13. Тлумачення заповіту

1. Тлумачення заповіту може відбуватися одним з трьох способів: 1) самим заповідачем за його життя (ч.і ст.213); 2) спадкоємцями заповідача після відкриття спадщини (ч.2 ст. 1256); 3) судом — у разі спору між спадкоємцями після відкриття спадщини (ст.213, ч.2ст.1256 ЦК).

Отже, встановлення точної волі заповідача, висловленої в за-1 повіті, може здійснюватися як ним самим за життя, так і його спад" коємцями після смерті спадкодавця. Таке тлумачення може мати місце тоді, коли фактично йдеться про уточнення змісту заповіту.

Якщо ж заповіт викликає питання у спадкоємців, має суперечливий характер, а спадкодавець помер і немає можливості уточнити його дійсну волю, тлумачення заповіту може бути здійснене судом на вимогу заінтересованих осіб. При цьому до уваги беруться однакове для всього змісту заповіту значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте значення термінів не дають змоги з'ясувати зміст окремих частин заповіту, то їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, наміром заповідача (ст.213 ЦК).