Методичні вказівки до вивчення питань теми

Вивчаючи вказану тему необхідно звернути увагу на те, що Конституція є однією з найбільш шанованих суспільних цінностей сучасності. Для України Конституція 28 червня 1996 р. стала символом консолідації Українського народу в розбудові України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Водночас Конституція 1996 р. є найважливішою категорією національного конституційного права, його серцевиною.

Конституціоналізм - політико-правове явище, правова (юридична) сутність якого обумовлена, перш за все, нормативно-правовою основою цієї системи, в якості якої виступає Конституція (конституційне законодавство). Конституція має змішану політико-правову природу, як і конституційні відносини, що виникають на основі ії норм, які також можуть бути охарактеризовані як політичні та правові одночасно, оскільки «вони регулюють процес організації і здійснення владних повноважень народом, державою та елементами політичної системи». Крім того, політична природа конституціоналізму витікає з тісного взаємозв'язку політики з конституційно-правовими інститутами і реаліями.

Разом з Конституцією України нормативно-правову основу конституціоналізму складає увесь обсяг конституційного законодавства. Два основні підходи до його розуміння склалося в науці конституційного права в середині 80-х років: вузьке трактування - як сукупності Основного Закону та актів про його зміну і доповнення, і широке, що включає разом з конституцією закони конституційного змісту, які безпосередньо примикають до неї. Думається, що конституційне законодавство включає Конституцію – Основний Закон держави та суспільства, сукупність конституційних законів (що існують в Україні фактично), інших нормативно-правових актів, котрі приймаються уповноваженими суб'єктами і мають конституційний характер.

Зміст системи конституціоналізму в зовні відображається в певних інституційних утвореннях. Основними інститутами конституціоналізму є: інститут публічної влади, який структурується на два самостійних підінститути - державної влади і місцевого самоврядування; інститут конституційного контролю (наглядово-контрольні заходи з боку державних органів по забезпеченню конституційної законності, прав і свобод людини та громадянина, правової свободи, суб'єктивного публічного права, верховенства конституції у системі нормативних актів, її прямої, безпосередньої дії); інститут конституційної відповідальності.

Конституціоналізм базується на низці основних принципів, вироблених людством у процесі свого розвитку, що стали світовими стандартами Термін "Конституція України" є досить поширеним не лише у науці конституційного права, а й в інших юридичних науках, а також у повсякденному вжитку. Він є похідним він іншої історично сформованої юридичної категорії "конституція", яка виникла задовго до зародження самого конституційного права як галузі права і вживалася у різних значеннях у багатьох сферах суспільного життя.

Систему українського конституціоналізму становлять: 1) чинна Конституція України як нормативно-правовий акт; 2) теорія, історія, ідеологія Конституції України; 3) існуючий конституційний лад. У своїй взаємодії ці елементи формують нормативно-правові, наукові, Історичні, ідеологічні та організаційні основи конституціоналізму.

Отже, Конституція України є результатом і водночас визначальним складником національного конституціоналізму під яким слід розуміти упорядковану сукупність (систему) Історично сформованих ідеологічно-правових світоглядних поглядів на способи і методи ефективного регулювання конституційних правовідносин, об'єктивно у сформовану систему конституційного права, систему конституційного законодавства, стрижнем якої виступає Основний Закон, систему конституційно-правової науки і освіти, а також усталену конституційну правотворчу та правозастосовну практику. При цьому взаємозв'язок Конституції України і конституціоналізму є не лише закономірним, а й бажаним для розвитку конституційної правової держави.Історію розробки, прийняття, реалізації Конституції та внесення до неї змін умовно можна поділити на три основних періоди: перший період (1991-1996 роки) ознаменувався здобуттям незалежності України, процесом підготовки проекту Конституції і прийняттям Конституції України 1996 p.; другий період (1996-2004 роки) став періодом реалізації Конституції України 1996 р,; третій період (2004/2005 роки - донині) позначився процесом внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційною реформою), масштабною конституційною кризою 2007-2009 років і пошуком легітимних шляхів системного оновлення Основного Закону. Кожному із зазначених періодів історії Конституції України 1996 р. властиві свої особливості, специфіка.Сучасного значення термін "конституція" почав набувати лише в XVII ст., що ознаменувалося бурхливим розвитком конституційних ідей у Великій Британії, Франції та інших тогочасних країнах Західної Європи, а також у Північній Америці.

Однією з найдавніших пам'яток української правничої думки є "Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького", підписані гетьманом Пилипом Орликом 5 квітня 1710 року у місті Бендери, а санкціоновані шведським королем Карлом XII 10 травня 1710 року.

На жаль, конституційні положення Пилипа Орлика не знайшли практичного застосування на теренах України, проте на Правобережній Україні цей акт неофіційно діяв до 1714 року.

Наступний етап відродження Української національної державності (1917-1920 pp.) характеризується назвою Третього Універсалу Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 p., Четвертого Універсалу Української Центральної Ради від 7 (22) січня 1918 p., Конституції Української народної республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) від 29 квітня 1918 p., Закону про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 p., Тимчасового основного закону про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, ухваленого УНР на засіданні 13 листопада 1918 p.; Закону про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР від 12 листопада 1920 року. Проте значна частина зазначених конституційно-правових актів залишилася на папері і ніколи не була реалізована в процесі практичного національного державотворення.

На території України за періоду радянської влади було прийнято чотири Конституції УРСР - 1919, 1929, 1937, 1978 років. Вони повністю копіювали союзні конституції і були формальними (декларативними), оскільки не відбивали реального стану справ тогочасного суспільства.

Сучасний етап історії конституційного розвитку незалежної України бере свій початок з 16 липня 1990 року - дати прийняття Декларації про державний суверенітет.

Узагальнюючи існуючі погляди вітчизняних вчених-конституціоналістів щодо сутності та змісту Конституції України, а також пріоритети оновлення Основного Закону в сучасних політико-правових реаліях, можна стверджувати, що Конституція України - це єдиний, наділений найвищою юридичною силою та гарантований державою і суспільством правовий акт, через який Український народ і Українська держава виражають свою суверенну волю й реалізують легітимні інтереси, утверджуючи основи конституційного ладу України, загальні засади конституційно-правового статусу людини, принципи та інститути здійснення народовладдя, встановлюють систему функції органів державної влади й органів місцевого самоврядування, а також порядок їх формування, конституюють механізми реалізації державно-владних повноважень і адміністративно-територіальний устрій держави.

Конституції України характерні певні ознаки, що визначають її сутність, зміст, цілі та призначення у суспільстві та державі. Учені по-різному характеризують їх. Утім останні роки дієвості оновленої Конституції України внесли певні корективи у виявлені нами кваліфікуючі ознаки Основного Закону.

По-перше, за своєю сутністю Конституція України є актом найвищої юридичної сили, що належним чином унормовує політичну волю народу України, як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні.

По-друге, за своїм змістом Конституція України є універсальним регулятором найбільш важливих суспільних відносин в усіх сферах суспільного та державного ладу України - у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній), екологічній, інформаційній та ін.

По-третє, важливість змісту Основного Закону обумовлює її відповідну юридичну силу. За своєю юридичною силою Конституція України є головним, найважливішим нормативно-правовим актом у системі джерел національного права України, основним джерел конституційного права і всіх інших галузей права України.

По-четверте,Конституція України має особливий нормативний склад. Основний Закон об'єднує в своєму складі норми. які є нормами прямої дії. Вони знаходять свій подальший розвиток і деталізуються в інших нормативно-правових актах, але це не спростовує можливості застосовувати норми Конституції України безпосередньо, особливо тих норм, які визначають основні права і свободи людини і громадянина. Так, ч. 3 ст. 8 Конституції України визначає: "Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується".

По-п'яте,Основний Закон має особливий порядок легітимізації. Уже аксіоматичним стало твердження про те. що конституції та конституційні акти мають прийматись і змінюватись у такий спосіб, який би не викликав жодних сумнівів у їх легітимності.

По-шосте,за нормативно-правовою формою Конституція України є так званим "писаним" кодифікованим правовим актом найвищої юридичної сили.

По-сьоме, Основний Закон має постійно діючий характер. Дія переважної більшості конституційних положень не обмежується часом. Перехідні положення Конституції України, які містять застереження стосовно адаптаційних термінів (до трьох років з дня прийняття Основного Закону) набуття чинності всіма її статтями, нині вичерпані.

По-восьме, Конституція України в XXI ст. втілюючи давні традиції національного державотворення та правотворення, корелюється з ідеями і ідеалами класичного і модерного європейського конституціоналізму заснованого на "людиноцентризмі", принципах демократії та верховенства права.

По-дев’яте, Конституція України відіграє важливу роль щодо розвитку і вдосконалення вітчизняної конституційно-правової науки й освіти.

Конституція України є продуктом і одночасно стрижнем розвитку такого складного політико-правового феномена, як "конституціоналізм". Зміст цієї категорії опосередковує роль і місце Конституції України у правовій системі, суспільстві та державі, підтверджує її верховенство в регулюванні суспільних відносин.