2. Захист особистого немайнового права

1. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб за допомогою традиційних способів, встановлених ЦК, та інших способів відповідно до змісту конкретного права, способу його порушення та наслідків, які спричинило це порушення. Згідно зі ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, вимогам справедливості, добросовісності та розумності. Стаття 16 ЦК надає суду можливість відмовити у захисті цивільного права та інтересу особі, якщо вона вчинила певні дії виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі або ж всупереч моральним засадам суспільства чи з метою обмеження конкуренції та зловживання домінуючим становищем на ринку.

ПІД способами захисту суб'єктивних цивільних прав слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Способи захисту цивільних прав неоднорідні за своєю юридичною природою, що має певний вплив на можливість їх реалізації. В юридичній літературі їх прийнято поділяти на заходи захисту та відповідальності. Вони різняться між собою за підставами застосування, соціальним призначенням, функціями, які вони виконують.

Особисті немайнові права, вказані у ЦК, не залишаються декларацією завдяки ефективним способам їх захисту, визначеним цим Кодексом. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також в інший спосіб відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, які спричинило це порушення.

Крім загальних способів захисту, відомих цивільному законодавству протягом багатьох років і закріплених нині у ст.16 ЦК (визнання права; визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення права, та припинення дій, які порушують право; примусове виконання обов'язку в натурі; припинення або зміна правовідношення; відшкодування збитків; компенсація моральної шкоди; визнання незаконним акта державного органу або органу місцевого самоврядування тощо), передбачається і ряд нових.

в- . . 227

По-перше, порушник зобов'язаний негайно вчинити дії, необхідні для поновлення права. Невиконання ним цього обов'язку може бути підставою для застосування судом примусових заходів такого поновлення (ст.276 ЦК).

По-друге, способом захисту інтересів особи, про яку поширили недостовірну інформацію, є її спростування (ст.277 ЦК). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Стаття 278 ЦК також містить заборони щодо поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

Особисті немайнові права у разі їх порушення захищаються усіма доступними для цивільного права способами. Набір цих способів, що застосовуються залежно від виду та характеру порушення зазначених прав, є досить повним. Це можуть бути позови про спростування неправдивих відомостей, про зняття обмежень (наприклад, у разі порушення права фізичної особи вільно обирати місце проживання), а також інші позови, в тому числі й превентивні, спрямовані на запобігання можливим порушенням.

При порушенні зазначених прав не виключається й вчинення позовів про відшкодування майнової або моральної шкоди. Нині приділяється увага міжнародному захисту прав людини: за неможливості захистити свої права відповідно до національної процедури, можна захистити їх на міжнародному рівні. Для цього створені спеціальні міжнародні органи. Таким чином, реалізація права на захист здійснюється особою шляхом:

1. оскарження неправомірних дій, в результаті яких було порушено її права та свободи в судовому порядку;

2. звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

3. звернення за захистом своїх прав І свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна — після використання всіх національних засобів правового захисту.

Правовий захист є результатом реалізації права на захист, і насамперед права на судовий захист, яке передбачено Конституцією. Так, ст.55 Конституції вказує на особливе значення суду серед гарантій прав і свобод. Судовому захисту підлягають усі права та свободи. Таким чином, законодавство України передбачає судовий механізм захисту особистих немайнових прав. Право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу закріплене І в ч.і ст. 16 ЦК. Стаття 19 ЦК передбачає право кожної особи на самозахист в разі порушення її прав і за умови, що способи самозахисту відповідають змісту права, яке порушене, та характеру дій, якими ці права порушені, і не суперечать вимогам закону та моральним засадам суспільства.

2. У разі порушення особистого немайнового права фізичної особи діями або бездіяльністю органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, фізичними або юридичними особами ці особи зобов'язані згідно зі ст.276 ЦК вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо такі дії не

228

вчиняються особами, що порушили особисте немайнове право фізичної особи, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням.

3. Право на відповідь, а також право на спростування недостовірної інформації згідно зі ст.277 ЦК має фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї такої недостовірної інформації. Поняття "недостовірна інформація" означає таку інформацію, що не відповідає дійсності. Цивільно-правове поняття спростування має конституційно-правове закріплення. Так, ч.4 ст.32 Конституції гарантує право кожного на спростування недостовірної інформації стосовно себе та членів своєї сім'ї. Специфіка цього способу захисту полягає у специфічності тих благ, які підлягають захисту, а саме в їх немай-новому характері і в тому, що їх практично неможливо повернути до того рівня, який існував до порушення особистих немайнових прав. Цей спосіб захисту є спеціальним.

Під поняттям "спростування" слід розуміти доведення неправильності, помилковості, хибності будь-чого, будь-чиїх тверджень, переконань; заперечення, відкидання будь-яких тверджень. Спростування має відбуватися, як правило, в ідентичній до поширення формі, а коли це неможливо чи недоцільно — у адекватній чи іншій формі з урахуванням того, що воно має бути ефективним.

Крім того, спростування обов'язково має бути проведено або підписано особою, яка поширила неправдиву інформацію і порушила тим самим особисті немайнові права фізичної особи. У протилежному випадку йдеться скоріше про Інші способи захисту (відповідь, висловлювання своєї думки тощо). Спростування недостовірної інформації як спеціальний захист особистих немайнових прав фізичної особи повинно застосовуватись незалежно від того, була в діях заподіювача вина чи ні.

Ще одним спеціальним способом захисту фізичної особи в разі порушення її особистих немайнових прав поширенням про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації є право на відповідь. Відмінність між поняттями "спростування" та "відповідь" суттєва. Спростування по суті є добровільним визнанням факту поширення такої інформації. В цьому разі фізична особа, права якої порушено, отримує право вимагати відшкодування збитків та компенсації моральної школи, тоді як відповідь таких правових наслідків не передбачає.

Подібним до права на відповідь є право на власне тлумачення обставин справи, шо є наслідком конституційного права на свободу думки, свободу слова та на вільне вираження своїх поглядів та переконань (ст.34 Конституції). Однак право на власне тлумачення обставин справи передбачає виключно тлумачення обставин справи, а не відмову від певної інформації. Це право реалізується у випадку, коли поширена інформація є абсолютно правильною, а особа бажала б пояснити мотиви своєї поведінки.

Іноді в літературі відрізняють ще право на коментар та репліку. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам, тобто фактично нєоб-

229

меженому колу осіб, що є додатковою гарантією захисту особистих немайнових прав, які належать фізичній особі довічно.

ЦК у ч.З ст.277 закріплює презумпцію, згідно з якою вважається, що якщо про особу поширена негативна інформація, то така інформація є недостовірною. Водночас ця презумпція передбачає, що негативна інформація є недостовірною, якщо особа, яка її поширює, не доведе протилежного. Саме така ідея була закріплена в усіх редакціях проекту ЦК.

Недостовірна інформація підлягає спростуванню. Логічним є те, що спростування недостовірної інформації здійснюється безпосередньо тією особою, яка поширила Інформацію. Юридична особа вважається поширювачем Інформації, яку подає посадова чи службова особа, яка у ній працює, при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків.

У разі поширення недостовірної Інформації невідомою особою, фізична особа право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування. Така заява подається до суду за правилами, встановленими ЦПК щодо окремого провадження. Недостовірна Інформація може міститися у документі, який прийняла (видала) юридична особа. Такий документ має бути відкликаний. До документів, про які йдеться у цій статті, можуть належати довідки за місцем роботи чи місцем проживання, виробничі характеристики, рекомендаційні листи тощо.

Особлива увага у ЦК приділяється питанням порушення особистих немайнових прав фізичної особи у друкованих або інших засобах масової інформації. Ця особа має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом, а якщо це неможливо у тому ж засобі масової інформації у зв'язку з його припиненням, така відповідь, а також спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію незалежно від її вини. ЦК містить уточнення щодо того, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

4. Крім спростування недостовірної інформації та Інших передбачених ст.277 цього Кодексу способів захисту фізичної особи, особисті немаинові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, ЦК у ст.278 передбачає такий спеціальний спосіб захисту, як заборона (припинення) поширення Інформації, якою порушуються особисті немаинові права. Необхідність запровадження такого способу захисту пояснюється тим, що без нього значно зменшується ефективність захисту особистих немайнових прав особи в цілому.

Закріплюється положення про тє, що в разі якщо особисте не-майнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тошо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права, а якщо вони вже випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунен-

230

ня порушення неможливе — вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

5. Стаття 279 ЦК передбачає правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права. Зокремадозволяється покладати на особу, яку суд зобов'язав вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового праваі яка ухиляється від виконання судового рішення, штраф відповідно до ЦПК. У доктрині цивільного права існує думка про те, щомайнові санкції не можуть належним чином охороняти особистінемаинові права. З огляду на немайновий характер цих прав відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновийзміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення кола саме немайнових санкцій за їх порушення.

Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватись лише тоді, коли немаинові санкції неспроможні стимулювати поведінку суб'єктів. Пропонується стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише превентивну функції. Виконання рішення суду про вчинення відповідних дій для усунення порушення особистого немайнового права обов'язкове не залежить від сплати штрафу і не звільняє особу від обов'язку виконати рішення суду.

6. Фізична особа, особисте немайнове право якої порушено, маєправо згідно зі ст.280 ЦК на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, яку їй завдано таким порушенням. Положення цієї статті слід розуміти таким чином: підлягає відшкодуванню матеріальна та (або) моральна шкода, завдана фізичній особі в результаті порушення будь-якого особистого немайнового права, які перелічені у главах 21, 22 і перелік яких не є вичерпним.

231