logo search
Довгерт, Кузнецова - Коментар до Цивільного код

1. Предмет та суб'єкти цивільного права

1. У ст.1 ЦК визначається коло відносин, які становлять предмет цивільно-правового регулювання. Ця стаття має принциповезначення як для розуміння сучасного цивільного (приватного) права, так і для застосування всіх його норм і принципів.

Цивільним законодавством та іншими джерелами цивільного права регулюються дві групи відносин — особисті немайновІ та майнові, що традиційно названі в ЦК "цивільними відносинами". Раніше приватне право призначалося для регулювання майнових відносин, однак сьогодні не можна ставити питання про те, які відносини, майнові чи немайнові, є основними. Кожна з цих груп відіграє важливу роль у функціонуванні громадянського суспільства.

Майнові відносини виникають з приводу матеріальних благ і мають майново-вартісний характер. Немайнові відносини мають суто особистий характер і не мають безпосереднього економічного змісту. їх об'єктом є особисті немайнові блага — такі, як життя, здоров'я, честь, гідність, авторство тощо.

2. Новим моментом кодифікації є те, що цивільно-правовим регулюванням охоплюються всі цивільні відносини незалежно від тієї сфери діяльності, в якій вони виникли та існують. Як відомо, ЦК1963 p. значно звужував предмет цивільного права, передбачаючи,Що сімейні, трудові, земельні, гірничі, водні, лісові відносини регулюються відповідно сімейним, трудовим, земельним законодавством, законодавством про надра, водним, лісовим законодавством(ст.2). Судова практика України йшла переважно шляхом незасто-сування, навіть субсидІарного, до цих відносин (наприклад, до трудових) цивільного законодавства. Тепер норми ЦК І всього інструментарію цивільного права застосовуються для врегулювання цивільних відносин як у зазначених вище, так й в інших сферах, наприклад, сфері підприємництва. Крім загальних правил, ЦК міститьспеціальні норми щодо регулювання цивільних відносин у цихсферах. Так, наприклад, акти цивільного стану (ст.49 ЦК), відно-

сини опіки та піклування (ст.ст.55—79 ЦК) — питання, які раніше регламентувалися КпШС, сьогодні регламентуються ЦК. В ЦК безпосередньо врегульовані земельні й житлові відносини в їх приватноправовій частині. Це стосується як речових прав на землю і помешкання, так і їх обігу. Весь правовий арсенал ЦК застосовується до цивільних відносин у сфері підприємництва тощо. Таким чином, цивільні відносини у сферах використання природних ресурсів, охорони довкілля, трудових та сімейних відносин тощо, навіть якщо частина з них врегульована в інших нормативно-правових актах, не втрачають своєї предметної належності (оскільки вони за своєю природою є приватними відносинами) і тому регулюються цивільним (приватним) правом.

Саме на таке розуміння предмета цивільно-правового регулювання додатково вказує ст.9 ЦК, в-якій підкреслюється, що положення цього Кодексу застосовуються для врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Тут потрібно наголосити на тому, що вказані у ст.9 ЦК акти законодавства у зазначених сферах в частині приватноправових норм мають відповідати ЦК (ст.4). Практичне значення цього положення ЦК полягає в тому, що при колізії цивільно-правових норм, що містяться в будь-якому нормативно-правовому акті (в тому числі й у ЗК, ВК, ЛК, ПК, КТМ тощо) зі статтями ЦК, слід керуватися нормами останнього. Таким чином, спеціальне законодавство (у своїй приватно-правовій частині) у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля може містити Інші, ніж у ЦК норми лише в двох випадках:

  1. коли вони регулюють відносини, які прямо не врегульовані вЦК (при цьому таке регулювання повинно базуватися на загальнихзасадах цивільного законодавства);

  2. коли можливість відхилення від норм ЦК передбачає сам ЦК.

Зазначені вище підходи застосовуються І до регулювання цивільних відносин у сферах сім'ї, прані та господарювання. Причому ЦК містить багато положень, які враховують особливості цивільних відносин, що виникають в останній сфері. Деякі інші особливості регулювання можуть бути встановлені іншими законами (ч.2 ст.9 ЦК). Проте тут йдеться лише про особливості, а не про встановлення зовсім іншого правового механізму для регулювання приватних відносин у підприємницькій сфері. При встановленні цих особливостей не можуть порушуватися основні засади цивільного законодавства, а отже, викривлятися основні категорії приватного права. Тут ще раз потрібно підкреслити, шо положення законів (у тому числі кодексів) у сфері господарювання не діють, якщо вони суперечать відповідним положенням ЦК.

3. Іншим абсолютно новим моментом кодифікації став підхід щодо особистих немайнових відносин. ЦК 1963 p. поширювався лише на особисті немайнові відносини, що пов'язані з майновими. Так звані немайнові відносини в "чистому вигляді" (тобто не

пов'язані з майновими) регулювалися ЦК 1963 p. тільки у випадках, передбачених законом (наприклад, захист честі, гідності та ділової репутації). Поділ особистих немайнових відносин на два види був сам по собі досить штучним, але головним було те, що суб'єктам цивільного права відмовлялось у захисті особистих немайнових прав цивілістичними засобами.

Новий ЦК регулює всі немайнові відносини незалежно від їх зв'язку з майновими. Причому ЦК зайняв позицію саме регулювання цих відносин, а не тільки їх захисту.

ЦК вперше у світовій практиці кодифікацій цивільного законодавства врегулюванню особистих немайнових відносин присвячує окрему книгу (ст.ст.269—315 ЦК). Законодавець пов'язує це з тим, що в сучасному світі значущість особистих немайнових прав є настільки високою, що вони є передумовою забезпечення справжньої свободи власності, свободи договору, свободи підприємництва і всіх інших прав, які існують у матеріальній сфері суспільства. Це та духовна основа суспільства, яка дає змогу повною мірою реалізувати принципи громадянського суспільства. Саме через це ст.1 ЦК згадує особисті немайнові відносини перед майновими відносинами.

4. До цивільних належать тільки ті відносини, які засновані наюридичній рівності учасників, їх вільному волевиявленні та майновій самостійності. Всі перелічені ознаки цивільних відносин в їх сукупності є констатуючими. Причому характер цих відносин є природним, а не таким, що залежить від волі законодавця. Завданняостаннього полягає лише у впізнанні природної суті цих відносинта встановленні адекватного їх регулювання. В цьому сенсі хибноговорити про якийсь зовнішній метод правового регулювання цивільних відносин.

Першою констатуючою ознакою цивільних відносин є рівність учасників. Йдеться про юридичну, а не про фактичну або економічну рівність. Власне юридична рівність означає лише відсутність примусової влади одного учасника відносин над іншим. Вільне волевиявлення учасників цивільних відносин означає здатність особи як учасника цивільних відносин вільно формувати свою волю. Майнова самостійність виражається в тому, що особи виступають у цивільних відносинах як власники відособленого майна, самостійні товаровласники.

5. Цивільне законодавство, як правило, не регулює майнові відносини у сфері публічного права, тобто такі відносини, що засновані на владному підпорядкуванні однієї сторони другій (податкові, бюджетні, адміністративні). Подібне правило містилося і в ЦК1963 р. (ст.2), але воно категорично забороняло застосування Кодексу до вказаних відносин.

У новому ЦК законодавець визначив специфіку норм приватного права. Це проявляється в тому, що ці норми можуть проникати до публічно-правових відносин. Наприклад, ст.21 ЦК дозволяє визнання судом незаконними актів органів державної влади або місцевого самоврядування. Що стосується протилежної ситуації, тобто застосування норм публічного права до цивільних відносин, то вона повністю виключається. Застосування цивільного законодавства до зазначених вище публічно-правових відносин дозволяється лише у випадках, встановлених законом (ч.2 ст.1 ЦК).

7

Варто звернути увагу на те, що в ч.2 ст. 1 йдеться лише про адміністративні, бюджетні, податкові (тобто публічні відносини), а не про інші відносини, які складаються між суб'єктами цивільного права з податковими, бюджетними та іншими органами. Це означає, що в цих сферах існують як публічно-правові, так і цивільно-правові відносини. Слід чітко розмежовувати ці дві групи відносин. Наприклад, у разі сплати податку або збору в розмірі, що перевищує розмір, встановлений законодавством, між відповідними сторонами стосовно понад сплачених сум виникають не податкові, а

ЦИВІЛЬНІ ВІДНОСИНИ.

6. ЦК передбачає нові правила щодо учасників цивільних відносин. Основними новелами тут є введення понять фізичної особи та юридичної особи публічного права.

Частина 1 ст.2 ЦК встановлює, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи. Людина як учасник цивільних відносин визнається фізичною особою (ст.24 ЦК). Стаття 80 ЦК визначає юридичну особу як організацію, створену і зареєстровану у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю І може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Останні беруть участь у цивільних відносинах на загальних засадах (ст.82 ЦК). Таким чином, учасниками цивільних відносин є:

  1. фізичні особи;

  1. юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права.

До юридичних осіб публічного права належать держава Україна, АРК, територіальні громади, а також створювані ними інші юридичні особи публічного права (наприклад, навчальні заклади) (ст.ст. 167-169 ЦК).

Виходячи з вищезазначеного ч,2 ст.2 ЦК лише уточнює зміст загального правила. Вона визначає, що учасниками цивільних відносин є держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Під іншими суб'єктами публічного права слід розуміти організації публічного права, створені розпорядчими актами владних органів, міжнародні міжурядові організації тощо, Положення ч.2 ст.2 ЦК часом тлумачать таким чином, що ЦК начебто встановлює три види учасників цивільних відносин — це фізичні особи, юридичні особи та держава, АРК, територіальні громади як суб'єкти публічного права. Таке тлумачення не відповідає концепції ЦК, засадам громадянського суспільства та світовій науці приватного права. Сучасна світова практика не знає Іншої юридичної конструкції для визначення центру юридичних інтересів як суб'єкта цивільного права, крім конструкції юридичної особи. Тому державу Україна, АРК та територіальні громади слід характеризувати як юридичних осіб публічного права.

Визначення учасників цивільних відносин через категорії "фізична особа" та "юридична особа" дозволяє говорити про те, що ЦК застосовується як до громадян та організацій України, так і до іноземних громадян та юридичних осіб, якщо закон не вказує на застосування до відносин з останніми норм іноземного права.