Довгерт, Кузнецова - Коментар до Цивільного код

2. Договір і правові акти органів державної влади. Вирішення персддоговірних спорів

1. Укладення договору та визначення його змісту на основі правових актів органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, які є обов'язковими для однієї чи обох сторін договору, має певні особливості. Такими правовими актами є, зокрема, державні замовлення, на основі яких укладаються державні контракти (договори). Відповідно до Закону про поставки продукції для державних потреб державне замовлення — це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності. Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (державних підприємств, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, заснованих на держаній власності), а також суб'єктів господарської діяльності усіх форм власності — монополістів на відповідному ринку продукції — державні замовлення на поставку продукції є обов'язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям.

Отже, із державного замовлення як правового акту органу державної влади випливає обов'язок державного замовника та виконавця (коли воно є для нього обов'язковим) укласти між собою державний контракт на умовах, зазначених у держзамовленні. У разі необгрунтованої відмови виконавця від укладення держконтракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена законом та за наявності технічних можливостей його виконання, виконавець сплачує державному замовнику штраф у розмірі вартості державного контракту (ч.2 ст.4 Закону про поставки продукції для державних потреб).

Обов'язок укласти договір може виникати із акта прикріплення покупця до постачальника при поставках товарів за міждержавними (у рамках СНД) економічними зв'язками (Угода про загальні Умови поставок товарів). Перелік підприємств, установ та органїза-

455

цій усіх форм власності, що на договірних засадах здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами (Закон про державний матеріальний резерв) тощо.

Актами цивільного законодавства можуть бути передбачені особливості укладення договорів на підставі правових актів органів державної влади, влади АРК або органів місцевого самоврядування. Так, відповідно до Закону про закупівлю товарів за державні кошти, укладення договорів про закупівлю за рахунок державних коштів може здійснюватись після проведення однієї з таких попередніх процедур:

відкритих торгів;
торгів з обмеженою участю;
двоступеневих торгів;
запиту цінових пропозицій (котирувань);
закупівлі в одного постачальника (виконавця).

2. При укладенні договору між сторонами можуть виникати спори щодо обов'язку контрагента укласти договір на пропозицію однієї із сторін, щодо умов майбутнього договору тощо. Якщо учас- никами договору або хоча б одним із них є фізичні особи (не під- приємці), розбіжності між ними за загальним правилом не можуті бути предметом судового розгляду, а отже, жодна із сторін не може бути примушена до укладення договору.

Інша справа, коли укладається договір між юридичними особами, зокрема господарюючими суб'єктами, на основі правового ак4 та органу державної влади, органу влади АРК чи органу місцевого самоврядування. Такі договори, що породжують майново-господарські зобов'язання, є господарськими. Відповідно до ст.75 ГК майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а уповноважена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання ЇЇ обов'язку. Майнові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Загальний порядок укладення господарських договорів передбачений ст. 181 ГК. Цей порядок зводиться до наступного. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами і скріпленого печатками. Можливе оформления договірних відносин шляхом обміну комплектом документів (листів, факсограм тощо) або шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. Проект договору (чи іншого документа) може бути запропонований будь-якою зі сторін і надсилається нею у двох примірниках другій стороні. Сторона, яка одержала проект договору, оформляє його відповідно до вимог ч.і ст.181 ГК і повертає один примірник договору другій стороні у 20-денний строк або надсилає відповідь на лист, факсог-раму тощо. За наявності у неї заперечень щодо окремих умов до-

456

говору вона у цей же 20-денний строк складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, і надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом із підписаним договором.

Ось на цьому етапі укладення договору виникає так званий пе-реддоговірний спір, який може бути або врегульований самими сторонами, або переданий на вирішення суду. За загальним правилом сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, повинна протягом 20 днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною і включити до договору всі прийняті нею пропозиції контрагента. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протокол узгодження розбіжностей, обмін листами тошо).

Можливість передання переддоговірного спору на вирішення суду залежить від того, чи заснований договір на правовому акті органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (наприклад, на державному замовленні), чи договір укладається на власний розсуд сторін. Коли розбіжності виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта державного органу чи органу місцевого самоврядування та в Інших випадках, встановлених законом, і ці розбіжності не врегульовані самими сторонами, вони вирішуються судом (ч.і ст.649 ЦК). Переддоговірний спір на вирішення суду передає сторона, яка одержала протокол розбіжностей на запропонований нею проект договору. Якщо ж розбіжності, що залишились неврегульованими, у зазначений 20-денний строк не будуть передані на вирішення суду, то пропозиції сторони, викладені у протоколі розбіжностей, вважаються прийнятими, а отже, договір є укладеним (ст.181 ГК).

Інша справа, коли договір укладається не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади АРК чи органу місцевого самоврядування, а внаслідок вільного волевиявлення сторін. Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні такого договору, можуть бути вирішені судом у випадках, установлених за домовленістю сторін або законом (ч.2 ст.649 ЦК).

При вирішенні спору, що виник між сторонами при укладенні договору, суд може прийняти рішення щодо спірного пункту договору в редакції однієї Ь сторін, або викласти його у своєму формулюванні, враховуючи інтереси сторін та суспільні інтереси.

3. Зміна і розірвання договору

1. Після укладення договору і зокрема під час його виконання може виникнути потреба у його зміні чи розірванні. Право на зміну або розірвання договору є логічним продовженням свободи сторін на вступ у договірні відносини та визначення змісту договору. За загальним правилом зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Серед підстав припинення зобов'язань ЦК називає домовленість сторін, зокрема домовленість про заміну первіс-

457

ного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація — ст.604), передання боржником кредиторові відступного (ст.600). Проте за договором на користь третьої особи з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм право сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якшо інше не встановлено договором або законом (ч.З ст.636). У зобов'язанні, забезпеченому порукою, зміна сторонами зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, має наслідком припинення поруки (ч.і ст.559 ЦК).

2. За загальним правилом за відсутності згоди (домовленості) сторін про зміну або розірвання договору він може бути змінений чи розірваний на вимогу однієї із сторін лише за рішенням суду при наявності певних підстав, передбачених договором або законом. Однією із таких підстав є істотне порушення договору другою стороною. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке спричиняє для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання чи зміну договору, має довести наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Така шкода може бути виражена у вигляді як реальних збитків та (або) упущеної вигоди, так і моральної (не-майнової) шкоди.

У нормах, що регулюють окремі види договорів, іноді наголошується на істотному порушенні договору однією стороною як підставі для розірвання чи зміни договору. Так, у разі істотного порушення продавцем вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:

відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої затовар грошової суми;
вимагати заміни товару (ч.2 ст.678 ЦК).

Найчастіше за все в законі формулюються підстави (умови), за наявності яких одна із сторін має право вимагати розірвання договору при порушеннях його другою стороною, хоч ці порушення і не вважаються Істотними. Так, одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти, якщо платник безстрокової ренти:

прострочив її виплату більш як на 1 рік;
порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;
визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини,які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі тав строки, що встановлені договором (ст.740 ЦК). Згідно з ч.5 ст.27Закону про приватизацію державного майна на вимогу однієї Ізсторін договір купівлі-продажу об'єкта приватизації може бути розірвано за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зо-

458

бов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Слід розмежовувати випадки, коли у сторони за договором виникає право пред'являти в судовому порядку вимогу про зміну чи розірвання договору, і випадки, коли сторона може в односторонньому порядку відмовитися від договору в повному обсязі або частково. Одностороння відмова від договору (повна або часткова) допускається, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. При цьому стороні не потрібно звертатися до суду для визнання правомірності відмови. Сам факт відмови призводить до повного припинення зобов'язання або до часткової його зміни. Звичайно, це не позбавляє контрагента можливості оспорювати в суді обфунтованість такої відмови на підставі загальних положень ЦК про захист порушених прав (ст.16).

Важливо також з'ясувати, в який момент договір вважається зміненим чи розірваним у разі односторонньої відмови від нього. При зміні чи розірванні договору за домовленістю сторін зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення сторонами домовленості про це, а при зміні чи розірванні договору в судовому порядку — з моменту набрання рішенням суду законної сили (ч.З ст.653 ЦК). При односторонній відмові від договору (у випадках, передбачених договором чи законом) договір слід вважати зміненим чи розірваним з моменту одержання контрагентом повідомлення про відмову (за аналогією з офертою та акцептом при укладенні договору).

Про односторонню відмову від зобов'язання йдеться й у ст.615 ЦК: у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Правило про односторонню відмову від зобов'язання, закріплене у ст.615, має загальний характер, у той час як право на односторонню відмову від договору, передбачене ч.З ст.651, є одним із випадків, що охоплюються загальним правилом ст.615 ЦК.

Право на одностороннє зупинення виконання або відмову від виконання у повному обсязі чи частково передбачене ст.538 ЦК щодо зустрічного виконання зобов'язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

3. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли одній чи обом сторонам договору на їх розсуд дозволяється односторонньо відмовитися від виконання договору, незалежно від порушення договору другою стороною. Це, зокрема, стосується таких договорів, в яких обидві сторони наділені таким правом: договору доручення (ч.і ст.1008); договору комерційної концесії (ч.і ст. 1126); договору транспортного експедирування (ст.935); догово-

459

ру про надання послуг (ст.907). За ініціативою однієї із сторін односторонню можуть відмовитись від договору, зокрема: обдаровуваний за договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому може відмовитись від нього у будь-який час до прийняття дарунка (ч.2 ст.724); комісіонер має право відмовитися від договору комісії, коли строк не встановлений договором (ч.і ст. 1026); наймач має право відмовитися від договору прокату і повернути річ наймодавцеві у будь-який час (ч.і ст.790) тощо.'

Іноді в законі або договорі зазначається строк (термін), до спливу якого контрагент має бути повідомлений про розірвання з ним договору. Так, користувач має право повернути річ, передану йому в безоплатне користування, в будь-який час до спливу строку договору позички. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач повинен повідомити про відмову від договору не пізніше як за 7 днів до повернення речі (ч.і ст.834). Клієнт або експедитор за договором транспортного експедирування мають право відмовитися від договору, попередивши про цс другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку із розірванням договору (ст.935 ЦК).

4. Укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ними цілей. Проте в ході виконання договору можуть виявитися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. Саме на ці випадки розраховані правила ст.652 ЦК, які допускають можливість зміни або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин. Звичайно, при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватись (наприклад, враховувати тенденції зростання цін на ринку товарів, кліматичні чи погодні умови у місці виконання зобов'язання тощо).

Зміна обставин вважається істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання ч.і ст.652 ЦК).

При істотній зміні обставин сторони можуть внести зміни або розірвати договір за взаємною згодою. Якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору, він може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких чотирьох умов:

в момент укладення договору сторони виходили з того, щотака зміна обставин не настане;
зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливостіта обачності, які від неї вимагалися;
виконання договору порушило б співвідношення майновихінтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на щовона розраховувала при укладенні договору;

460

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках. Крім названих вище чотирьох умов, за яких можливе розірвання договору, для його зміни необхідна додатково ще одна з таких умов:

розірвання договору суперечить суспільним інтересам;
зміна договору спричинить для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

5. При зміні договору зобов'язання сторін продовжують діяти відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. В разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються.

За загальним правилом, закріпленим у ч.4 ст.653 ЦК, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Цим правилом, зокрема, зміна чи розірвання договору відрізняються від наслідків недійсності договору (правочину). Відповідно до ст.236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обовязки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. За недійсним правочином сторони зазвичай повертаються у попередній стан, тобто кожна із сторін повинна повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, — відшкодувати вартість у грошах. Законом можуть бути встановлені особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ст.216 ЦК).

Особливі наслідки зміни чи розірвання договору можуть передбачатись окремими нормами закону. Так, відповідно до ч.З ст.652 ЦК у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої зі сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ч.5 ст.653 ЦК). Це не виключає права сторони вимагати відшкодування й інших збитків, завданих їй іншою стороною істотним порушенням договірних зобов'язань.

461

РОЗДІЛ III ОКРЕМІ ВИДИ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Підрозділ І ДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Содержание