logo
КПУ посібник

Виборча система План

1.Сутність народовладдя і народного суверенітету. Форми демократії.

2.Виборчі системи сучасного світу: поняття та види.

3.Характеристика та особливості виборчої системи України.

4.Класифікація виборів в Україні.

5.Поняття та характеристика принципів виборчого права України.

6.Конституційно-правова характеристика виборчого процесу в Україні. Поняття та сутність абсентеїзму.

Література

1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 2-го скликання // ВВР. – 1996. - № 30, розділ 3

2.Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 // ВВР. – 2005. - № 2.

3.Закон України „Про вибори народних депутатів України” від 25 березня 2004 р.

4.Закон України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 р.

5.Закон України „Про вибори Президента України”

6.Закон України „Про Центральну виборчу комісію”

3.Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2006.

4.Конституційне законодавство України: законодавчі акти, коментар. – К.: Атіка, 2006.

5.Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2006. – с. 145-163

7.Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атіка, 2006. – с. 174-220

8.Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 212-218

9.Конституційне право України: Інтерактивний курс. – Х.: Одісей, 2004. – с. 77-99

10.Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005.

13.Юридична енциклопедія: в 6-ти т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр.. енцикл., 1998-2003.

1.Народовладдя означає належність усієї повно вати влади у державі народу. Народовладдя закріплюється в конституціях як принцип народного суверенітету, що означає визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в державі. Належну йому владу народ здійснює як безпосередньо через референдум, вибори та інші форми прямої демократії, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Суб’єктами народовладдя є: народ у цілому; частина народу, об’єднана за організаційною або територіальною ознакою; обрані народом представники; сформовані безпосередньо народом або його представниками органи.

Залежно від суб’єктів народовладдя розрізняються три основні форми влади: державна влада, громадська влада, громадсько-державна влада.

Специфіка державної влади полягає в тому, що вона поширюється на всю територію держави і на всіх громадян та наділена монополією на встановлення загальнообов’язкових правил поведінки (правових норм) і застосування примусу для забезпечення їх додержання. Державна влада здійснюється безпосередньо народом або органами державної влади.

Громадська влада – це влада політичних партій і громадських організацій. Вона поширюється тільки на членів цих організацій, а її приписи виконуються ними добровільно, без примусу.

Змішана громадсько-державна форма влади – це влада місцевого самоврядування, суб’єктом якого є територіальна громада – спільність жителів окремої адміністративно-територіальної одиниці. Органи місцевого самоврядування формуються безпосередньо населенням, представники якого на громадських засадах беруть участь у їх роботі. Нормативні приписи органів місцевого самоврядування є обов’язковими до виконання тільки на певній території.

Сутність народовладдя розкривається, насамперед, в понятті „народний суверенітет”, яке означає повновладдя народу, тобто володіння народом, який є єдиним джерелом влади, політичними та соціально-економічними засобами для реальної участі у здійснення публічної, політичної влади (державної влади та місцевого самоврядування), в управлінні державними та суспільними справами. Тлумачення конституційного положення щодо повновладдя народу дається в Рішенні КСУ від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 (справа про здійснення влади народом): „ в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, в референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України.

Результати народного волевиявлення у визначених Конституцією та законами України формах безпосередньої демократії є обов’язковими”.

У співвідношенні „суверенітет народу – державний суверенітет” пріоритет належить суверенітетові народу, він здійснює установчу владу і визначає конституційний лад держави та форму державної влади, його воля є обов’язковою для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Так, згідно з частиною 2 статті 5 Конституції України виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами.

Важливою гарантією народного суверенітету є заборона узурпації державної влади (частина 4 статті 5 Конституції України), під якою слід розуміти захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об’єднаннями.

Таким чином, народний суверенітет слід розглядати як природне право народу самостійно розпоряджатися своєю долею, створювати такий суспільний і конституційний лад, який відповідає його волі. Водночас народний суверенітет у площині конституційної доктрини повинен мати певні обмеження, мета яких – захистити конституційні цінності. Необхідність таких обмежень пов’язана з особливостями механізмів волевиявлення народу. І референдум, і вибори – це такі форми волевиявлення, які забезпечують ухвалення відповідного рішення чи обрання депутатського корпусу певною більшістю виборців. Таким чином, здійснення влади народом фактично підміняється владою більшості і відкидає пошук соціального компромісу, що можливе в рамках представницького органу.

Аналіз Конституції України дозволяє підтвердити висновок про встановлення окремих обмежень народного суверенітету. Такі обмеження можуть мати формальний або змістовний характер. Формальне обмеження народного суверенітету знаходить свій прояв у тім, що Конституція чітко визначає форми народного волевиявлення – вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії ( стаття 69), а також процедуру їх застосування (наприклад, згідно зі статтею 74 Конституції України не допускається проведення референдуму щодо законопроектів з питань податків, бюджету і амністії), що в літературі слушно розглядається як гарантія від спонтанних проявів народовладдя.

За змістом народний суверенітет обмежується правами людини: „Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина” (стаття 157 Конституції України). Ця заборона має абсолютний характер і не належить від способу зміни Конституції України – Верховною Радою України чи всеукраїнським референдумом.

Можливе також і добровільне самообмеження народного суверенітету – вступаючи у відносини з іншими народами, створюючи міжнародні об’єднання (зазвичай це відбувається через посередництво держави), народ використовує свою владу з дотриманням положень міжнародних договорів, загальновизнаних принципів міжнародного права.

Здійснення народовладдя відбувається у двох формах: безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (безпосередня (пряма) і представницька демократія).

Безпосередня (пряма) демократія – це пряме здійснення влади народом у загальнодержавному або місцевих масштабах (народне волевиявлення). Демократія є безпосередньою, якщо народ править сам, на своїх зборах, якщо немає різниці між тими, хто управляє, і тими, ким управляють. Найважливішими формами безпосередньої демократії є вибори та референдум.

Представницька демократія – це здійснення влади через вільно обрані народом представницькі органи. Концепція народного представництва, розроблена в 18-19 ст., базується на таких вихідних положеннях:

2.Виборча система – це інститут конституційного права, що регулює суспільні відносини, які пов’язані із способом розподілу представницьких мандатів залежно від результатів голосування. Наука конституційного права виділяє три основні виборчі системи, що існують у сучасному світі:

Мажоритарна виборча система полягає в такому. Уся територія країни поділяється на приблизно рівні за кількістю виборців виборчі округи, в кожному з яких обирається однакова кількість депутатів (зазвичай – 1 депутат). Усі мандати у виборчому окрузі отримує той кандидат, який отримав установлену більшість голосів виборців. Ця виборча система має три різновиди – абсолютної, відносної та кваліфікованої більшості. Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що переможцем на виборах стає кандидат, який набирає більше половини голосів виборців, що взяли участь у голосування по відповідному округу. Мажоритарна система відносної більшості передбачає, що переможцем по відповідному округу стає той кандидат, що набирає більше голосів, ніж будь-який інший кандидат. Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для обрання кандидат повинен набрати певну кількість голосів, що є значно більшою за половину голосів виборців (2/3, ¾ тощо). Останній варіант виборчої системи є найменш ефективним, оскільки має найнижчу результативність у першому турі. Треба мати дуже високу особисту популярність, щоб набрати 2/3 голосів виборців. Саме тому вона застосовується лише в поодиноких країнах.

Пропорційна виборча система – це система, за якої представницькі мандати розподіляються між партіями (або їх виборчими блоками) пропорційно отриманим голосам виборців. Пропорційна виборча система можлива лише у багатомандатних округах, зокрема в загальнодержавному. Виборці голосують не за певного кандидата, а за список кандидатів від партії (блоку), тому чим більше голосів виборців отримує партія, тим більше її представників отримують представницькі мандати. Для того, щоб уникнути швидкого росту кількості дрібних партій, які можуть потрапити до парламенту, законодавством України встановлено трьохвідсотковий загороджувальний бар’єр (виборчий поріг), згідно з яким до розподілу депутатських мандатів під час парламентських виборів допускаються лише ті партії та виборчі блоки, які набрали більше 3% від загальної кількості виборців, що взяли участь у голосуванні.

Змішана виборча система – це система, яка поєднує в собі елементи мажоритарної та пропорційної системи, з метою використання їх переваг. Така система, як правило, використовується у країнах, які шукають політичного компромісу між різними політичними силами або у країнах, де відбувається становлення власної виборчої системи. Зокрема, одна половина складу Державної Думи Росії обирається за мажоритарною системою відносної більшості, а друга – за партійними списками відповідно до пропорційної виборчої системи. Аналогічний закон про вибори народних депутатів України діяв донедавна в нашій країні.

Особливість національної виборчої системи полягає у тому, що залежно від виду виборів використовуються різні виборчі системи. Зокрема, для виборів Президента України використовують мажоритарну систему абсолютної більшості. Для виборів депутатів до сільських та селищних рад та виборів сільських, селищних, міських голів використовують мажоритарну систему відносної більшості. Для виборів депутатів до Верховної Ради України, Верховної Ради АРК та виборів до районних у містах, міських, обласних, районних рад використовують пропорційну виборчу систему.

3.Термін „виборча система” в науці конституційного права використовується у двох значенням – широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування:

Так, мажоритарна виборча система базується на принципі: обраним вважається кандидат, який отримав установлену більшість голосів виборців на виборчому окрузі, в якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів). Подібна система може бути застосована як в одномандатних, так і в багатомандатних округах. В останньому випадку від округу обирається визначена кількість депутатів (якщо голосування відбувається по окремих кандидатах) або ж виборці голосують за список політичної партії, і всі депутатські мандати по округу забирає список партії, який набирає більшість голосів.

Мажоритарна система має кілька різновидів – відносної, абсолютної або кваліфікованої більшості. Мажоритарна система абсолютної більшості (або французька модель) передбачає, що переможцем на виборах стає кандидат, який набирає більше половини (50% плюс 1 голос) голосів у відповідному окрузі. Подібна система застосовується сьогодні досить рідко, оскільки здебільшого вимагає проведення другого туру голосування, до участі в якому допускаються два кандидати, які набирають найбільшу кількість голосів у першому турі. Поширенішою є мажоритарна система відносної більшості (англійська модель), за якої переможцем визнається кандидат, який набирає більше голосів ніж будь-який інший претендент. Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для того, щоб бути обраним, кандидат має набрати значно більше половини голосів виборців.

Пропорційна виборча система передбачає такий порядок визначення результатів голосування, за яким розподіл мандатів між партіями, що виставили своїх кандидатів до представницького органу, здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голосів. Така виборча система передбачає утворення великих багатомандатних округів і забезпечує представництво партій у виборних органах відповідно до їхньої популярності у виборців. За пропорційної системи розподіл мандатів між політичними партіями здійснюється за допомогою виборчої квоти (виборчого метра), яка визначається одразу ж після виборів поділом загальної кількості голосів, поданих у багатомандатному окрузі, на число мандатів, що припали на цей округ. Сьогодні пропорційна система поширена більш як у 60-ти країнах світу.

Останнім часом набуває широкого застосування змішана виборча система (наприклад, Албанія, Італія, Росія, ФРН, Угорщина), заснована на поєднанні елементів мажоритарної та пропорційної систем: наприклад, частина депутатів обирається за однією системою, частина – за іншою, що дозволяє одночасно використати перевагу кожної з цих двох систем.

В Україні застосовуються різні виборчі системи: на виборах Президента України використовують мажоритарну систему абсолютної більшості, для виборів депутатів до сільських та селищних рад та виборів сільських, селищних, міських голів використовують мажоритарну систему відносної більшості, для виборів депутатів до Верховної Ради України, Верховної Ради АРК та виборів до районних у містах, міських, обласних, районних рад використовують пропорційну виборчу систему.

Слід зазначити, що як мажоритарна, так і пропорційна виборчі системи мають певні недоліки. Так, мажоритарна система – досить результативна і проста у застосуванні, але вона сприяє неадекватному відображенню у складі представницького органу політичного спектра суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів, а це має наслідком послаблення представництва в парламенті чи іншому виборному органі.

Пропорційна система теж має істотні недоліки: по-перше, вона передбачає не персоніфіковані вибори – виборчі списки партій формуються партійним керівництвом келійно і виборці фактично голосують за кандидатів, про яких їм нічого невідомо; по-друге, пропорційна система вимагає сталої багатопартійності, яка характеризувалася би досить чіткою поляризацією політичних сил, що дозволяє після виборів сформувати стабільну парламентську більшість.

Виборче законодавство відповідно до положень Конституції України встановлює порядок призначення виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів залежно від виду виборів. У свою чергу, вибори поділяються на такі види:

Строки проведення виборів у Конституції та новому виборчому законодавстві України визначено так:

1.Вибори Президента України:

2.Вибори народних депутатів України:

3.Місцеві вибори:

4.Вибори – це демократичний спосіб формування за допомогою голосування складу представницьких державних органів та органів місцевого самоврядування. Вибори є однією з форм безпосередньої демократії, важливим інструментом народного суверенітету.

Соціальне значення виборів полягає в тому, що вони виражають рівень демократизму певної країни. Якщо у певній країні кількість виборних органів державної влади є невеликою, виборчі права громадян обмежуються, а результати голосування фальсифікуються, то навряд чи можна говорити про існування в Україні реальної демократії. Виборність є фундаментальним принципом організації органів державної влади і місцевого самоврядування, оскільки від неї залежить легітимність влади. Якщо народ визнається єдиним джерелом влади в Україні, то легітимним можна вважати лише той орган державної влади, який сформовано за участю народу України або його представників. Соціальне значення виборів також полягає в тому, що шляхом виборів народ формує політичну еліту держави.

В Україні існують такі види виборів:

Таким чином, вибори в Україні можна класифікувати так:

Вибори Президента України:

Парламентські вибори:

Місцеві вибори:

Крім того, В.В.Кравченко дає таку класифікацію виборів:

5.Наука конституційного права розрізняє об’єктивне та суб’єктивне виборче право. Об’єктивне виборче право – це інститут конституційного права, що регулює порядок формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування. Суб’єктивне виборче право – це право окремого громадянина обирати та бути обраним до органів державної влади і місцевого самоврядування. Право обирати ще називають активним виборчим правом, а право бути обраним – пасивним виборчим правом.

Стаття 71 Конституції України та поточне виборче законодавство закріпили такі принципи виборчого права в Україні:

Принцип загального виборчого права означає, що право голосу на виборах (активне виборче право) мають усі дієздатні громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років. Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняється. Із принципом загального виборчого права пов’язують існування виборчих цензів (певних вимог до суб’єктів виборчого процесу). Для активного виборчого права це – віковий ценз (18 років) та ценз дієздатності (особи, визнані судом недієздатними, не мають права голосу). Для пасивного виборчого права це – також віковий ценз (від 21 року для кандидатів у депутати, від 35 років для кандидатів у Президенти), ценз осілості (кандидат у депутати повинен проживати в Україні протягом останніх 5 років перед виборами). Перелік виборчих цензів змінюється залежно від виду виборів, тому для кожного певного випадку необхідно аналізувати відповідне виборче законодавство.

Принцип вільного виборчого права означає, що в Україні немає обов’язку голосувати, тобто кожний громадянин сам для себе вирішує чи брати йому участь у виборах. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах, це має відбуватися за власним бажанням виборця.

Принцип рівного виборчого права означає, що, по-перше, громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. По-друге, під час виборів кожний громадянин України має рівну кількість голосів. Кожний виборець на виборах депутатів має один голос. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці. По-третє, усі кандидати на виборну посаду мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі.

Принцип прямого виборчого права означає, що народ України формує всі представницькі органи безпосередньо, тобто кандидатами та виборцями немає проміжних структур, що теж мають вплив на результати виборів. Виборці голосують за кандидатів, включених до виборчих бюлетенів. Прикладом непрямих виборів є вибори Президента США, коли громадяни США в кожному штаті обирають колегію виборців, які потім обирають Президента. Кожний штат обирає стільки виборців до колегії, скільки від нього обрано сенаторів та членів Палати представників, а федеральний округ Колумбія обирає 3 виборця. Таким чином, загальна кількість членів колегії виборців на виборах Президента США становить: 100 плюс 435 плюс 3 – всього 538 виборців. Двоступеневі вибори у США певною мірою є даниною конституційній традиції, оскільки за партійним складом виборців вже на першому етапі виборів зрозуміло, кандидат від якої партії (демократичної чи республіканської) переміг на виборах.

Принцип таємного голосування полягає в забороні зовнішнього нагляду і контролю за волевиявленням виборців у процесі голосування в будь-якій формі, будь-якими засобами та будь-якими суб’єктами. Голосування проводиться у кабіні для таємного голосування, а структура виборчого бюлетеню виключає можливість ідентифікації особи виборця, який його заповнював.

Принцип особистого голосування означає, що кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.

6.Виборчий процес – це урегульована правовими та іншими соціальними нормами діяльність органів, організацій, окремих громадян, їхніх колективів і груп (суб’єктів виборчого процесу) з підготування і проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Суб’єктами виборчого процесу визнаються особи, органи та організації, наділені Конституцією та виборчим законодавством України правами та обов’язками стосовно організації та проведення виборів, зокрема:

У виборчому законодавстві регламентація виборчого процесу здійснюється: по-перше, закріпленням засад виборів і виборчого процесу; по-друге, детальним регулюванням усіх стадій (етапів) виборчого процесу; по-третє, визначенням порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів виборчого процесу; по-четверте, встановленням засад фінансового та матеріально-технічного забезпечення підготування і проведення виборів.

Засади виборів – це відправні положення, які визначають принципи виборчого права та види виборчих систем, що застосовуються на відповідних виборах. Наприклад, ЗУ „Про вибори народних депутатів України до основних засад парламентських виборів відносить таке (стаття 1):

Засадами виборчого процесу слід вважати відправні ідеї, положення, основні принципи діяльності суб’єктів виборчого процесу. До них виборче законодавство України відносить (наприклад, частина 2 статті 11 ЗУ „Про вибори народних депутатів України”):

Виборчий процес відбувається в певній, чітко визначеній виборчим законодавством послідовності і складається з кількох етапів – стадій виборчого процесу. Нове виборче законодавство передбачає такі стадії виборчого процесу (наприклад, частина 4 статті 11 ЗУ „Про вибори народних депутатів України”):

При цьому, виборчий процес завершується через 15 днів після дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів депутатів.

З поняттям виборчого процесу пов’язують існування такого явища, як абсентеїзм. Абсентеїзм – це відмова виборців від участі у виборах, яка може бути політичною чи аполітичною. Політичний абсентеїзм обумовлений тим, що виборці не бачать сенсу у своїй участі у виборах, вважаючи, що результати виборів будуть сфальсифіковані або показуючи владі на відсутність власне вибору серед кандидатів. Аполітичний абсентеїзм обумовлений особистими чи сімейними обставинами, віком тощо. Інакше кажучи, він обумовлений тимчасовою неможливістю брати участь у виборах за відсутністю політичних мотивів.

Дайте визначення понять: