4. Розірвання договору про надання послуг

1. Згідно зі ст.907 ЦК договір про надання послуг може бути розірваний за погодженням сторін, а також на інших підставах, встановлених ЦК та іншими законами України. ЦК містить такі підстави у ст.ст.651, 652. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом. Правові наслідки розірвання договору закріплені у ст.653, а правила щодо форми розірвання договору — в ст.654 (див. коментар до гл.53 ЦК).

о. о

Враховуючи те, що принципові питання регулювання відносин перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти містяться саме у ЦК, після набуття ним чинності, зазначені закони та підзаконні акти, безумовно, залишатимуться чинними, але у межах, що йому не суперечать, а також відповідно до положень ЦК.

3. Міжнародні перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти здійснюються відповідно до правил дво- та багатосторонніх міжнародних договорів (транспортних конвенцій) які, відповідно дост.9 Конституції та ст.Ю ЦК, є частиною національного законодавства України.

Основними багатосторонніми договорами, в яких Україна бере участь, є: Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень; Конвенція про міжнародну цивільну авіацію; Конвенція про режим судноплавства на Дунаї; Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення; Угода про міжнародне залізничне пасажирське сполучення (УМПС); Всесвітня поштова конвенція (1952 p.); Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ); Конвенція, додаткова до Варшавської конвенції, для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, здійснюваних особами, які не є перевізниками за договором; Конвенція про полегшення міжнародного морського судноплавства; Міжнародна конвенція про вантажну марку; Конвенція про дорожній рух; Європейська угода, що доповнює Конвенцію про дорожні знаки та сигнали; Міжнародна конвенція про обмірювання суден; Міжнародна конвенція по безпечних контейнерах; Митна конвенція, що стосується контейнерів; Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу та Протокол 1976 р. до Афінської конвенції; Конвенція про Кодекс поведінки лінійних конференцій; Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП; Європейська угода про міжнародні автомагістралі; Конвенція про обмеження відповідальності стосовно морських вимог; Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів; Європейська угода про міжнародні магістральні залізничні лінії; Договір з відкритого неба; Всесвітня поштова конвенція (1994 p.); Угода про поштові посилки; Угода між залізничними адміністраціями держав — учасниць Співдружності незалежних держав, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки про особливості застосування окремих норм Угоди про міжнародне пасажирське сполучення (УМПС); Основна багатостороння угода про міжнародний транспорт щодо розвитку коридору Європа-Кавказ-Азія та ін.

Правила таких конвенцій мають пріоритет перед нормами законодавства України, хоча за умови існування прогалин не виключається можливість застосування до міжнародних перевезень відповідних норм ЦК, транспортних кодексів (статутів), Інших нормативно-правових актів України.

4. Перевезення вантажів, пасажирів та пошти у межах державучасниць СНД підпадають під особливий режим правового регулювання. ,. . .

У рамках СНД Україна є стороною Угоди про використання повітряного простору; Угоди про координацію міждержавних відносин у галузі поштового та електричного зв'язку; Угоди про порядок транзиту; Угоди про застосування положень Угоди про міжнародне вантажне сполучення по строках доставки вантажів при перевезенні у міждержавному сполученні; Угоди про принципи формування спільного транспортного простору І взаємодії держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі транспортної політики; Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу; Угоди про маси та габарити транспортних засобів, що здійснюють міждержавні перевезення автомобільними дорогами держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав тощо.

5. Законодавець не ставив перед собою завдання детально регламентувати перевезення на рівні ЦК. Саме тому не встановлено, наприклад, строки (нормативи) перевезення пасажира та багажу, доставки довіреного вантажу та пошти до пункту призначення. Це питання регулюється положеннями транспортних кодексів (статутів), іншими, виданими відповідно до них нормативно-правовими актами, вимоги яких різняться між собою залежно від виду транспорту та об'єкта договору перевезення.

Транспортні кодекси (статути) зазвичай містять загальну норму про необхідність дотримання установлених строків доставки (ст.ст.69, 118 Статуту автомобільного транспорту, ст.94 ПК, ст.89 Статуту внутрішнього водного транспорту), порядок обчислення яких міститься у розроблених на їх підставі для кожного виду транспорту правилах.

З іншого боку встановлено, шо при перевезенні вантажів, строк доставки яких не передбачено, слід керуватися загальноприйнятими термінами доставки, беручи до уваги всі обставини перевезення. Такий підхід, зокрема, міститься в ст.160 КТМ.

Строк доставки є виконаним, якщо вантажобагаж прибув на станцію призначення до закінчення строку доставки, І одержувач був своєчасно повідомлений. Якщо вантажобагаж доставляється на адресу отримувача залізницею, то термін доставки вважається дотриманим тоді, коли вантаж доставлено до закінчення терміну доставки, відповідно до п.5.7.4 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

6. Пасажирські перевезення всіма видами транспорту здійснюються за встановленим перевізником та відповідним чином затвердженим розкладом. Наприклад, міські, приміські маршрути та розклади руху автобусів затверджують, а внутрішньообласні — погоджують відповідні місцеві державні адміністрації або органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень, міжобласні маршрути та розклади руху затверджує, а міжнародні маршрути та розклади руху погоджує Мінтранс згідно зі ст.16 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту. На маршрут оформляється паспорт, який містить відомості про його схему, розклад руху, акт виміру довжини маршруту, акт пробного рейсу, таблицю вартості проїзду, матеріали вивчення пасажиропотоків, таблицю змін на маршруті. Схема маршруту та розклад руху погоджуються з

553

відповідними органами Державтоінспекції. Форма паспорта маршруту затверджується Мінтрансом.

За наявності поважних причин чи виробничої необхідності перевізник має право вносити зміни в розклад перевезень та строки відправлення та прибуття. Зокрема, на залізничному транспорті начальник станції відправлення поїзда та адміністрація пункту продажу проїзних документів зобов'язані завчасно, але не пізніше моменту оформлення проїзду, поінформувати пасажирів про всі заплановані зміни в розкладі руху пасажирських поїздів. У разі, якщо ці зміни оголошені після придбання пасажирами проїзних документів, начальник станції відправлення поїзда та начальники проміжних станцій зобов'язані поінформувати пасажирів про зміни в розкладі руху перед посадкою пасажирів у вагон.

У ч.2 ст.919 ЦК встановлено загальну норму стосовно 30-денно-го строку видачі вантажу, якщо більш тривалий строк не встановлений договором чи транспортними кодексами (статутами), після закінчення якого вантаж (вантажобагаж), не виданий його одержувачеві, вважається втраченим, а відправник має право на відшкодування його вартості та повернення сплачених ним провізних та інших платежів (ст.924 ЦК).

Слід зазначити, що передбачені транспортними кодексами (статутами), іншими, виданими відповідно до них, нормативно-правовими актами, строки менші, ніж встановлені ч.2 ст.919 ЦК, мають бути переглянуті. Це, зокрема, стосується п.5.8.6 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, за якими вантажобагаж вважається втраченим, якщо він не прибув на залізничну станцію призначення по закінченні 20 діб після закінчення терміну доставки; ст.140 Статуту автомобільного транспорту при здійсненні міських та приміських автоперевезень встановлено, відповідно, 10-денний строк тощо.

Положення ч.2 ст.919 ЦК не поширюється на випадки втрати перевізником багажу пасажира. В даному випадку згідно з абз.2 п.4.6.5 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України багаж вважається втраченим, якщо він не прибув на залізничну станцію призначення через 10 діб після закінчення терміну доставки. Аналогічний строк встановлено щодо здійснення автомобільних перевезень ст.140 Статуту автомобільного транспорту. Для повітряних перевезень цей строк становить 21 день з дня, наступного після того, коли багаж мав прибути відповідно до абз.4 п.16.1.3 Правил міжнародних повітряних перевезень пасажирів, багажу та вантажів тощо.

Абзац 2 ч.2 ст.919 ЦК містить загальне правило, відповідно до якого одержувач може прийняти знайдений вантаж (вантажобагаж), що був оголошений втраченим, та повернути отриману від перевізника суму компенсації, за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором чи транспортними кодексами (статутами).

Це загальне положення деталізується відповідними правилами транспортних кодексів (статутів) та інших нормативно-правових актів, за якими обов'язком перевізника у випадку, якщо багаж, визнаний втраченим, буде знайдено протягом 12 місяців з дати, коли

554

він мав прибути до місця призначення, повідомити про це одержувача, якшо його місце знаходження відоме чи може бути встановлено.

При прямому змішаному сполученні (ст.913 ЦК) вантаж вважається втраченим після закінчення 4 місяців з дня його прийняття до перевезення (ст.140 Статуту автомобільного транспорту).

7. У договорах перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти провізна плата відповідно до ст.916 ЦК є ціною договору. Це, зокрема, відповідає загальному підходу про ціну договору (ст.632 ЦК), яка має бути зазначена у гривнях або Іноземній валюті з дотриманням вимог ст.533 ЦК.

Незважаючи на проголошену свободу визначення провізної плати за домовленістю сторін, особливо на транспорті загального користування, провізна плата сплачується відповідно до затверджених тарифів. Такими є, наприклад, Тарифи на проїзд пасажирів І перевезення багажу в автобусах міжміських, міжобласних маршрутів; Тарифи на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні; Тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом; Ставки плати за користування вагонами і контейнерами залізниць; Тарифи на роботи та послуги, що надаються вантажовласникам морськими портами України.

Слід зазначити, що в першу чергу тарифному регулюванню в Україні підлягають природні монополії у сфері транспортування природного газу та нафти, внутрішні і міжнародні (в межах СНД) перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, надання спеціалізованих послуг транспортними терміналами, портами, аеропортами відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" Мінтранс за погодженням з Мінекономіки встановлює: тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги; тарифи на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у морських і річкових портах (за винятком оброблення каботажних вантажів); збори і плату за послуги, що надаються суднам у морських і річкових портах України; тарифи на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень); тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами міжміських, міжобласних маршрутів; аеронавігаційні збори за аеронавігаційне обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України, аеропортові збори за обслуговування повітряних суден в аеропортах України. Національна комісія регулювання електроенергетики встановлює: тарифи на транспортування трубопроводами територією України природного газу, нафти, нафтопродуктів, аміаку, етиленових речовин; за погодженням з Радою Міністрів АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями затверджуються тарифи: на перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом у приміському сполу-

555

ченні — управліннями залізниць; на перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом (який працює в звичайному режимі руху) у міжміському, внутрішньообласному і приміському сполученні — територіально-виробничими об'єднаннями автомобільного транспорту. Укрпромзалізтранс встановлює тарифи на перевезення вантажів залізничними під'їзними коліями, вантажно-розвантажувальні роботи та інші послуги, що надаються підприємствами промислового залізничного транспорту.

Оплата наданих послуг, не передбачених тарифами, незалежно від виду транспорту має встановлюватися за погодженням сторін або внутрішніми документами перевізника (див., наприклад, наказ акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" "Про затвердження тарифів та транзитної схеми на проїзд пасажирів і перевезення ручної поклажі швидкісними суднами на транзитних лініях Дніпровського басейну").

Право безоплатного (пільгового) проїзду може бути встановлено безпосередньо перевізником за його рахунок, у міжміському транспорті у межах України для визначених категорій громадян — відповідними законами України за рахунок державного бюджету, а у міському — рішеннями місцевих органів виконавчої влади за рахунок міського бюджету відповідно до ст.28 Закону про місцеве самоврядування.

Розумною провізною платою відповідно до ч.і ст.916 ЦК слід вважати плату, визначену виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладення договору.

8. Традиційне перевезення вантажів спричинило розробку відповідного перевізного документу для кожного виду транспорту. Кожен із цих перевізних документів призначався для передачі інформації, необхідної для перевезення вантажу, а також для задоволення комерційних і фінансових потреб відправників та одержувачів, виступав як розписка за позначений у ньому вантаж і підтвердження укладення договору перевезення, а також при видачі — як товаророзпорядчий документ.

За такого підходу необхідність організації перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти із застосуванням кількох видів транспорту вимагає оформлення низки перевізних документів для кожного виду транспорту окремо. Це стало причиною укладення між перевізниками різних видів транспорту угод про організацію перевезень з використанням одного перевізного документа на всьому шляху слідування вантажу, пасажирів, багажу та пошти.

Автомобільно-залізничні, автомобільно-водні, автомобільно— водно-залізничні, автомобільно-повітряні, водно-залізничні та інші сполучення мінімум двох різних видів транспорту, що здійснюються за єдиним транспортним документом, складеним на весь шлях слідування, отримали назву прямих змішаних (комбінованих) сполучень (ст.913 ЦК).

При прямому змішаному сполученні за загальним правиломвідправник має внести провізну плату за весь шлях слідування вантажу перевізнику, який його прийняв, а останній зобов'язаний розрахуватися з Іншими перевізниками, залученими до прямого змішаного перевезення. , -,...,.-.,. ; ,

556

Плата за перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні територією України здійснюється: а) у пунктах відправлення — відправником за відстань перевезення відповідним видом транспорту; б) у пунктах призначення — одержувачем за неоплачені перевезення всіма видами транспорту; в) за транзитні перевезення — відправником, одержувачем або експедитором.

Порядок взаємних розрахунків між транспортними організаціями за перевезення вантажів встановлює Мінтранс.

Зокрема, при прямому змішаному авто-водно-залізничному сполученні провізна плата має бути внесена таким чином: при відправці з автотранспортних підприємств та портів — у пункті відправки за весь автомобільний та водний шлях та в пункті призначення за залізничний шлях; при відправці із залізниці — на станції відправлення за весь шлях залізницями та в пункті призначення за весь водний та автомобільний шлях. При цьому збори за перевезення автомобільним транспортом вантажів, що підлягають перевалці з порту на станцію або навпаки, включаються станцією до платежів, належних залізниці, яка відповідно розраховується з іншими учасниками прямого змішаного перевезення.

При здійсненні прямого змішаного вантажного сполучення строки доставки вантажів визначаються за сукупністю строків доставки всіма задіяними у сполученні видами транспорту та обчислюються на підставі чинних для цих видів транспорту правил обчислення строків доставки вантажу.

9. З юридичної точки зору наріжним є питання визначення відповідальності кожного перевізника на ввіреній йому стадії транспортування з урахуванням особливостей, притаманних прямому змішаному перевезенню.

Відповідно до ч.2 ст.913 ЦК умови та порядок організації прямих змішаних перевезень, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів тощо) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів, відповідальність сторін мають визначатися договором, якщо інше не встановлено законодавством України.

На даному етапі прямі змішані перевезення безпосередньо регламентуються розд.У Статуту залізниць України, ст.ст.13, 117, 130, 384 КТМ, розд.УІІ Статуту автомобільного транспорту, розд.УІП Статуту внутрішнього водного транспорту тощо.

Незважаючи на існуючу специфіку прямих змішаних перевезень на залізниці, наприклад, встановлено спеціальний строк у 2 місяці ³ дня приймання вантажу до перевезення, зі сштивом якого відправник або одержувач має право вимагати відшкодування за втрату вантажу (ст.117, п."в" ст.134 Статуту залізниць України), тоді як ^при змішаному залізнично-водному сполученні — 4 місяці (п."в" ^ст.224 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Відповідно до ст.83 Статуту залізниць України, ст, 112 Статуту^автомобільного транспорту, ст.158 Статуту внутрішнього водного^тРанспорту наливні вантажі, ліс, що прямує водними шляхами наплотах, вибухові та сильнодіючі отруйні речовини до перевезення упрямому змішаному сполученні не приймаються. ,

557