Венеціанська Комісія і її значення в процессі гармонізації європейського права

2.1 Поняття гармонізації

ГАРМОНІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА - (від грецької -- скріплення, звязок, злагодженість, відповідність) -- процес цілеспрямованого зближення та узгодження нормативно-правових приписів з метою досягнення несуперечливості законодавства, усунення юридичних колізій, дотримання міжнародних, європейських та національних прав, стандартів. У сучасних умовах політичної і економічної глобалізації є важливим способом правової інтеграції, одним з юридичних механізмів досягнення спільної мети різних міждержавних обєднань та інтеграції світ, співтовариства у цілому. Гармонізація законодавства сприяє досягненню взаємоузгодженості прав, систем або їх структур, частин у межах певної спільноти і має подвійну мету: а) усунути прав, перешкоди, що можуть виникати через відмінності національного права у зовнішньо правових відносинах відповідних субєктів; б) забезпечити створення у певних сферах (права людини, економіка, екологія тощо) єдиних принципів, правил, правових стандартів, які можуть становити основу єдиної політики відповідних країн у цих сферах.

Гармонізація законодавства відбувається у різних формах (адаптація законодавства, імплементація, стандартизація та ін.) і може передувати уніфікації законодавства або ж застосовуватися тоді, коли потреби в такій уніфікації немає. Як процес приведення системи нормативно-правових приписів у певну відповідність гармонізація законодавства грунтується на науково-методологічних засадах єдності, завершеності, цілісності, пропорційності, узгодженості та досконалості. З огляду на світ, досвід основними принципами гармонізація законодавства є визнання людини найвищою соціальною цінністю; забезпечення прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; законність; соціальна спрямованість законотворчості; демократизм, гласність, урахування громад, думки; системність, прогнозованість і наукова обгрунтованість законодавчих рішень та ін.

Гармонізація може здійснюватися на міжнародному (міждержавному) або національному рівні. Вона може бути одно- або багатосторонньою. За односторонньої гармонізації законодавства відбувається узгодження законодавства однієї держави із законодавством іншої (інших) держави (держав) чи актами міжнародних організацій. За багатосторонньої Г. з. заходи щодо узгодження нормативно-правових приписів застосовуються всіма її учасниками. Важливим засобом гармонізація законодавства є модельні закони (типові рекомендаційні законопроекти), що розробляються з метою утвердження спільних прав, принципів та зближення законодавства. Така практика, напр., характерна для країн -- учасниць СНД. Необхідною умовою гармонізації законодавства є встановлення її меж. Однією з основних форм гармонізації законодавства у міжнародному просторі є договір (конвенція, пакт, хартія та ін.), коли межі гармонізації, що застосовується, визначаються зобовязаннями сторін (держав-учасниць). Членство в міждержавних обєднаннях (блоках) також є формою гармонізації, за якої її межі визначаються прав, статусом такого обєднання. Водночас Г. з. може здійснюватися як в юридично обовязковій формі, так і за допомогою актів рекомендаційного характеру. Обсяг законодавства, що підлягає гармонізації, визначається політичними та економічними цілями кожної держави з урахуванням особливостей її нац. прав, системи.

На сучасному етапі гармонізація законодавства з нормами міжнародного та європейського права здійснюється шляхом приєднання до багатосторонніх міжнародних угод, у процесі виконання зобовязань, які випливають із членства в міжнародних організаціях, а також у ході підготовчої роботи до вступу в такі організації або міждержавні утворення, зокрема Європейський Союз і СОТ. [9]