14. Недійсність заповіту

1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а такожзаповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення, є нікчемним (ст.1257 ЦК).

При цьому заповіт, який є одностороннім правочином, підпорядковується загальним правилам про вчинення правочинів та їх недійсність. Заповіт, складений недієздатною особою, представником від імені заповідача, тобто особами, що не мають право на його складення, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення та форми, є нікчемним (абсолютно недійсним). Тому у визнанні такого заповіту недійсним у судовому порядку необхідності немає (ст.215 ЦК).

Заповіт з вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаним недійсним за позовом заінтересованої особи (ст.ст.229—231 ЦК).

2. Заповіт може бути визнаним недійсним як повністю, так і частково. При цьому недійсність окремих частин заповіту не спричиняє недійсності його в цілому. Наприклад, якщо заповідач своїмзаповітом порушує права спадкоємців за законом на обов'язковучастку (ст.1241 ЦК), то заповіт у цій частині є недійсним. Однак врешті заповідальних розпоряджень воля заповідача зберігає своєюридичне значення.

Якщо заповіт визнається недійсним в цілому, то настає спадкування за законом. Спадкоємець, який позбавлений права на спадкування таким заповітом, закликається до спадкування на загальних підставах.

Право на подання позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.