридичної особи, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням інших дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності тощо.

Стаття 1167 ЦК встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки, моральної (немайнової) шкоди, причинного зв'язку та вини завдавача. При цьому треба враховувати, чим підтверджується факт завдання особі моральної шкоди, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вона завдана, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить та інші обставини.

Винятки із цього правила зазначені ч.2 ст. 1167 ЦК, де передбачені випадки притягнення особи до відповідальності за завдання моральної шкоди незалежно від її вини. До таких випадків зокрема належать:

а) завдання моральної шкоди каліцтвом, іншим ушкодженнямздоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеноїнебезпеки. В цьому випадку для настання відповідальності незалежно від вини необхідною є наявність одночасно двох умов. Перша —це причина виникнення моральної шкоди, якою є каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть фізичної особи. Друга — це особливість діяльності, під час якої завдається моральна шкода — дія джерела підвищеної небезпеки. При цьому якщо каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи настала внаслідок взаємодії кількохджерел підвищеної небезпеки, моральна шкода, завдана володільцямоб'єктів, діяльність яких є джерелом підвищеної небезпеки, компенсується залежно від вини кожного з них за правилами ст. 1188 ЦК;

б) завдання шкоди фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу триманняпід вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. В цьому випадку компенсація моральноїшкоди відбувається на підставі ст. 1176 ЦК;

в) в інших випадках, встановлених законом, наприклад, в результаті завдання моральної шкоди внаслідок недоліків товарів, ро-

800

йт (послуг) (§3 гл.82 ЦК); або у випадках, передбачених Законом про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями.

Суб'єктом права вимоги компенсації моральної шкоди є особа, якій ця шкода безпосередньо завдана неправомірними діями (бездіяльністю) інших осіб. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлю-вачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ч.2 ст.1168 ЦК). При доведенні фактів проживання з померлим однією сім'єю (спільне проживання, ведення спільного господарства тощо) факт родинного зв'язку значення не має.

За загальним правилом ч.5 ст.23 ЦК моральна шкода відшкодовується одноразово. Тобто незалежно від того, що об'єкт відшкодування: гроші чи інші майнові цінності — їх передача повинна бути здійснена одноразовим актом. Винятком із цього правила є норма ч.і ст.1168 ЦК, відповідно до якої моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.