§ 2. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю

1. Конституція (ст.З) проголошує людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в державі. Отже завдання фізичній особі каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або позбавлення її життя породжують зобов'язання з відшкодування шкоди, яке має ряд специфічних особливостей порівняно із загальними правилами про зобов'язання із завдання шкоди. Зазначений випадок традиційно виділяється в цивільному законодавстві у особливий делікт, регулювання якого поряд з ЦК здійснюється також спеціальними нормативними актами, що діють у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких можна віднести закони про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку, про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням тощо.

Вищезазначене деліктне зобов'язання виникає за наявності загальних умов цивільно-правової відповідальності, які в цьому випадку мають певні особливості. Оскільки життя та здоров'я особи є абсолютною цінністю, будь-яке завдання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я громадянинові або позбавлення його життя є протиправним. І тільки у виключних випадках, прямо передбачених законом, завдання шкоди життю або здоров'ю людини є допустимим (наприклад, коли шкода завдається у стані необхідної оборони).

Шкода, завдана життю або здоров'ю людини, яка спричинила її каліцтво, травму або смерть, не може бути відшкодована в натурі, а її грошова компенсація найчастіше не може призвести до повного відновлення порушеного стану потерпілого. Ця обставина визначає специфіку цього делікту. Обсяг шкоди, що підлягає відшко-

801

дуванню потерпілому, має складатися із двох елементів: компенсації майнових втрат (втрати заробітку, інших доходів, витрат на відновлення здоров'я, витрат на поховання тощо) та компенсації моральної шкоди. Якщо ніякої майнової шкоди у потерпілого не виникло, хоча його здоров'ю і завдана шкода, його права обмежуються можливістю вимагати компенсації за фізичні та моральні страждання, які він пережив.

2. Специфіка причинного зв'язку як умови відповідальності полягає у встановленні кількох ланцюгів причинного зв'язку: по-перше, має бути встановлений причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) завдавача шкоди та ушкодженням здоров'я (смертю) потерпілого, а по-друге — причинний зв'язок між ушкодженням здоров'я (смертю) потерпілого та майновими втратами, вираженими у втраті заробітку, додаткових витратах тощо.

Умовою відповідальності за шкоду, заподіяну життю або здоров'ю потерпілого, є вина завдавача шкоди, крім випадків завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187); актами влади та діями правоохоронних органів (ст.ст. 1173—1176), а також шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) — §3 гл.83 ЦК. Згідно з загальним правилом ст.1166 ЦК вина завдавача презюмується, отже, для звільнення від відповідальності він повинен надати докази своєї невинуватості.

3. В ЦК зазначений делікт поділяється на два основні різновиди. Залежно від того, яким благам завдана шкода, виділяються: а) відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; б) відповідальність за шкоду, завдану смертю потерпілого. Вказані випадки відрізняються один від одного обсягом та характером відшкодування, суб'єктним складом та цілим рядом інших обставин.

Відповідальність за шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я

Відповідно до ст. 1195 ЦК фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної чи загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Тобто в результаті каліцтва або іншого ушкодження здоров'я майнові втрати фізичної особи можуть виражатися у втраті заробітку (доходу), якого вона позбавилася повністю або частково у зв'язку з втратою працездатності, а також у додаткових витратах, які громадянин повинен нести у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Шкода у вигляді втраченого заробітку (доходу) визначається з урахуванням двох чинників, а саме: а) середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я; б) ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календар-802

ні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якшо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи із п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати (ч.і ст.1197 ЦК).

В разі якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч.З ст.1197 ЦК). Якщо потерпілий ніколи не працював та не має професії, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати (ч.2 ст.1195 ЦК).

Поряд із відомими принципами визначення обсягу та характеру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, ЦК закріпив підхід, який раніше не був відомий законодавству. Йдеться про можливість відшкодування заробітку, який потерпілий міг би мати. Відповідно до ч.4 ст.1197 ЦК якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

До складу втраченого заробітку (доходу) потерпілого включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. В разі зайняття особою підприємницькою або творчою діяльністю доходи від такої діяльності також включаються до складу втраченого заробітку (доходу) на підставі даних органу державної податкової служби. Розмір такого доходу визначається із річного доходу потерпілого, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо потерпілий одержував дохід менш як дванадцять місяців, розмір його втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців (ст.1198 ЦК).

До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо (ч.З ст.1197 ЦК).

Другим чинником, який впливає на розмір втраченого заробітку (доходу), є ступінь втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності — ступінь втрати загальної працездатності. Ступінь втрати працездатності визначає МСЕК у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК проводить огляд потерпшого за направленнями лікувально-профілактичного закладу, профспілкового органу підприємства, органів слідства, прокуратури. Розмір відшкодування потерпілому визначається у відсотках до середньомісячного заробітку, що відповідає ступеню втрати працездатності. В разі втрати 100% працездат-

26

803

ності потерпілий має право на відшкодування повної суми серед ньомісячного заробітку (доходу).

При визначенні розміру відшкодування пенсії, призначені псьі терпілому у зв'язку з втратою здоров'я пенсії, які потерпілий ом римував до цього, а також інші доходи не враховуються та не спричиняють зменшення розміру відшкодування за заподіяну шкоду (ч.З ст. 1195 ЦК). Тобто можлива ситуація, що особа після каліцтва або іншого ушкодження здоров'я змінила професію, наприклад зайнялася бізнесом, внаслідок чого її дохід значно збільшився, але це не впливає на розмір відшкодування, на яке вона має право.

Другим видом майнової шкоди, яка може бути заподіяна потерпілому внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, є його додаткові витрати (ст. 1195 ЦК). Закон містить лише приблизний перелік можливих додаткових витрат, які, наприклад, можуть виражатися у витратах на лікування, посилене харчування, санаторно-курортне лікування, протезування, сторонній догляд тощо. Потерпілому, який потребує кілька видів допомоги, відшкодовуються витрати, пов'язані з отриманням кожного виду де помоги.

Певні особливості визначені законом щодо відшкодуванишкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я малолітньої або неповнолітньої особи. При заподіянні шкоди малолітніїособі (до 14 років), яка, як правило, не має заробітку (доходу), вишкодуванню підлягають лише додаткові витрати, викликані ушкодженням здоров'я (ч.і ст. 1199 ЦК). Після досягнення потерпілим 1-яроків (учнями — 18 років) йому також відшкодовується шкода!пов'язана із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати. ВІразі якщо на момент заподіяння шкоди неповнолітня особа (від 14 до 18 років) мала заробіток, шкода відшкодовується їй виходячи зірозміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розмірумінімальної заробітної плати (ч.2 ст. 1199 ЦК). і

Якщо потерпілий здобув певну кваліфікацію, то після початку_; трудової діяльності він має право вимагати збільшення відшкодування за шкоду, пов'язану зі зменшенням його працездатності, виходячи з розміру винагороди гірацівника його кваліфікації. Слід також відзначити новелу ЦК. Йдеться про потерпілого, який не мав професійної кваліфікації і після досягнення повноліття залишається непрацездатним внаслідок каліцтва, завданого йому до повноліття. Він має право отримати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати (ч.4ст. 1199 ЦК).

Відшкодування, призначене у зв'язку з втраченим заробітком (доходом) не є величиною незмінною. У випадках, прямо вказаних в законі, його розмір може змінюватися. Так, якщо працездатність потерпілого знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди, він має право на збільшення розміру відшкодування шкоди (ст.1203 ЦК). В свою чергу особа, на яку покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, вправі вимагати 804

ншення розміру відшкодування, якщо працездатність потерпі-^ЗМЄо зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішен-^Л°^Гпитання про відшкодування шкоди (ст.1204 ЦК). Збільшення Гндексація) розміру відшкодування можливе також за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя (ст.1208 ЦК). Відповідальність за шкоду, завдану смертю потерпілого В разі смерті потерпілого особа, яка несе за це цивільно-правову відповідальність, зобов'язана відшкодувати шкоду, яка виникла у зв'язку із втратою годувальника у непрацездатних осіб, які знаходилися на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитини потерпілого, народженої після його смерті. Відповідно до ч.і ст.1200 ЦК шкода відшкодовується:

а) дитині — до досягнення нею 18 років (учню, студенту — дозакінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років);

б) чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), які досяглипенсійного віку, встановленого законом — довічно;

в) інвалідам — на строк інвалідності;

г) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чиіншому члену сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вонине працюють і здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами,внуками померлого — до досягнення ними 14 років;

д) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого — протягом п'яти років після його смерті.

Конкретний розмір відшкодування шкоди, призначений на користь кожної особи, яка має право на відшкодування, визначається виходячи із середньомісячного заробітку (доходу) померлого, з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають право на відшкодування шкоди (ч.2 ст.1200 ЦК).

Встановлений кожному, хто має право на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника, розмір відшкодування за загальним правилом не підлягає подальшому перерахунку. Із цього правила закон прямо встановлює два винятки, а саме: а) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; б) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ч.4 ст.1200 ЦК). У вказаних випадках перераховується частина заробітку (доходу) померлого годувальника, що припадає на кожну особу, яка має право на відшкодування шко-Ди, з урахуванням збільшення або зменшення кількості таких осіб. Як і при відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суми відшкодування, що сплачуються громадянам у зв'язку із втратою годувальника, підлягають індексації за рішенням суду в разі підвищення вартості життя (ст.1208 ЦК).

Закон не передбачає відшкодування якихось додаткових витрат, пов'язаних зі смертю годувальника, хоча такі витрати можливі (наприклад, витрати по догляду за потерпілим до його смерті то-Щ°)- Єдиним винятком є витрати на поховання, відшкодуванню яких присвячена ст.1201 ЦК. До таких витрат судова практика від-

805

носить витрати на придбання необхідних приналежностей для поховання, транспорт, на оплату звичайних ритуальних послуг, на спорудження надгробного пам'ятника. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Як правило, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, здійснюється щомісячними платежами (ч. 1 ст. 1202 ЦК). За наявності обставин, що мають істотне значення, суд з врахуванням матеріального становища зав-давача шкоди може присудити здійснення відшкодування одноразовим платежем, але не більш, ніж за три роки наперед. Такою обставиною, що має істотне значення, може бути, наприклад, ви-' їзд завдавана шкоди за кордон, тривале відрядження, що ускладнить виплату ним щомісячного відшкодування. Стягнення додаткових витрат може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на підставі висновку відповідної лікарської експертизи,; а також в разі необхідності попередньої оплати послуг і майна і (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).

В разі смерті громадянина, зобов'язаного відшкодувати шкоду, обов'язок з її відшкодування переходить до його спадкоємців в межах вартості спадкового майна. При реорганізації юридичної_; особи, визнаної відповідальної за шкоду, заподіяну життю або здоров'ю, обов'язок з виплати необхідних платежів покладається на її правонаступника. В разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, що мають право на відшкодування шкоди у зв'язку із втратою годувальника, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або зазначеним особам. В разі відсутності у юридичної особи коштів для капіталізації платежів обов'язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого (ст.1205 ЦК).