1. Підстави припинення зобов'язання

1. Припинення зобов'язання — це погашення прав та обов'язків сторін, що складають його зміст. Такий наслідок зумовленийдією правоприпиняючих юридичних фактів. Саме ці юридичніфакти і є підставами для часткового або повного припинення зобов'язання. За загальним правилом при припиненні зобов'язанняправові відносини між його учасниками припиняються у повномуобсязі, а інколи ці відносини хоча і зберігаються, але у зміненому вигляді, наприклад при припиненні зобов'язання шляхом його новації.

2. ІДК безпосередньо у ст.ст.599—609 передбачає найбільш поширені підстави припинення зобов'язань, але їх перелік не є вичерпним, оскільки згідно зі ст.598 ЦК підстави припинення зобов'язань можуть передбачатися також договорами, що укладаються сторонами, та чинними законами. Крім того, відповідно до ч.2ст.598 ЦК припинення зобов'язання, якщо це передбачено договором чи законом, може мати місце на вимогу однієї з сторін. Йдеться про випадки односторонньої відмови від зобов'язання (див. коментар до гл.47 ЦК) та одностороннього розірвання договору (див.коментар до гл.53 ЦК).

3. Підстави припинення зобов'язань можуть бути поділені на двігрупи, а саме: ті, які за своєю юридичною природою є правочина-ми (належне виконання, передання відступного, зарахування, домовленість сторін, прощення боргу); та інші, які за своєю юридичною природою не є правочинами (поєднання в одній особі боржника і кредитора, неможливість виконання зобов'язання, смертьфізичної особи, ліквідація юридичної особи).