4. Представництво за законом

1. Представництву на підставі безпосереднього припису закону(представництву за законом) спеціально присвячена ст.242 ЦК,котра до нього відносить: 1) представництво батьками (усиновлю-вачами) своїх малолітніх та неповнолітніх дітей; 2) представництвоопікуном малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Цей перелік не є вичерпним: законне представництво можливе також в інших випадках, встановлених законом.

Характерною особливістю представництва за законом є його спрямованість на захист прав і законних інтересів осіб, які через малолітство, недоумство або душевну хворобу не можуть піклуватися про себе самі, а тому є недієздатними (ст.39 ЦК) або лише частково дієздатними (ст.31 ЦК). У зв'язку з цим воля таких осіб Для вирішення питання про необхідність представництва їхніх інтересів зовні не має значення.

2. Отже, законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей є батьки. Це положення закріплене не лише у ЦК,але й у СК. Право батьків представляти своїх малолітніх та неповнолітніх дітей грунтується на такій складній юридичній сукупнос-

: 191

ті, як норма закону і подія (народження дитини), а для представництва батька до того ж потрібна наявність акту цивільного стану (шлюбу з матір'ю дитини), правочину (заяви про визнання себе батьком дитини за відсутності шлюбу з матір'ю), рішення суду про визнання батьком дитини. Законними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей є також усиновлювачі, .котрі за своїм правовим становищем прирівнюються до батьків. їхнє право на представництво грунтується на нормі закону та рішенні про усиновлення.

Батьки (усиновлювачі) можуть укладати за малолітніх дітей будь-які правочини. Але управління майном дітей батьки (усиновлювачі) здійснюють за умови, що укладення правочину не суперечить інтересам дітей. Що стосується неповнолітніх дітей, то за загальним правилом вони вчиняють більшість правочинів самі, але зі згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників (чч.2, 3 ст.32 ЦК). Отже, законне представництво стосовно цих осіб можливе лише у випадках, передбачених законом (наприклад, ч.5 ст.32 ЦК).

3. Виникнення повноваження в опікуна грунтується на положеннях ч.2 ст.242 ЦК, згідно з якою опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, а також на адміністративному акті (рішенні про призначення опікуном). У сукупності ці юридичні факти є достатньою умовою виникнення в опікуна повноваження для діяльності як законного представника. Тому при здійсненні ним діяльності від імені опікуваного необхідно подати відповідний документ про призначення опікуном.

Опікуни здійснюють усі дії, які міг би здійснити сам опікуваний, якби був дієздатним. Проте вони без дозволу органів опіки та піклування не мають права здійснювати від імені підопічних пра-вочиии, що Істотно зачіпають майнові інтереси останніх. Дозвіл органу опіки та піклування, що видається опікуну на здійснення такого правочину, встановлює для нього додаткові повноваження крім тих, що вже передбачені законом.