13. Особливості спадкування сум заробітної плати, пенсії, стипендії тощо

1. Стаття 1227 ЦК визначає особливості спадкування сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя. Такі суми, за загальним правилом, не включаються до складу спадщини, а передаються членам сім'ї спадкодавця.

Проте у деяких випадках такі суми можуть бути успадковані у загальному порядку. Це передбачено безпосередньо ст. 1227 ЦК: за відсутності членів сім'ї спадкодавця вказані суми належать до складу спадщини.

Отже, умовами спадкування сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат є такі:

1. спадкодавець за життя мав право на їх одержання;

2. він за життя не реалізував це право;

3. після смерті спадкодавця відсутні члени його сім'ї (або їх неможливо встановити).

; 14. Спадкування права на вклад

1. ЦК містить низку новел щодо спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі). Якщо ст.564 ЦК 1963 p. виходила з того, що спадкування вкладів, як правило, відбувається за спеціальними розпорядженнями вкладників, зробленими ними на випадок

823

смерті відповідно до статутів фінансових установ та у порядку, передбаченому спеціальними правилами, і лише у разі, якщо вкладник не зробив розпорядження фінансовій установі, його вклад переходив до спадкоємців на загальних підставах, то ч.і ст.1228 ЦК | 2003 р. надає перевагу спадкуванню вкладу за заповітом, вказуючи, що вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі), склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Отже, заповіт і спеціальне розпорядження згадуються як два можливих види вираження волі спадкодавця-вкладника, але з наданням пріоритету заповіту.

2. Пріоритет заповіту над розпорядженням вкладника, зробленим ним банку (фінансовій установі), чітко закріплюється також у ч.З ст.1228 ЦК. Ця норма передбачає, що заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), повністю або частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього майна спадкодавця. Скасування (повне або часткове) розпорядження щодо вкладу можливе двома шляхами:

1. у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад;

2. новий заповіт стосується усього майна спадкодавця.

Водночас заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), не обов'язково має скасовувати таке розпорядження. Наприклад, якщо у заповіті спадкоємцем вкладу призначена та сама особа, яка згадується у розпорядженні банку (фінансовій установі), то заповіт лише заступає згадане розпорядження. Тому, хоча вид документа, який визначає спадкоємця вкладу, і зазнає трансформацій, але фактично спадкоємцем залишається та сама особа.

Слід підкреслити, що право на вклад у кожному разі входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Цим відповідна норма ЦК 2003 p. істотно відрізняється від правила, що випливало зі змісту ст.564 ЦК 1963 p., згідно з яким за наявності спеціального розпорядження вкладника вклад взагалі не входив до складу спадкового майна.