logo search
Довгерт, Кузнецова - Коментар до Цивільного код

§ 2. Кредит

1. У вузькому розумінні під поняттям "кредит" можна розглядати грошові кошти, які банк зобов'язується надати або вже надав

664 . .

позичальникові в розмірі і на умовах, передбачених кредитним договором, і які підлягають поверненню разом з відсотками, що нараховуються на них. З іншого боку, кредит — це грошова сума, яка отримана позичальником від банку на підставі кредитного договору і підлягає поверненню разом з відсотками на неї.

У широкому розумінні кредит — це право відношення кредитора (банку або іншої фінансової установи) та позичальника в зв'язку з виникненням, виконанням, забезпеченням виконання та припиненням зобов'язань за кредитним договором. Таке правовідно-шення називається кредитним правовідношенням. Об'єктом кредитного правовідншення є гроші як особливий різновид речей.

2. Кредитний договір регулює кредитні відносини між різними учасниками цивільного обігу. Коло кредитодавців (кредиторів) за цим договором обмежується банківськими та іншими фінансовими установами. Відповідно до ст.1 Закону про фінансові послуги фінансовою установою визнається юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Правовий статус та особливості діяльності зазначених установ регламентуються відповідними законодавчими актами (закони про Національний банк України, про банки, про фінансові послуги, про кредитні спілки, про платіжні системи та переказ грошей в Україні, про фінансовий лізинг, про страхування, про інститути спільного Інвестування). Позичальниками у кредитному договорі можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.

Предметом кредитного договору, як правило (за винятком комерційного кредиту), є грошові кошти (кредит). Гроші, що є предметом кредитного договору, можуть надаватись у національній та Іноземній валюті у готівковій та безготівковій формі.

У ст.1 Закону про фінансові послуги передбачено, шо фінансовим кредитом є кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під певні проценти. Поняття банківського кредиту визначається як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст.2 Закону про банки). На відміну від інших позикодавців, банк, як правило, надає грошові кошти, що не належать Йому на праві власності. Це кошти, що залучені банком від його клієнтів. Більш того, банківський кредит обтяжений правами вимоги з боку клієнтів банку (у випадку ліквідації банку ці вимоги включаються у ліквідаційну масу).

Відповідно до ст.47 Закону про банки до кредитних операцій належать:

66S

— розміщення залучених коштів від свого імені, на власнихумовах та на власний ризик;

— організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням

клієнтів;

— здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені(включаючи андеррайтинг — купівлю на первинному ринку ціннихпаперів з наступним їх перепродажем інвесторам; укладення договору про гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп зафіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладанняна покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомогабільше цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-якіцінні папери, що не були продані);

— лізинг та ін.

Проте зазначені банківські операції не регулюються кредитним договором, а оформлюються відповідними цивільними правочинами.

При укладенні кредитного договору необхідно керуватися ст.49 Закону про банки, яка передбачає ряд заборон і обмежень, що стосуються умов здійснення окремих банківських операцій. Так, банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе лише з дозволу НБУ. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватися основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків.

Банк не може надавати кредит під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним за депозитами. Виняток можливий лише у випадку, коли при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові (без забезпечення) кредити за умов додержання економічних нормативів. Основними ознаками кредиту є строковість, платність і зворотність. Надання безпроцентних кредитів допускається як виняток у випадках, прямо передбачених законом.

Кредитний договір є консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами), двостороннім (встановлює права і обов'язки як для кредито-давця, так і для позичальника) та відплатним (обов'язкова відплат-ність фінансових послуг з надання кредиту у вигляді процентів)-При його укладенні кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит І набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту і несе зобов'язання шодо своєчасного його поверненню та сплати процентів.

666

Істотними умовами кредитного договору, шо визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів. Проценти за користування кредитними коштами нараховуються з моменту зарахування кредитних коштів на рахунок позичальника, а не з моменту укладення договору або дати, з якої кредитодавеиь зобов'язаний був надати грошові кошти. Це правило зумовлене тим, що проценти на суму кредиту сплачуються за час реального користування грошовою сумою, За згодою кредитодавця та позичальника в договорі можуть бути передбачені інші умови, наприклад, цільовий характер кредитування, договірне списання, право банку видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання у разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за користування ним.

На кредитні відносини поширюються загальні положення про позику, якщо особливе регулювання не встановлене законом або не випливає із суті кредитного договору.

3. На відміну від договору позики, кредитний договір має укладатися у письмовій формі, незалежно від суми кредиту. Якщо кредитний договір містить умову про заставу нерухомого майна, а також в інших випадках, встановлених законом, такий договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації в порядку, передбаченому законом (ст.577 ЦК).

Недотримання сторонами письмової форми має наслідком недійсність кредитного договору. Такий договір вважається нікчемним. У цьому разі визнання правочину недійсним судом не вимагається. Правові наслідки недійсності такого договору передбачені ст.216 ЦК.

4. Статтею 1057 ЦК визначені особливості комерційного кредиту. Юридична природа комерційного кредитування характеризується можливістю авансування, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг. Особливість комерційного кредитування полягає в тому, що правовим діям однієї сторони, зумовленим переданням у власність грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, кореспондують правові дії другої сторони шодо передачі товару, виконання робіт або надання послуг.

Суб'єктами комерційного кредитування можуть бути будь-які юридичні особи та фізичні особи-підприємці. На відміну від надання позики або банківського кредиту комерційне кредитування не може бути оформлене як самостійна договірна конструкція. Здійснюється комерційне кредитування в межах відповідного зобов'язання з реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг.

Так, наприклад, на виконання зобов'язань за договором купів-лі-продажу, комерційний кредит може бути наданий покупцем продавцю у формі авансу або попередньої оплати товарів і навпаки, продавцем покупцю шляхом відстрочення або розстрочення оплати товарів. При цьому товар, що передається продавцем покупцеві, може належати до категорії як родових, так і індивідуально визначених речей.

До комерційного кредиту застосовуються положення відповідних статей ЦК, що регулюють відносини за кредитним договором

та договором позики, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання. Стаття 1057 ЦК встановлюється правило про те, що надання комерційного кредиту можливе лише в зв'язку з виконанням певного зобов'язання.

5. Кредитодавець може відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі в окремих випадках.

Одним з таких випадків є порушення процедури визнання позичальника банкрутом. Відповідно до ст.11 Закону про відновлення платоспроможності боржника процедура визнання позичальника банкрутом розпочинається з моменту винесення суддею ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій зазначається про прийняття заяви до розгляду, введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду та інші елементи процедури.

До інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений, можна віднести, наприклад, ненадання документальної звітності за договором, незадовільну структуру балансу позичальника тощо.

6. На відміну від кредитодавця, позичальник вправі відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі незалежно від будь-яких умов, але це право може бути реалізоване лише доотримання суми кредиту. Сума кредиту вважається отриманою змоменту зарахування коштів у безготівковій формі на рахунок, щоналежить позичальникові, або з моменту отримання позичальником готівки у касі кредитодавця. Прийнявши рішення про відмовувід одержання кредиту, позичальник зобов'язаний повідомити проце кредитодавця до передбаченого договором строку його надання,якщо інше не встановлено договором або законом.

7. Невиконання позичальником передбачених договоромобов'язків щодо цільового використання кредиту передбачає виникнення у кредитодавця права відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором. Відмову у наданні кредитуслід розглядати як підставу для розірвання договору у повному обсязі або частково відповідно до ч.З ст.651 UK.