1. Поняття права на захист цивільних прав та інтересів та способи захисту

1. Право на захист у контексті коментованої глави розглядається як суб'єктивне цивільне право, яке виникає в особи в разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів (наприклад, несвоєчасне виконання зобов'язання або безпідставне утримання третьою особою майна), невизнання дього права (наприклад, невизнання особи правонаступником реорганізованої юридичної особи,невизнання права власності на майно) або оспорювання цивільного права (оспорювання права на спадщину, оспорювання прававласності). Нарівні із можливістю захисту цивільних прав законодавець надає правовий захист і законним інтересам, тобто такимінтересам учасників цивільних правовідносин, які не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, закріпленим у ст.З ЦК.

Право особи на звернення до суду за захистом своїх прав передбачене ст.55 Конституції. Водночас слід звернути увагу на те, що і в разі наявності в особи права захищати свої права в адміністративному порядку, вона не позбавляється можливості звернутися безпосередньо до суду, господарського суду, третейського суду за захистом своїх особистих немайнових та майнових прав та законних інтересів.

2. Перелік способів захисту цивільних прав у судовому порядкупередбачений ст.16 ЦК. До них належать: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до. порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна або припинення правовідношення;відшкодування збитків та інші способи відшкодування збитків(майнової шкоди); відшкодування моральної (нем ай нової) шкоди;визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу АРКвлади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових І службових осіб.

ЦК 1963 p. також містив аналогічну норму, яка встановлювала перелік способів захисту цивільних прав. Поряд із способами захисту цивільних прав та інтересів, які не є новими для цивільного законодавства України (зокрема, визнання права, припинення дії, що порушує право, відшкодування збитків) у ч.2 ст.16 ЦК встановлюються й відносно нові способи цивільно-правового захисту. Як самостійний спосіб захисту цивільних прав та інтересів визначено визнання правочину недійсним, а також визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Новим для ЦК є правило про те, що способи судового захисту цивільних прав та інтересів можуть визначатися не тільки законом, а й договором.

26

Особливу увагу слід звернути на той факт, що визначені в ст.16 ЦК способи захисту цивільних прав та інтересів можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Більш того, деякі способи цивільно-правового захисту зазвичай застосовуються саме одночасно — визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення (реституція); припинення правовідношення та відшкодування заподіяної шкоди та ін.

3. З метою забезпечення найбільш повної реалізації права на захист цивільних прав і законних інтересів він може здійснюватися умежах повноважень, встановлених Конституцією, ПрезидентомУкраїни, органами державної влади, органами влади АРК або органами місцевого самоврядування.

Положення ст.16 та ст.17 ЦК закріплюють право учасників цивільного обороту захищати свої права у будь-який спосіб, не заборонений законом.

4. Президент України є гарантом прав і свобод людини і громадянина (ст.102 Конституції).

Відповідно до повноважень, закріплених у ст. 106 Конституції, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Президент України може здійснювати захист цивільних прав та інтересів шляхом зокрема припинення дії нормативно-правових актів ВР АРК з мотивів їх невідповідності Конституції та законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституцІйності (ст. 137 Конституції).

До відання АРК належить участь у забезпеченні прав і свобод громадян (п.7 ст.138 Конституції).

У п.2 ч.З ст.17 ЦК прямо зазначається, що прийняття рішення за зверненням особи до органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування щодо захисту цивільних прав та Інтересів не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

5. Захист цивільних прав може також здійснюватися нотаріусомшляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі увипадках І в порядку, встановлених законом (ст. 18 ЦК).

Відповідно до ст. 1 Закону про нотаріат нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняють інші нотаріальні дії, передбачені Законом про нотаріат, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість (ст.87 Закону про нотаріат). Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у без-спірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до ст.88 Закону про нотаріат нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягува-чем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установа-

27

ми та організаціями — не більше одного року. Стягнення за виконавчим написом провадиться у порядку, встановленому Законом про виконавче провадження.

6. ЦК передбачає у ст. 19 новий для українського цивільногоправа спосіб захисту — самозахист цивільних прав, під яким розуміється застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Самозахистцивільних прав органічно випливає з принципу, закріпленого уст.55 Конституції, за яким кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

ЦК визначає необхідні умови, що дозволяють застосування особою самозахисту цивільних прав: наявність порушення цивільного права або протиправного посягання на своє право або право третьої особи; відсутність законодавчої заборони застосування обраного стороною способу самозахисту та його відповідність моральним засадам суспільства; адекватність обраного механізму самозахисту характеру правопорушення (протиправного посягання); спрямованість на протидію правопорушення.

Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Вбачається, що таке правило відображає основні засади диспозитив-ності, відповідно до яких сторони вправі передбачити у договорі механізми самозахисту порушених цивільних прав. До таких механізмів, що можуть бути передбачені в договорі, слід віднести певні способи забезпечення зобов'язань, а також заходи оперативного впливу. Водночас слід зазначити, що відсутність в тексті договору умови про можливість застосування самозахисту цивільних прав не позбавляє сторін договору прав самостійно обрати та застосувати такий спосіб самозахисту на підставі ст.19 ЦК.

Необхідно зазначити, що самозахист цивільних прав як спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів може застосовуватися не тільки у договірних відносинах, але й як спосіб захисту права власності та інших цивільних прав.

7. Відповідно до ст.16 ЦК одним із способів захисту цивільнихправ є визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування заумов, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або охоронювані законом інтереси.

Стаття 21 ЦК закріплює за особами право оспорити у судовому порядку правовий акт індивідуальної дії або нормативно-правовий акт, виданий органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Законодавець у ст.21 ЦК розмежовує оспорювання правового акту індивідуальної дії та визнання незаконним й скасування нормативно-правового акту.

Щодо можливості визнання незаконним та скасування нормативно-правових актів органів влади АРК слід зазначити, що вказана норма не розповсюджується на правові акти ВР АРК. Відповідно до ст.21 Закону про Конституційний Суд України останній

28

приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційнос-_ті правових актів ВР АРК. Таким чином, правовий акт АРК не може бути визнано незаконним та скасовано у судовому порядку — такий правовий акт може бути визнаний неконституційним.

Згідно зі ст.14 Закону про Конституційний Суд України до повноважень останнього не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. Також такі спори не підвідомчі і третейським судам. Відтак спори про визнання недійсними актів на підставі ст.21 ЦК можуть розглядатися тільки судами загальної юрисдикції або господарськими судами (залежно від суб'єктного складу учасників такого спору).

8. Одним із усталених та найбільш адекватних способів захистуцивільних прав та охоронюваних законом інтересів є відшкодування збитків. Закріплення в ЦК права на відшкодування збитків повною мірою відповідає таким принципам цивільного права, як стабільність цивільного обороту, збереження балансу інтересів учасників цивільних правовідносин та ін.

Право на відшкодування збитків виникає не лише в зобов'язальних відносинах, а Й у відносинах між власником власності. Водночас слід зазначити, що вимога про відшкодування збитків, заявлена власником стосовно будь-якої третьої особи, має ґрунтуватися в обов'язковому порядку не лише на ст.22 ЦК, а й на підставі ст.1166 ЦК про загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.

Відповідно до ст.22 ЦК збитки складаються з реальних збитків та упущеної вигоди. Слід зазначити, що законодавець розширив поняття збитків — за ст.203 ЦК 1963 p. (на відміну від ст.22 ЦК) до складу збитків не входили витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Новою для ЦК є норма, яка зазначає, що розмір упущеної виголи, що підлягає компенсації, не може бути меншим від доходів, одержаних внаслідок порушення права особою, яка порушила право.

Ще однією новелою ЦК є можливість, яка надається особі, чиє право порушено, вимагати відшкодування майнової шкоди не тільки грошима, але й в інший спосіб (зокрема, передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). При цьому слід зауважити, що істотне знэчешш при вирішенні питання про спосіб відшкодування збитків мають фактичні обставини справи (допустимість відшкодування збитків не в грошовій формі). Вбачається також, що особа, яка порушила право, може відмовитись від відшкодування шкоди в натурі у спосіб, зазначений у ч.4 ст.22 ЦК, та наполягати на відшкодування заподіяних нею збитків У грошовій формі. Зважаючи на це, а також на підставі принципу диспозитивності в ст.22 ЦК доцільним було б встановити правило про те, що сторони можуть дійти згоди про заміну способу відшкодування збитків.

9. Поряд з правом на відшкодування збитків в окремій статтіЦК законодавець виокремив такий спосіб захисту цивільних прав,^як відшкодування моральної шкоди. Під моральною шкодою слід

29

ЕТ

У ст.23 ЦК закріплено не тільки право на відшкодування моральної шкоди, але й зміст поняття моральної шкоди, тобто які саме наслідки протиправних дій чи бездіяльності можуть бути кваліфіковані як моральна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі.

Моральна шкода має відшкодовуватися грішми, майном або b інший спосіб. Водночас слід розмежовувати майнові збитки пов'язану з ними моральну шкоду, оцінену у грошовій або в новій формі.

ЦК зберіг загальні підходи до визначення розміру моральної шкоди, закріплені у ЦК 1963 p., — розмір моральної шкоди виз- начається судом залежно від характеру правопорушення, глибині фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Слід зазначити, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватися вимоги розумності і справедливості.

Як і в ст.440-1 ЦК 1963 р., у ЦК встановлюється правило про те, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Новою для ЦК є норма про те, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Певні сумніви викликає закріплена законодавцем можливість встановити у договорі, так само як і в законі, неодноразовий характер відшкодування моральної шкоди — це б суперечило ст.61 Конституції, за якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення. Вбачається, що більш правильним з методологічної точки зору було б встановити у законі можливість розстрочення платежів. спрямованих на відшкодування моральної шкоди. У такому разі підставою для розстрочення міг бути в тому числі і договір.

10. У ст.20 ЦК передбачається, що право на захист, як і будь-яке інше суб'єктивне цивільне право, особа здійснює на свій розсуд на засадах диспозитивності та вільного волевиявлення.

Встановивши для права на захист загальний для цивільних прав режим правового регулювання, законодавець встановлює правило про те, що нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.20).

Слід звернути увагу на те, що якщо особа протягом встановленого строку позовної давності не звернулася до суду із позовом про захист порушеного права, таке право набуває ознак "натурального", тобто такого, що не підлягає примусовому виконанню. Право на судовий захист у цьому випадку обмежується строками позовної давності.

ЗО

Розділ II ОСОБИ

Підрозділ 1 ФІЗИЧНА ОСОБА