3. КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО ЗА КРИМІНАЛЬНИМ УКЛАДЕННЯМ КАРЛА V
Кароліна була одним із перших власне кримінальних законів, на основі яких згодом будувалося загальне німецьке (і не лише німецьке) кримінальне право
До загальних понять у Кароліні вже були внесені поняття умислу і необережності, обставин, що виключали, помякшували і обтяжували відповідальність, замаху, співучасті. Проте у той період вони не були узагальнені у певній частині, а викладалися щодо окремих видів злочинів.
Найважливішим серед обставин, що виключають покарання, був стан необхідної оборони. Кароліна наказувала ретельно аналізувати кожен випадок необхідної оборони з метою зясування чи не були порушені її межі (так, вбивство після припинення нападу, в ході переслідування нападаючого, вже робило неможливим посилання на необхідну оборону). Правомірність
необхідної оборони повинен був доводити чоловік, що оборонявся: якщо його дії визнавалися неправомірними він повинен був понести покарання (ст. CXLI). Відповідальність не наступала також при «захисті життя, тіла і майна третьої особи», при затриманні злочинця за службовим обовязком і в деяких інших обставинах.
До помякшуючих обставин були віднесені: «незграбність, легковажність і непередбачливість», вчинення злочину «у запальності і в гніві», «по прямій голодній потребі», а щодо крадіжки, крім того, і малолітній (до 14 років) вік злодія (він виключав застосування смертної кари, крім випадків, коли вік злодія наближався до 14 років і крадіжка була настільки небезпечною, що «злісність могла заповнити недостатність віку»).
Більш численними були обтяжуючі обставини: публічний, зухвалий «злонавмисний» і блюзнірський характер злочину; повторність; великий розмір шкоди; «дурна слава» злочинця; вчинення злочину групою осіб; вчинення злочину проти власного пана, а також «осіб вищої гідності, ... , між подружжям або близькими родичами» тощо.
Багато уваги приділяється співучасті. Розрізнялися 3 види співучасті: 1) надання допомоги до скоєння злочину (надання зброї, житла); 2) у момент скоєння злочину; 3) після скоєння злочину. Згідно ст. CLХХVI, покарання - тілесне або смертна кара - має відрізнятися в залежності від виду співучасті.
У Кароліні можна побачити більш-менш чітку систему Особливої частини кримінального права. Так, були визначені такі види злочинів:
1. Проти релігії. Богохульство і блюзнірство (ст. CVI) каралися смертю, тілесним або таким, що калічить, покаранням. Чаклування каралося спалюванням (але за винятком випадків, коли чаклун «не спричинив цим нікому шкоди») - ст. CIХ.
2. Несумісні з християнською мораллю. Поширення наклепницьких пасквілів каралося такою карою, яка була б обрана для того, на кого був спрямований наклеп.
3. Повязані з підробкою та іншим обманом. Підробка монет і введення підроблених монет в обіг каралися спалюванням; зменшення належної ваги справжньої монети каралося тюремним увязненням і тілесним та майновим покаранням; обманне переміщення межових знаків, стовпів тощо тягло тілесні покарання.
4. Проти сімї та моральності. Протиприродна розпуста (людини з твариною, чоловіка з чоловіком, жінки з жінкою) каралася спалюванням. Кровозмішення, а також викрадення жінки чи дівчини, перелюбство і двошлюбність, продаж власних фінок і дітей «для непотребства» мали каратися згідно зі звичаєвим правом. Зґвалтування тягло за собою відрубування голови, проте замах на зґвалтування міг бути покараний і більш мяко. Подружня зрада каралася четвертуванням чоловіка і утопленням дружини.
5. Державні. Зрада (країні, місту, пану) каралася у всіх випадках смертю - ст. CХХІV. Додатковим покаранням при цьому було волочіння до місця страти або роздирання кліщами. Бунт проти влади міг бути покараний як відрубуванням голови, так і побиттям різками і вигнанням з країни, судової області, міста - ст. CХХVІІ.
6. Проти життя і здоровя особи. Смертельне отруєння (ст. CХХХ), так само як і інше заздалегідь підготовлене вбивство, каралися колесуванням для чоловіків і утопленням для жінок, поєднаними з волосінням до місця страти або роздиранням кліщами. Вбивство «у запальності і в гніві» могло каратися відрубуванням голови. Тобто присутнє диференціювання в покаранні навмисного вбивства та ненавмисного - кваліфікована смертна кара та некваліфікована. Жінки, які навмисно вбили своїх дітей, мали бути заживо закопані у землю і прибиті колом (проте дозволялося «топити таких лиходійок тим судам, які мають для цього підходящі водойми»).
Слід відзначити, що окрім вбивства каралося і самогубство - якщо це вчинила особа обвинувачена і доставлена до суду по справі, згідно з якою їй загрожує покарання у вигляді смерті або позбавлення статку, каралися спадкоємці шляхом позбавлення спадку (який відходив до казни); не каралися спадкоємці самогубців, які вчинили це з інших причин (психічні розлади, тяжка хвороба, провина, яка мала б бути тільки тілесно покарана). Ст. CLХХХІV відокремлює лікарську помилку, яка призвела до загибелі пацієнта, якщо ж лікар своїми діями свідомо спричинив смерть, то мав бути покараний, як зумисний вбивця.
7. Проти власності. Умисне підпалювання каралося спалюванням. Розбій відрубуванням голови. Дрібна крадіжка каралася стягненням подвійної вартості викраденого або увязненням, така сама, але повторна або відкрита крадіжка (тобто грабіж) - виставленням у ганебного стовпа, побиттям різками і вигнанням з країни, крадіжка з проникненням у житло чи сховище або зі зброєю і з наміром долати опір за її допомогою, а так само дрібна таємна чи відкрита крадіжка, вчинена утретє, - повішенням (щодо жінки - утопленням). Таємна крадіжка, яка не була дрібною, мала каратися, залежно від того, «наскільки вона могла пошкодити потерпілому», тілесними покараннями або смертю. Таким чином, згідно зі ст. CХLVIІ, CLVIІ- CLІХ, CLХІ, CLХІІ, ми маємо змогу побачити цілу класифікацію крадіжок., а також залежність суворості покарання від рецидиву, наміру злочинця, розміру матеріальної шкоди.
Окремо розглядались крадіжки «священних і освячених предметів». В цих випадках застосовували смертну кару (ст. CLХХІ- CLХХІІІ).
Цікаво, що після отримання покарання завершальним акордом звучала «найкращим чином вічна клятва не порушувати загального миру».
8. Проти правосуддя. Неправдива клятва каралася відрубуванням двох пальців («якими він присягав») - ст. CVIІ. Окрім того, винний мав бути «зганьблений і позбавлений всякої честі». Неправдиве свідчення з метою підвести невинного під певне покарання і незаконне звільнення увязненого охоронцем каралися тим самим покаранням, яке належало невинному чи незаконно звільненому.
Кароліна не класифікувала склад злочинів, а лише перераховувала їх, розташовуючи в більш-менш однорідні групи.
Вся система покарань визначалась основною метою каральної політики залякуванням. Кароліна передбачає наступні основні види покарань:
1) Страта (розрізняли просту страту - відсікання голови мечем і кваліфіковану - повішення, спалювання, втоплення - тільки для жінок, четвертування, колесування, поховання живцем);
2) Членоушкодження і тілесні покарання (урізування язика, відсікання пальців, урізування вух, побиття різками);
3) Ганебні покарання (виставляння у ганебного стовпа із залізним ошийником, позбавлення чести);
4) Вигнання з країни;
5) Штраф.
Крім того, застосовувалися додаткові покарання, що передували або використовувались разом з основним покаранням: тюремний увязнення, терзання розжареними кліщами, виставляння у ганебного стовпа, волочіння до місця страти і таке інше.
При визначенні міри покарання Кароліна виходить крім вищезгаданого також з наступних загальних принципів:
1. вибір виду покарання надається за розсудом суддів;
2. значне число статей наказує, щоб при призначенні міри покарання враховувалось положення злочинця в суспільстві;
3. принцип множинності покарання - призначається відразу декілька покарань.