Глава 70 Управління майном

1. Регулювання управління майном.

Підстави виникнення правовідносин

з управління майном

1. Законодавством України вперше врегульовуються відносини з управління майном. Інститут управління майном є значним. Відповідні його норми містяться не лише в гл.70 ЦК, айв інших його главах, оскільки поняття управління майном може виникати з різних підстав та внаслідок різних обставин. Так, управління майном може виникати в силу прямої вказівки закону, коли йдеться про управління майном підопічного (ст.72), майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме (ст.44 ЦК).

У першому випадку підставами виникнення відносин з управління є акт органу опіки та піклування (ст.61) або рішення суду про призначення опікуна (ст.60 ЦК). В другому — рішення суду та акт нотаріуса. Тобто в цих випадках має місце управління майном, але договір не укладається. На відміну від наведених відносин з управління майном, якщо йдеться про управління майном фізичної особи-підприємця, визнаного безвісно відсутнім, недієздатним або цивільна дієздатність якого обмежена, а також у випадках, коли власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, управління майном здійснюється призначеним органом опіки та піклування управителем на підставі договору, який з ним укладається (ст.54 ЦК). Може укладатися договір на управління майном підопічного між опікуном та іншою особою (ч.4 ст.72 ЦК).

Підставою управління майном може бути й заповіт, в якому призначений виконавець (ст.1286 ЦК). У випадку відсутності призначення в заповіті виконавця заповіту, а також в інших випадках, передбачених ст. 1288 ЦК, такий виконавець призначається нотаріусом. При цьому хоч і потребується згода особи, яка призначається виконавцем заповіту, але ст.1289 ЦК не вимагається укладення з нею договору управління. Водночас у ст.1285 ЦК прямо вказується про укладення такого договору між особою, яка буде управляти спадщиною, і нотаріусом у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту.

У ст.1029 ЦК передбачається й можливість виникнення на підставі договору управління майном права довірчої власності. "Такі ж положення містить Закон про іпотечне кредитування, Розділ якого врегульовує довірчу власність і управління іпотечними активами.

2. Підставами виникнення правовідносин з управління майном є або один юридичний факт — договір, вимоги до якого містяться в гл.70 ЦК, або юридичний склад, до якого входять Норма закону, акт органу опіки та піклування або рішення суду та

645

договір управління майном. Останній в певних випадках не є обов'язковою складовою підстав виникнення правовідносин з управління майном.

Отже, управління майном, по-перше, може виникати з різних підстав, перелік яких не є вичерпним, по-друге, може опосередковуватися договором або не опосередковуватися. Однак у будь-якому випадку до відносин з управління майном слід застосовувати загальні засади управління майном, шо врегульовуються в гл.70 ЦК.

3. Відносини з управління майном також є різними. У випадку укладення договору управління майном виникають зобов'язальні правовідносини. Однак з введенням до ЦК норм про право довірчої власності складається нетипова для українського права конструкція, якою охоплюються одночасно як зобов'язальні, так і речові правовідносини. В ст.1029 ЦК вказується на можливість обрання того чи іншого варіанту відносин: або сторони договору управління майном домовляються про те, що вони залишаються між собою в зобов'язальних правовідносинах, або з укладенням цього договору зідносини між ними піддаються регулюванню нормами про речові права. В останньому випадку виникає чимало труднощів, оскільки, по-перше, ЦК не містить загальних положень про речові права, а в гл.ЗО йдеться лише про речові права на чуже майно, до яких не належить право довірчої власності. По-друге, само по собі право довірчої власності є чужим для права України. Відомо, що довірча власність набула широкого застосування в англо-американському праві, яким відпрацьовані відповідні засади й механізми щодо цього. Навпаки, спроба ввести подібну інституцію до законодавства РФ виявиліся незадовільною, що призвело до відмови від неї російського законодавця. По-третє, враховуючи класичні витоки права довірчої власності з права справедливості, якого, звичайно, не знає право України, цій конструкції у нас заважає традиційний дуалістичний поділ цивільних правовідносин на речові та зобов'язальні, що відсутній в англо-американському праві.

Тому, гиходячи з ст.1029 ЦК, можна змоделювати кілька варіантів правовідносин. Перший: договірні правовідносини, в яких перебувають сторони договору управління майном. Другий: договір управління майном є юридичним фактом, на підставі якого відбувається перехід права власності на майно від установника управління до набувача (довірчої власника). З передачею цього майна (виконанням договору) договір припиняється і виникають речові відносини — відносини довірчої власності. В такому разі є потреба, не обмежуючись доповненнями до ст.316, належним чином врегулювати ці відносини в ЦК, оскільки вони вже не будуть врегульовуватися договором. Вимагає цього й правов\. становище бенефіціз-ра. Третій: речові відносини (довірчої власності) існують паралельно із зобов'язальними відносинами (лові: чого управління). Таке становище дотепер праву не було відо\- в, оскільки одночасного встановлення речово-зобов'язальних відносин правові конструкції ще не містили. Однак, схожою є ситуація з регулюванням емфітев-зису (гл.ЗЗ) та суперфіцію (гл.34 ЦК), які хоч і є речовими правами, але не тільки встановлюються на підставі договору, а й врегульовуються ним, тобто залишаються водночас і зобов'язальними.

^!646

Оскільки право довірчої власності є новою і майже неврегульо-ною інституцією в праві України, у випадку обрання сторонами такої моделі відносин, саме в договорі й слід врегулювати всі їх численні аспекти. З них найголовніші:

1. ідо надає набувачеві право довірчої власності порівняно з договірними правовідносинами з управління;

2. які повноваження набувача як довірчого власника, відміннівід прав управителя за договором, у нього виникають;

3. як будуються відносини довірчої власності з третіми особами,які б відрізняли довірчого власника від управителя;

4. які обов'язки і перед ким несе набувач як довірчий власникпорівняно з управителем та обсяг його відповідальності.

4. Слід відрізняти відносини з управління майном і схожі з ними відносини, наприклад, пов'язані зі здійсненням управління юридичною особою приватного права її органами або особою, з якою укладено відповідний договір; управління при санації боржника під час провадження у справі про банкрутство.

Так, відносини з управління в господарських товариствах мають інші засади, ніж передбачені в гл.70 ЦК. Вони є не договірними, а корпоративними і виникають шляхом здійснення учасниками господарських товариств свого права на участь в управлінні товариством. Органи юридичної особи, які здійснюють управління нею, не є окремими особами, а їх повноваження визначаються не договором, а установчими документами юридичної особи та законом. Проте не виключаються випадки, коли за рішенням вищого органу юридичної особи повноваження її виконавчого органу передаються на підставі договору сторонній особі (фізичній або юридичній), яка спеціалізується на здійсненні відповідної управлінської діяльності. В такому разі ця особа буде управляти не майном юридичної особи, з якою укладається договір, а виконувати функції її виконавчого органу. Такий договір слід відрізняти від договору на здійснення управління підприємством, яке буде виконуватися на підставі договору управління майном, що регулюється гл.70 ЦК. Для цього слід ліквідувати юридичну особу, майно якої бажано передати в управління.

Не поширюється дія гл.70 ЦК і на відносини з управління, що здійснює ліквідаційна комісія (ст.ст.110, 111 ЦК), керуючий санацією (чч.4—6 ст. 17 Закону про відновлення платоспроможності боржника), ліквідатор та члени ліквідаційної комісії (ст.25 зазначеного Закону). Так, у ч.5 ст. 17 Закону передбачається прийняття керуючого санацією майна боржника в господарське відання, а в ст.25 — прийняття ліквідатором майна до свого відання. З ними Договори на управління майном не укладаються, тобто зазначені особи здійснюють управління не на договірних, а на інших засадах.

Таким чином, відносини з управління майном є досить об'ємним поняттям.

На одні з них поширюються положення гл.70 ЦК (при укладенні договорів, а також без їх укладання, але при виникненні відносин з управління майном, які фактично збігаються з відносинами з управління, що регулюються цією главою ЦК), а на ін-^щі

647

5. Частина 2 ст.1029 ЦК передбачає можливість обмеження

права довірчої власності законом або договором. Враховуючи невизначеність взагалі поняття права довірчої власності, обсягу повноважень довірчого власника порівняно з власником та управителем, а також те, чи залишатиметься право власності у особи, яка передала майно іншій особі у довірчу власність (тобто чи призведе так зване "розщіплення" права власності до виникнення одночасно двох власників на одне й те саме майно), слід досконало окреслити повноваження довірчого власника.