Глава 85 Спадкування за заповітом

1. Право на заповіт

1. Закон закріплює право фізичної особи призначити спадкоємців шляхом складення заповіту і розподілити спадкове майно,майнові права та обов'язки на свій розсуд.

Заповіт — це особисте розпорядження особи (заповідача) щодо належного йому майна, майнових прав та обов'язків на випадок своєї смерті, складений у встановленому законом порядку (ст.1233 ЦК). Його значення полягає в тому, щоб визначити порядок переходу всього майна, майнових прав та обов'язків до певних осіб, який буде існувати після смерті заповідача.

За своєю юридичною природою складення заповіту є одностороннім правочином, а тому має відповідати не лише спеціальним вимогам, встановленим нормами гл.85 ЦК, а й усім загальним вимогам, що висуваються до правочинів у гл.16 ЦК.

Право на заповіт є не суб'єктивним правом, а елементом цивільної дієздатності, котрий іноді іменують тестаментоздатністю. Тестаментоздатність можна визначити як право складати заповіт, спадкувати за заповітом та бути свідком при складанні заповіту. Має тестаментоздатність лише повністю дієздатна фізична особа, тобто та, що досягла 18 років (ст.34 ЦК), або та, якій була надана повна цивільна дієздатність до досягнення нею повноліття (ст.35 ЦК).

2. Оскільки у ст. 1234 ЦК передбачено, що право на заповіт маєфізична особа з повною цивільною дієздатністю, то одного лишедосягнення повноліття для набуття тестаментоздатності недостатньо. Зокрема, не мають тестаментоздатності особи, хоча й повнолітні, однак визнані недієздатними (ст.39); особи, які склали заповіт у той час, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та(або) не могли керувати ними (ст.225); особи, хоча і повнолітні, алеобмежені судом у цивільній дієздатності (ст.36 ЦК).

Заповідач має бути дієздатним на момент складення заповіту. Втрата дієздатності заповідачем після складення заповіту не впливає на дійсність заповіту. Водночас заповіт, складений недієздатною особою, є недійсним, навіть якщо в подальшому ця особа стане дієздатною.

3. Особливістю тестаментоздатності як елемента цивільної дієздатності фізичної особи є те, що вона не може бути реалізована через посередництво інших осіб, а здійснюється лише особисто. Отже, складення заповіту через представника (у тому числі через законних представників — батьків, усиновлювачів, опікунів) не допускається. Не допускається також складення заповіту від іменікількох осіб, за винятком заповіту подружжя щодо спільного майна (ст.1243 ЦК).

Реалізуючи право на заповіт, заповідач має можливість заповідати майно будь-яким особам, на свій розсуд визначити част-

829

ки спадкоємців у спадщині, позбавити спадщини одного, кількох чи всіх спадкоємців за законом, не зазначаючи причин такого позбавлення, а також включити до заповіту інші розпорядження, передбачені ст. 1235 ЦК, скасувати чи змінити складений заповіт.

Заповідач має право заповідати майно не тільки особам, які належать до числа спадкоємців за законом, а й сторонній особі, яка не перебуває із заповідачем у родинних, сімейних відносинах, а також юридичній особі, державі Україна, АРК, територіальній громаді, іноземній державі та іншим суб'єктам публічного права (ст.2 ЦК). Зокрема, заповідач може залишити своє майно спадкоємцю другої черги, незважаючи на наявність осіб, які належать до першої черги спадкоємців за законом, тобто він не зв'язаний ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю їх закликання до спадкування.

4. Заповідачеві належить право позбавити права на спадкування будь-якого спадкоємця за законом незалежно від мотивів такого позбавлення. Стаття 1235 ЦК передбачає випадок, коли таке побажання заповідач прямо зазначає у заповіті. В цьому разі спадкоємець, позбавлений права на спадкування, не отримає це майно навіть тоді, коли частина майна заповідача буде не охоплена заповітом. Вона перейде до спадкоємців за законом, не позбавлених права на спадкування. До числа таких спадкоємців належать також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом. Спадкоємець, позбавлений права на спадкування, не отримує спадщини і в тому випадку, якщо інші спадкоємці помруть раніше відкриття спадщини або відмовляться від неї.

Крім прямої вказівки про позбавлення права на спадкування можливе також усунення від спадкування шляхом розподілу при складенні заповіту спадкового майна між кількома особами, але без зазначення того, кого спадкодавець хоче позбавити права на спадкування. Відсутність у заповіті нагадування про певну особу також призводить до позбавлення її права на спадкування, але лише в тій частині спадкового майна, що охоплена заповітом. У спадкодавця може бути інше майно, не вказане в заповіті, і особа, не згадана у заповіті як спадкоємець за законом, може спадкувати це майно разом з іншими спадкоємцями за законом. Крім того, якщо спадкоємець за заповітом помре до відкриття спадщини або відмовиться від її прийняття після відкриття спадщини, особа, не згадана у заповіті, яка є спадкоємцем за законом, закликається до спадкування за законом.

Свобода заповідального розпорядження обмежена щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. За неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця, його непрацездатною вдовою (вдівцем) та непрацездатними батьками в будь-якому випадку зберігається обов'язкова частка (ст. 1241 ЦК).

Позбавлення права на спадкування стосується лише особи, щодо якої воно мало місце. Тому в разі смерті особи, позбавленої спадщини до її відкриття, діти (внуки) такої особи мають право на загальних підставах претендувати на майно, що залишилося після смерті спадкодавця, який склав заповіт. Наприклад, син, позбав-830

лений батьком права на спадкування, помирає до смерті батька, який стосовно свого майна не залишив заповіту. В цьому випадку діти сина мають право на ту частку в спадщині, яка належала їх батькові якби він не був позбавлений права на спадкування (ст. 1235 ЦК).

5. Зміст заповіту становлять розпорядження заповідача щодо його майнових прав та обов'язків. Оскільки склад спадщини визначається на час її відкриття, то не має значення, чи були вказані у заповіті майнові права та обов'язки на момент складення заповіту (ст. 1236 ЦК). Отже, при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається надання доказів про наявність у нього певного майна, яке вказане у заповіті. Якщо назване у заповіті майно на момент відкриття спадщини втрачене, відчужене тощо, то у цій частині заповіт буде недійсним.

Заповідач сам вирішує: заповісти все своє майно чи тільки його частину. Якщо у заповіті згадується тільки частина майна, яке належить спадкодавцю, то решта — розподіляється між спадкоємцями за законом (ст.ст. 1261—1265 ЦК). При цьому до кола спадкоємців за законом, які спадкують не вказану у заповіті частину майна, входять і ті особи, які частину спадщини отримують за заповітом (ст.1245 ЦК). Проте не спадкують незаповідану частину майна ті спадкоємці за законом, які заповітом позбавлені права на спадкування (ч.2 ст. 1235 ЦК).

Спадщина не може бути прийнята частково. Тому спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину. Відповідно той, що прийняв майнові права, вважається таким, до кого пропорційно отриманому перейшли і обов'язки спадкодавця.