3. Створення юридичної особи

1. Для створення юридичної особи приватного права потрібен насамперед акт приватної волі, тобто волевиявлення учасників (засновників), яке фіксується в установчому документі. Таким чином, на першому етапі створення юридичної особи розробляється і приймається установчий документ (статут, засновницький договір або установчий акт). Частина 1 ст.87 ЦК встановлює основні формальні вимоги до установчих документів юридичної особи. По-перше, вони мають бути викладені письмово. По-друге, вони підписуються всіма учасниками або засновниками, якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Наприклад, статут акціонерного товариства затверджується його установчими збора-

76

ми. Слід звернути увагу на те, що в ЦК термін "учасники" стосується товариств, а термін "засновники" — установ.

На другому, завершальному, етапі створення юридичної особи відбувається її державна реєстрація у порядку, встановленому законом. Саме з дня державної реєстрації юридична особа вважається створеною. Державну реєстрацію не слід розглядати як дозвільний (концесійний) порядок створення юридичних осіб. Відповідно до ЦК загальною системою створення як товариств, так і установ є явочна система. Це важливо відзначити з огляду на те, що в деяких країнах (наприклад, ФРН) ще й досі зберігається концесійний порядок створення установ.

2. ЦК передбачає, що кожна юридична особа створюється на основі лише одного установчого документа. Так, для товариства таким документом має бути статут або засновницький договір, якщо інше не встановлено законом. У більшості випадків товариство діє на підставі статуту, в тому числі й тоді, коли воно створюється однією особою. В останньому випадку статут затверджує ця особа. Якщо в процесі створення статутного товариства учасники укладають договір щодо заснування юридичної особи, то такий договір за загальним правилом не належить до числа установчих документів.

Відповідно до положень ЦК, повне товариство та командитне товариство діють на підставі засновницьких договорів, які і є установчими документами цих видів товариств.

Установчим документом установи є установчий акт. Останній може бути індивідуальним (коли установа створюється одним засновником) або спільним (коли установа створюється більш ніж однією особою). Установчий акт становить односторонній правочин. Відповідно до ч.З ст.202 ЦК, одностороннім правочи-ном є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Отже, коли установа створюється не одним, а кількома засновниками, природа установчого акта не змінюється. Таким чином, установчий акт є не договором, а лише спільним одностороннім правочином. Проте це не означає, що сам правочин не може бути оформлений як частина договору, наприклад, спадкового договору (гл.90 ЦК). Установчий акт відповідно до ч.З ст.87 ЦК може міститися також і в заповіті, в тому числі в спільному заповіті подружжя (ст. 1243 ЦК). За загальним правилом про відмову від правочину особа має право будь-коли відмовитись від нього (ст.214 ЦК). Стаття 87 ЦК встановлює інше правило. Установчий акт може бути скасований засновником (засновниками) лише до створення установи. Причому якщо навіть один із засновників відміняє установчий акт, останній повністю втрачає силу.

3. В ЦК наводяться основні вимоги щодо змісту установчих документів. Додаткові вимоги встановлюються іншими статтями ЦК (наприклад, тими, що стосуються окремих видів підприємницьких товариств) та окремими законами. Спеціальні правила встановлені стосовно установчих актів, що містяться в заповіті. Так, у заповіті може бути не вказана, наприклад, структура управління, не призначена наглядова рада тощо. В цьому випадку необхідні для фун-

77

кціонування установи положення встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію (ч.З ст.88 ЦК).

У статуті товариства обов'язково вказується його найменування та місцезнаходження, адреса, органи управління, їх компетенція та порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Статті 143, 154, 164 ЦК встановлюють додаткові вимоги до змісту статутів відповідно товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерного товариства та виробничого кооперативу. Додаткові вимоги можуть встановлюватися також іншими законами (ч. 1 ст.88 ЦК).

Учасники договірного товариства при розробці засновницького договору обов'язково мають включити до нього такі суттєві умови, як зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників. Статті 120, 134 ЦК встановлюють додаткові вимоги до змісту засновницького договору відповідно повного товариства та командитного товариства. Додаткові вимоги можуть встановлюватися також іншими законами (ч.2 ст.88 ЦК).

У зв'язку з тим, що установа створюється на основі одностороннього правочину, закон закріпив лише мінімальні вимоги до його змісту, тобто такі умови, які відрізняють цей правочин від будь-яких інших, а саме; мета установи; майно, яке передається установі та необхідне для досягнення поставленої мети; структура управління (ч.З ст.88 ЦК).

4. Набуття організацією статусу юридичної особи пов'язується з її державною реєстрацією. На дату вступу ЦК у дію в Україні не існувало єдиної системи та єдиного органу державної реєстрації юридичних осіб. Реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, громадських організацій, банків тощо проводили різні органи публічної влади. З 1 липня 2004 р. набирає чинності Закон про державну реєстрацію, яким встановлюється єдиний порядок державної реєстрації юридичних осіб. Хоча дія цього закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб, проте окремими законами можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок), благодійних організацій, партій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших видів юридичних осіб.

Відповідно до названого закону, державна реєстрація юридичних осіб полягає у засвідченні факту створення або припинення юридичної особи, а також у вчиненні інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Порядок проведення державної реєстрації включає перевірку повноти відомостей реєстраційної картки, перевірку комплектності документів, перевірку щодо відсутності чи наявності підстав для відмови у проведенні реєстрації, внесення відомостей до Єдиного державного реєстру, оформлення та видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи учасник (засновник) або уповноважена ним особа мають особисто подати

78 .

державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) заповнену реєстраційну картку; два примірники установчих документів; у випадках, передбачених законом, копію рішення про створення юридичної особи; документ про сплату реєстраційного збору. В окремих випадках закон передбачає подання додаткових документів. Наприклад, у разі реєстрації акціонерних товариств додатково надається звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи, якщо їх подання не передбачено законом.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор вносить до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей реєстраційної картки. Саме дата цієї дії і є датою державної реєстрації юридичної особи, яка крім того, є відліком різного роду строків, встановлених законом щодо порядку державної реєстрації. Так, наприклад, державна реєстрація повинна відбутися у строк, що не перевищує 3 робочих днів з дати надходження документів, а видача свідоцтва про державну реєстрацію, подача відомостей про державну реєстрацію до органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування — не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації. Свідоцтво про державну реєстрацію видається (надсилається) також не пізніше наступного робочого дня з дати реєстрації.

5. З метою забезпечення учасників цивільного обороту достовірною Інформацією про юридичних осіб ЦК передбачає створення відкритого для загального ознайомлення єдиного реєстру, до якого вносяться відомості про юридичну особу (ч.і ст.89 ЦК). Закон про державну реєстрацію встановлює конкретні правила щодо його функціонування.

Єдиний державний реєстр становить автоматизовану систему збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Він ведеться на електронних носіях відповідно до державних стандартів, які забезпечують його сумісність і взаємодію з іншими інформаційними системами та мережами, що становлять інформаційний ресурс Держави.

До Єдиного державного реєстру вносяться 28 видів відомостей про юридичну особу, серед яких: повне (і скорочене в разі наявності) найменування; ідентифікаційний код; організаційно-правова форма; місцезнаходження; перелік учасників (засновників); основні види діяльності, в тому числі мета діяльності установи; дані про філії та представництва, органи управління, дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи тощо.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими І загальнодоступними та надаються у вигляді витягу або Довідки про наявність чи відсутність в Єдиному державному реєстрі !Нформації, що запитується. Строк надання відомостей не має перевищувати п'ять робочих днів з дати надходження запиту.

79

6. Відмова у державній реєстрації юридичних осіб допускається тільки у випадках, передбачених законом. В ч.2 ст.89 ЦК вказується на такі узагальнені підстави, як порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи та невідповідність її установчих документів закону. Відмова з інших підстав (наприклад, недоцільність створення) не допускається. Закон про державну реєстрацію конкретизує вказані вище підстави.

Як уже зазначалося, організація приходить на реєстрацію не з проханням дозволу від держави на існування як юридична особа, а з правом на існування. Тому зрозуміло, що відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду (ч.З ст.89 ЦК). Слід зауважити, що названий вище закон відносить зволікання з проведенням державної реєстрації (порушення строків видачі свідоцтва, строків повідомлення про залишення документів без розгляду тощо) до відмови у державній реєстрації.

7. Зміни до установчих документів підлягають державній реєстрації. Вищеназваний закон встановлює детальні правила щодо проведення, відмови та скасування державної реєстрації змін до установчих документів (ст.ст.29—31 Закону). Зміни до установчих документів юридичної особи набувають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, — з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах і з третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін (ч.5 ст.89 ЦК).

8. Юридична особа, як і фізична особа, має право на ім'я. Аналогом імені фізичної особи є найменування юридичної особи. Проте зміст права юридичної особи на найменування випливає з її суті, а тому має свою специфіку, зокрема, в питаннях набуття, зміни, структури тощо. Основне призначення як імені, так І найменування в соціальному житті полягає в індивідуалізації учасників різних відносин, а в нашому випадку — учасників цивільного обороту.

Стаття 90 ЦК встановлює дві групи правил щодо цього питання. Перша група правил стосується власне найменування, а друга — комерційного (фірмового) найменування юридичної особи.

9. ЦК передбачає обов'язковість найменування для юридичної особи. Водночас ЦК як документ надзвичайно широкого, але стислого інформаційного охоплення не може передбачати всіх елементів структури самого найменування для всіх видів юридичних осіб. Однак ЦК встановлює, що складовою частиною найменування обов'язково повинна бути вказівка на організаційно-правову форму юридичної особи (абз.1 ч.і ст.90 ЦК). Крім того, ст.ст.119, 133, 140, 152, 163 ЦК більш детально визначають обов'язкові елементи структури найменування господарських товариств. Так, наприклад, найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство", або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "І компанія", а також слова "повне товариство" (ч.4 ст. 119 ЦК).

Більш детальні вимоги до структури повного найменування юридичної особи (в тому числі й до скороченого найменування, можливість якого передбачена абз.З ч.) ст.90 ЦК), можуть передбачатися окремими законами.

У зв'язку з тим, що констатуючою ознакою такого виду юридичних осіб як установа, виступає її мета, ЦК передбачає, що обов'язковим елементом найменування установи має бути інформація про характер її діяльності (абз.2 ч.і ст.90 ЦК).

Закон про державну реєстрацію надає учасникам (засновникам) можливість зарезервувати найменування юридичної особи строком на 2 місяці, а для акціонерних товариств — на 9 місяців (ст.23 Закону).

ЦК, закони, інші нормативно-правові акти передбачають обмеження щодо вибору тих чи інших найменувань або елементів найменувань. Так, ч.5 ст.90 ЦК встановлює, що юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи. А ст.27 Закону про державну реєстрацію передбачає, що юридичній особі відмовляють у державній реєстрації у випадку наявності в Єдиному державному реєстрі найменування, тотожного найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися. Забороняється також використовувати в найменуванні юридичної особи повне чи скорочене найменування органу державної влади, органу місцевого самоврядування, або похідні від цих найменувань, історичні державні найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру (ч.З ст.90 ЦК).

10. Право юридичної особи на найменування включає такожправомочність щодо його зміни, з якою пов'язані важливі правовінаслідки. ЦК безпосередньо зобов'язує помістити оголошення проце в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуютьсявідомості про державну реєстрацію юридичної особи, а також повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває в зобов'язальних відносинах. Закон про державну реєстрацію уточнюєці засоби масової Інформації, називаючи їх спеціалізованим друкованим засобом масової інформації, та встановлює параметри повідомлення про зміну найменування. Зокрема, повідомлення маємістити відомості про попереднє та нове найменування, ідентифікаційний код, місцезнаходження, місце й дату внесення змін до установчих документів, зокрема щодо змін найменування юридичноїособи (ст.22 Закону). Цікаво, шо цей закон намагається перенестиобов'язок публікації повідомлення з юридичної особи на спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації.

Зміна найменування юридичної особи спричиняє необхідність у Державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у ст.29 вищевказаного закону. Більш складні процедурні правила встановлюються для зміни найменування юридичної особи, яка пов'язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (ст.ст.104—108 ЦК).

11. Юридична особа, крім найменування, може мати комерційне (фірмове) найменування. ЦК при цьому вказує не на всіх юри-

81

дичних осіб, а тільки на підприємницькі товариства, прямо не заперечуючи можливість мати фірмове найменування для інших видів юридичних осіб.

ЦК також прямо не визначає зв'язок найменування юридичної особи та її фірмового найменування, зокрема, не відповідає на питання, чи може найменування (повне або скорочене) бути одночасно Й комерційним найменуванням юридичної особи. Проте на основі аналізу ст.ст.90, 4S9—491 ЦК можна дійти висновку про те, що фірмове найменування є самостійним додатковим способом індивідуалізації юридичної особи зі своїм правовим режимом. Зокрема, ЦК встановлює, що особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів і послуг, які виробляються або надаються ними. Крім того, комерційне найменування може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом. Сьогодні закони України не передбачають ведення реєстрів фірмових найменувань. Очевидно, що найближчим часом буде прийнято закон про фірмове найменування, який зокрема визначить елементи його структури. Що ж до старого Положення про фірму, то воно вже не відповідає правилам сучасного законодавчого масиву.

12. У відносинах з третіми особами важливого юридичного значення набуває місцезнаходження юридичної особи. Так, наприклад, ним визначається, зокрема, місце виконання зобов'язання (ст.532 ЦК), підсудність спорів тощо. Тому ЦК зобов'язує учасників (засновників) вказувати місцезнаходження юридичної особи в її установчих документах (ч.2 ст.93 ЦК). Крім того, ці відомості підлягають обов'язковому внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб (ст.89 ЦК).

ЦК 1963 p. місцезнаходженням юридичної особи визнавав місцезнаходження її постійно діючого органу. ЦК 2003 p. відійшов від доктрини осілості юридичної особи і втілив інший підхід, який називається інкорпорацією і відповідно до якого місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації (ч. 1 ст.93 ЦК). Проте місцезнаходження юридичної особи може визначатися і на основі інших критеріїв, встановлених законом або міжнародним договором України.

13. В силу різних причин юридична особа потребує представництва й захисту інтересів або здійснення своїх функцій поза своїм місцезнаходженням. З цією метою закон передбачає можливість створення відокремлених підрозділів у вигляді філій та представництв. Відомості про них обов'язково включаються до Єдиного державного реєстру (ч.5 ст.95 ЦК). Різниця між філією і представництвом полягає в обсязі Й характері функцій цих підрозділів. Якщо філія здійснює всі або частину функцій юридичної особи, то представництво лише здійснює представництво та захист її інтересів (чч.і, 2 ст.95 ЦК).

Юридичні особи передають філіям і представництвам певне майно та затверджують положення про них, що визначають зміст і порядок їхньої діяльності. Однак юридично це майно залишається майном юридичної особи, тому що за філіями і представництвами закон не визнає статусу юридичної особи. Філії та представ-82

ництва виступають лише як відокремлені частини юридичної особи. Ш° створила. Таким чином, філії та представництва не можуть мати власного майна і самостійно брати участь у цивільному обороті.

Для здійснення представницьких та інших функцій від імені юридичної особи остання видає довіреність призначеному нею керівникові філії або представництва (ч.4 ст.95 ЦК). Керівник на підставі цієї довіреності діє від імені та в Інтересах юридичної особи, а не від імені філії або представництва.