3. Право на обов'язкову частку

1. Розпоряджаючись за допомогою заповіту своїми майновими правами та обов'язками на випадок смерті, розподіляючи майно між спадкоємцями за законом, залишаючи майно одному чи кільком із них, позбавляючи права на спадкування одного чи всіх

27.1,3, 833

спадкоємців за законом, заповідаючи своє майно стороннім особам, заповідач не може позбавити права на спадкування тих спадкоємців, для яких законом встановлена обов'язкова частка у спадщині. Такими спадкоємцями є неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкодавця (ст. 1241 ЦК). Це найближчі до нього особи, котрі незалежно від змісту заповіту мають право вимагати, щоб їм була залишена зі спадщини половина їх законної частки. Неповнолітніми є особи, що не досягай 18 років. Непрацездатними вважаються жінки, які досягли 55 років, та чоловіки — 60 років; інваліди І, II, III груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія. Спадкоємці інших черг, навіть за відсутності спадкоємців першої черги, а також внуки та правнуки спадкодавця права на обов'язкову частку не мають.

Право вимагати обов'язкову частку у вказаних осіб виникає у тому разі, якщо стосовно якоїсь з них порушено її право на спадкування: особа не зазначена у заповіті взагалі, заповідана їй частка менша від обов'язкової.

2. Спадкоємці, які мають право на обов'язкову частку, незалежно від змісту заповіту, отримують половину частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом. При визначенні розміру обов'язкової частки у спадщині враховуються всі спадкоємці за законом, які спадкували б, коли б такий порядок не був змінений заповітом. При цьому враховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, заповідальний відказ, встановлений на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, тощо.

Якщо спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку, в майні спадкодавця припадає частка, рівна обов'язковій або більша, то правила ст.1241 ЦК не застосовуються.

Право на отримання обов'язкової частки не залежить від згоди інших спадкоємців. Однак, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов'язкову частку, то вони мають право звернутися з позовом до суду. Встановлений законом розмір обов'язкової частки може бути зменшений лише в судовому порядку за позовом заінтересованої особи з врахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, які існували за життя останнього, а також інших обставин, що мають істотне значення (наприклад, може бути врахований майновий стан спадкоємця, що має право на обов'язкову частку).

Якщо заповідачем для спадкоємця, що має право на обов'язкову частку в спадщині, в заповіті встановлені обмеження та обтяження, зокрема виплата боргу, заповідальний відказ тощо, то вони є дійсними лише у тій частині, яка перевищує його обов'язкову частку.

4. Заповіт з умовою

1. Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, 834

має існувати на час відкриття спадщини. Це положення, ^К іплене у ст.1242 ЦК 2003 p., є новелою, оскільки ЦК 1963 p. "ожливості укладення заповіту з умовою не передбачав. Умова ^м кування, _встаНовлена у заповіті, може бути як пов'язана, так ° не пов'язана з поведінкою спадкоємця за заповітом. Зокрема, ' паво на спадщину може бути зумовлено наявністю інших спадкоємців, або народженням спадкоємцем дитини, одержанням освіти тощо.

Не допускається визначення у заповіті умови, яка суперечить закону або моральним засадам суспільства. Порушення цієї вимоги спричиняє нікчемність заповіту.

Непоінформованість спадкоємця про умову отримання спадщини не може бути підставою для визнання умови недійсною. Так само не є підставою для визнання умови недійсною посилання спадкоємця на те, що умову він не може виконати, оскільки настання її від нього не залежить.