Глава 6 Моральне право

Закон об'єктивно не може охопити усієї сфери людських відно­син, залишаючи тим самим поле для дії інших соціальних регуля­торів, зокрема для моралі.

Мораль суспільна або моральне право, як і «законне право», є правилами поведінки загальної дії. Проте моральні норми є непи­саними, а тому не становлять єдиної системи.

Як зазначав Станіслав Дністрянський, закон - це «соціально-

82

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

е тичний minimum»¹. Іншими словами, закон містить мінімум мо­ральності. Мораль же встановлює більш високі вимоги до поведін­ки особи. її регулюючі засоби більш тонкі, а тому глибше прони­кають у пласт людських відносин.

Носій обов'язку завжди прагне чіткості, строгої визначеності змісту відповідної вимоги закону. Носій права часто старається піднести вище планку юридичного обов'язку іншої особи, додав­ши до нього обов'язок моральний.

Таке постійне змагання носія обов'язку і носія відповідного права триває. І це не дивно, адже ми прагнемо до досконалості, принаймні вимагаємо її від свого контрагента.

Чи є моральні норми регуляторами цивільних відносин? Нега­тивної відповіді зазвичай, тепер уже не чути.

«Мораль - це система норм і принципів, спрямованих на регу­лювання поведінки людей відповідно до понять добра і зла, які під­тримуються особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки»². Так пише професор О. Ф. Скакун, але відразу себе підправляє: прийняття акта застосування права здійс­нюється з урахуванням норм моралі³. Отже, життя моральних норм може підтримуватися і рішенням суду. Іншими словами, суд може взяти до уваги регулювання певної сфери цивільних відносин нор­мами моралі, відповідним чином вирішивши спір.

Моральні норми мають спільний із законом ціннісний орієнтир: справедливість, добросовісність та розумність.

Визнання морального права регулятором цивільних відносин у Цивільному кодексі України підтверджено тричі.

У частині 4 статті 13 ЦК моральні засади суспільства, тобто норми моралі, визнані додатковим регулятором поведінки особи у сфері здійснення нею своїх прав. Відповідно до цього є підстави зробити кілька прикладних висновків:

• позбавити права на спадкування дочку, яка тривалий час опі­ кувалася матір'ю,-неморально;

• вимагати від важко хворої, матеріально незабезпеченої сест- ри-пенсіонерки, співвласниці однокімнатної квартири, грошової компенсації за свою частку у спадщині - неморально;

• вимагати проценти за позику від брата, який збирає кошти на лікування хворої дитини,- неморально.

Станіслав Дністрянський. Звичаєве право - Асоціяльні зв'язки. Ча-сопись правнича і економічна-Т. IV, V-Львів, 1902.-С. 15. О. Ф. Скакун. Теорія держави і права,-X., 2001.- С. 265. Там само-С. 266-267.

Українське цивільне право

Подібних ситуацій можна б навести чимало.

У частині 1 статті 203 ЦК зазначено, що моральні засади суспі­льства мають братися до уваги при визначенні правосильності правочину.

Відповідно до частини 2 статті 319 ЦК, моральні засади мають визначати правомірність здійснення власником своїх прав та вико­нання ним своїх обов'язків. Звідси виникає питання: моральні норми беруться до уваги при формулюванні обов'язку власника чи лише дотичні до виконання обов'язку, визначеного законом?

Моральний обов'язок, як і юридичний, є двох видів: один зо­бов'язує вчинити певну дію, другий - забороняє вчинення певної дії, навіть якщо юридичний закон не містить такої заборони.

Власник має бути визнаний носієм не лише юридичних, а й мо­ральних обов'язків.

Син після багаторічних змагань з долею повернувся до бать­ківської оселі, але батьки не прийняли його.

За статтею 406 ЦК, він вважається таким, що втратив сервітут­не право на проживання у батьківському будинку. Притча про блудного сина, яка є джерелом відповідного морального імперати­ву, мала би бути для батьків еталоном поведінки у цій ситуації.