2. Повне товариство

Повні товариства, які належать до "об'єднання осіб", передбачають, що його учасники об'єднують не тільки свою майнову участь у товаристві, але й здійснюють особисту підприємницьку діяльність в межах цього товариства. Особливими ознаками повних товариств є те, що його учасники несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язання усім своїм майном, на яке 98

може бути звернене стягнення. Причому між собою ці учасники несуть таку додаткову відповідальність солідарно.

Такий високий ступінь ризику безумовно вимагає від учасників повного товариства особливої довіри один до одного, а також накладає певний відбиток і на загальну характеристику самого товариства.

Слід зазначити, що на відміну від деяких інших зарубіжних законодавств, зокрема Німеччини, Нідерландів, повне товариство за законодавством України визнається самостійною юридичною особою. Відтак суб'єктом відповідальності за зобов'язаннями повного товариства передусім є саме повне товариство як юридична особа. У ст.119 підкреслюється, що учасники повного товариства відповідають по боргах товариства солідарно, але несуть додаткову субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями. Це означає, що претензії, вимоги по зобов'язаннях товариства пред'являються спочатку до товариства, а вже при відсутності у нього майна — його учасникам.

Оскільки учасники повного товариства об'єднують не тільки своє майно, а й особисту підприємницьку участь, законодавець передбачає, що учасник повного товариства не має права без згоди інших учасників вчиняти від свого імені та в своїх інтересах або в інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства. Таке правило убезпечує неможливість для учасника товариства конкурувати у своїй особистій підприємницькій діяльності із самим товариством. У разі порушення цього правила ЦК (ст.119) передбачає, що товариство має право не тільки вимагати від такого учасника відшкодування завданих товариству збитків, але й за своїм вибором вимагати передання товариству усієї вигоди, набутої за такими правочинами.

Враховуючи високий рівень майнової відповідальності, а також особливості здійснення підприємницької діяльності як повними товариствами, так і їх учасниками, законодавець передбачає певні обмеження для учасників повного товариства. Зокрема ст.119 ЦК передбачає, що особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

З метою "ідентифікації" виду господарського товариства найменування повного товариства має містити імена (найменування) всіх його учасників, а також слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слово "повне товариство". Таким чином вже із самої назви товариства учасники господарського обороту можуть визначити належність учасників до відповідного виду товариства, яке передбачено ст.119 ЦК України.

Оскільки повні товариства засновуються на основі договору між учасниками і не мають статуту, єдиним установчим документом такого товариства є засновницький договір. Він має підписуватися всіма його учасниками і містить, крім тих загальних атрибутів, які характеризують будь-який засновницький договір господарського товариства, також розмір та склад складеного капіталу товариства (на відміну від статутних об'єднань, до яких належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальніс-

4- 99

тю, повні товариства мають не статутний, а складений капітал), розмір часток кожного з учасників у складеному капіталі та порядок їх зміни, розмір, склад та строки внесення учасниками вкладів. Саме у засновницькому договорі можуть визначатися особливі домовленості учасників стосовно розподілу прибутків, а також компенсації збитків повного товариства. За умов, якщо такі особливості у засновницькому договорі не передбачені, відповідно до ст.123 прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі. Не допускається позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків.

У повному товаристві не створюються спеціальні органи корпоративного управління. Натомість ст. 121 передбачає права кожного учасника на участь в управлінні повним товариством. Зокрема, управління діяльністю товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Кожен з учасників повного товариства має один голос при вирішенні питань, пов'язаних із діяльністю товариства. Кожен учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право знайомитися з усією документацією щодо ведення справ товариства.

Певні особливості щодо здійснення управління повним товариством, зокрема випадки, коли рішення приймаються більшістю голосів учасників, можуть бути передбачені у засновницькому договорі. У цьому договорі може визначатися й інший порядок визначення кількості голосів, які має кожний учасник на відміну від загального правила, яким передбачається наявність одного голосу у кожного учасника повного товариства.

Якщо управління повним товариством характеризує процес "внутрішньої" координації діяльності повного товариства, то можливість здійснення діяльності від імені товариства характеризується як ведення справ повного товариства і закріплена у ст.122.

За загальним правилом кожен учасник повного товариства має право діяти від імені товариства. Водночас засновницьким договором може передбачатися, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доручено окремим учасникам або одному окремому учаснику. Якщо ведення справ доручається одному або окремим учасникам, ці представники мають бути уповноважені на таку діяльність довіреностями, виданими іншими учасниками товариства. Якщо ведення справ здійснюється всіма учасниками товариства, то для вчинення кожного правочину є необхідною згода всіх учасників товариства, які мають його підписувати.

У зв'язку із регламентацією ведення справ повного товариства, ЦК передбачає нове положення, відсутнє у попередньому законодавстві. Воно передбачає, що у відносинах із третіми особами повне товариство не може посилатися на положення засновницького договору, які обмежували повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від імені товариства, крім випадків, коли буде доведено, що третя особа у момент вчинення правочину знала чи могла знати про відсутність в учасника товариства права діяти від імені товариства.

100

ЦК зберігає порядок, відповідно до якого учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах, але не мав на це повноважень, має право, у разі, якщо його дії не були схвалені іншими учасниками, вимагати від товариства відшкодування здійснених ним витрат, якщо він доведе, що у зв'язку із його діями товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці витрати. У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства, за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, що здійснює повноваження на ведення справ товариства, своїх обов'язків, чи виявлення його нездатності до розумного ведення спорів тощо. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства в таких випадках вносяться необхідні зміни. Це положення є новелою ЦК і має сприяти створенню стабільного правового режиму стосовно здійснення повноважень по веденню справ повного товариства.

Характерною особливістю повного товариства є відповідальність його учасників. На відміну від акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, як вже зазначалося, у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Солідарний характер відповідальності у повному товаристві передбачає, що учасник повного товариства, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.

Оскільки повне товариство належить до об'єднань, які характеризуються як союз осіб, важливим чинником існування повних товариств є персональний склад їх учасників. Відтак у ЦК (ст. 125) передбачається, що зміни у складі учасників повного товариства можуть бути пов'язані з виходом учасника з повного товариства за власною ініціативою; виключенням із складу учасників; вибуттям із складу учасників з причин, що не залежать від учасників (наприклад, в зв'язку із смертю або ліквідацією юридичної особи).

Виключення складу учасників повного товариства може здійснюватися у разі, якщо учасник повного товариства систематично не виконує обов'язки або виконує їх не належним чином, або своїми діями перешкоджає досягненню цілей товариства. Виключення із складу учасників має здійснюватися у порядку, встановленому за засновницьким договором. Кодекс не визначає цю процедуру, відносячи це повністю на розсуд самих учасників повного товариства. Водночас передбачається, що рішення про виключення зі складу учасників повного товариства може бути оскаржене до суду.

Оскільки повне товариство, як й інші види господарських товариств, є добровільним об'єднанням осіб, ст.126 ЦК передбачає можливість виходу з повного товариства за власним бажанням учасника. Такий вихід може здійснюватися учасником у будь-який момент, однак про це учасник має заявити не пізніше ніж за три

101

4зізї

місяці до фактичного виходу із товариства. Достроковий вихід учасника з повного товариства, яке засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.

ЦК передбачає порядок здійснення розрахунків у разі виходу, виключення та вибуття з повного товариства (ст.130), а також порядок звернення стягнення на частину майна повного товариства пропорційно частці учасника товариства у складеному капіталі (ст. 131), яке здійснюється за рішенням суду і спрямоване на задоволення вимог кредиторів.

Повне товариство може ліквідовуватися на загальних підставах, передбачених ЦК (ст. 110), а також у разі, якшо серед учасників товариства залишається одна особа. За умов, якщо учасником повного товариства залишилася одна особа, відповідно до ст. 132 ЦК впродовж шести місяців такий учасник має вирішити питання про перетворення повного товариства в інший вид господарського товариства, зокрема, у товариство з обмеженою чи додатковою відповідальністю або в акціонерне товариство, чи вирішити питання про його ліквідацію.

Слід зазначити, що ЦК доволі детально регламентує правовий статус повного товариства, оскільки законодавець на цьому етапі розвитку повних товариств не передбачає прийняття спеціального закону, яким би регламентувалося створення і діяльність повних товариств. ЦК в цій частині зберігає основні положення Закону про господарські товариства певною мірою їх деталізуючи, уточнюючи з урахуванням загальних тенденцій розвитку правових норм, що регулюють цей вид підприємницьких товариств.