11. Визнання фізичної особи недієздатною

1. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщовона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатнаусвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Статті 256—260 ЦПК детально регулюють визнання громадянина недієздатним. Справа може бути почата за заявою членів його родини, громадських організацій, прокурора, органу опіки та піклування, психіатричної лікувальної установи в суді за місцем проживання громадянина чи за місцем перебування лікувального закладу, де він перебуває. Суддя в порядку підготовки справи до судового засідання призначає судово-психіатричну експертизу. В судовому засіданні беруть участь: громадянин, якщо не можливо за станом його здоров'я, члени його родини, прокурор, представник органу опіки та піклування.

Оцінку здоров'я громадянина дає судово-психіатрична експертиза. Обмеження прав і свобод осіб, шо страждають на психічні розлади, може мати місце тільки на підставі психіатричного діагно-зу. Громадянин вправі оскаржити в суд поставлений йому діагноз, 'оді призначається повторна експертиза.

2. Стаття 39 ЦК встановлює певні гарантії від необгрунтованого звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною.

41

Зокрема, ця норма передбачає, коли суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною І буде встановлено, що вимога заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням сулу про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною (ст.40 ЦК). При цьому суд має з'ясувати, чи було відомо іншій стороні про стан психічного здоров'я особи. Залежно від цього і має вирішуватися питання про момент, з якого особа визнається недієздатною.

3. Рішення суду про недієздатність громадянина слугує підставою для призначення йому опікуна (ст.41 ЦК). Останній є його законним представником. Право на таке представництво, як і право(обов'язок) захисту прав та інтересів їх підопічних, випливає із сутності відносин з опіки і піклування. Тому тут не вимагається якогось спеціального уповноваження. Документами, що підтверджують повноваження опікунів, є опікунське посвідчення, а за йоговідсутності — рішення органу опіки та піклування про призначення даної особи опікуном.

Опікун захищає його права, вчиняє у його інтересах та від його імені юридичні дії, несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою в порядку, встановленому ст.1184 ЦК. Сама недієздатна фізична особа не має права вчиняти правочини, а якщо ця вимога не буде дотримана, то правочин визнається нікчемним (ст.215 ЦК).

4. Оскільки визнання фізичної особи недієздатною тлумачитьсяяк тимчасовий захід, котрий може застосовуватися лише на періодіпсихічного захворювання тощо, ст.42 ЦК передбачає можливість!поновлення дієздатності фізичної особи. Останнє проводиться су-дом за позовом опікуна або органу опіки та піклування, якщо бу-Іде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшенняпсихічного стану фізичної особи у неї поновилася здатність усві-ідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Факт психічногоодужання фізичної особи підтверджується відповідним медичнимвисновком, якшо особа знаходилась в спеціальному медичному закладі на лікуванні.

Цим же рішенням суду припиняється опіка, оскільки необхідність у ній відпадає. Надалі фізична особа, цивільну дієздатність якої поновлено, виступає як повноправний учасник цивільного обігу.