Довгерт, Кузнецова - Коментар до Цивільного код

1. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків

1. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків єюридичні факти, тобто життєві обставини, з якими цивільне законодавство пов'язує відповідні юридичні наслідки. ЦК у ст. 11закріплює систему юридичних фактів у цивільному праві. Водночас, як і в ЦК 1963 p., передбачається, що цивільні права Іобов'язки можуть виникати не тільки з дій, що прямо передбачені законом, а й за аналогією, тобто з дій, хоч і непередбаченихзаконодавством, але таких, шо йому не суперечать. ЦК закріплюєосновні юридичні факти, що можуть бути підставою виникненняцивільних прав та обов'язків. До таких юридичних фактів належать договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної,творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі тощо.

Як зазначалося, перелік юридичних фактів — підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, не є вичерпним, а відтак, цивільні права та обов'язки можуть виникати в учасників цивільнихправовідносин, у тому числі і на підставі юридичних фактів, не передбачених ст.11 ЦК.
Основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який слід розуміти як дво- або багатосторонній пра-вочин, тобто погоджену дію двох або більше сторін. Договори вцивільному праві є найпоширенішим юридичним фактом, з якоговиникають права та обов'язки учасників правовідносин. Вбачається, що саме в цьому полягає причина закріплення договору як самостійної підстави виникнення цивільних прав та обов'язків (ЦК1963 p., таку підставу закріплював лише правочин, а точніше —Угоду).

Поряд із договором, цивільні права та обов'язки виникають також і з односторонніх правочинів, до яких слід віднести передусім заповіт, видачу довіреності тощо.

4. Не є новим для ЦК визначення створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної,творчої діяльності як підстави виникнення цивільних прав таобов'язків — аналогічне положення містилося і в ст.6 ЦК 1963 p.

Відповідно до ст.42О ЦК це може бути створення літературних та художніх творів, комп'ютерних програм, компіляцій даних (баз Даних), виконання, виготовлення фонограм, відеограм, передач (програм) організацій мовлення, здійснення наукових відкриттів, створення винаходів, корисних моделей, промислових зразків,

компонування (топографії) інтегральних мікросхем та створення інших об'єктів інтелектуальної власності.

У ст.11 ЦК підставою виникнення цивільних прав та обов'язків визначено завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Слід зазначити, що ЦК вводить новий термін —"майнова (матеріальна) шкода", який, до речі, був відсутній у первісному проекті ЦК. Вбачається, що введення зазначеного термінузумовлено бажанням законодавця підкреслити матеріальний характер майнової шкоди як її основної відмінності від шкоди моральної. Водночас заподіяння моральної шкоди розглядається як самостійний юридичний факт.
Цивільні права та обов'язки можуть також виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Як правило, до таких підстав, що прямо закріплюються в цивільному законодавстві, належать юридичні факти-події (на відміну від закріплених у ч.2 ст.ПЦК юридичних фактів-дій) — зазвичай такими підставами є обставини непереборної сили: військові дії, повені, землетруси, епідемії,епізоотії тощо.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати також з актіворганів державної влади, органів влади АРК або органів місцевогосамоврядування (ч.4 ст.П ЦК). До таких актів можна віднести розпорядження відповідних органів місцевого самоврядування про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, рішення про оформлення права оренди земельної ділянки, рішення про реєстраціюінвестиції тощо.
Новою підставою виникнення прав та обов'язків учасниківцивільних правовідносин є рішення суду. При цьому необхідноюумовою виникнення цивільних прав та обов'язків на підставі рішення суду є встановлення такої можливості в актах цивільного законодавства.

Під рішенням суду в контексті відповідного юридичного факту слід розуміти рішення суду загальної юрисдикції, господарського суду або третейського суду, що набрало законної сили. Вбачається також, що цивільні права та обов'язки можуть виникати і з рішень іноземних судів, що набрали законної сили (за умови визнання юридичної сили таких рішень в порядку, передбаченому чинним закоіїодавством України). Умови визнання та виконання рішень іноземних судів визначаються Законом про визнання та виконання рішень іноземних судів.

Одним із випадків виникнення цивільних прав та обов'язків на підставі рішення суду є перехід прав кредитора до третьої особи за рішенням суду.

9. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події. Прикладами такого юридичного факту-події, з яким закон або договір пов'язує виникненняцивільних прав і обов'язків, можуть бути факт хвороби або смерті фізичної особи за договором особистого страхування (виникнення зобов'язання страховика зі сплати страхової компанії виплати у разінастання страхового випадку), факт виграшу учасником гри або парі (виникнення обов'язку організатора гри або іншого учасника виконати певне зобов'язання на користь переможця) тощо.

2. Здійснення цивільних прав та виконання обов'язків

1. У коментованій главі у загальному вигляді закріплено один із фундаментальних принципів цивільного права — принцип диспози-тивності, згідно з яким суб'єкти цивільного права вільно здійснюють та реалізують свої права на власний розсуд (ст.12). Слід зауважити, що більшість правових норм ЦК побудовано саме на принципі дис-позитивності. Так зокрема учасники цивільних правовідносин самостійно приймають рішення щодо встановлення договірних відносин та їх умов, щодо обрання того чи іншого способу захисту порушених цивільних прав та охоронюваних законом інтересів тощо.

Принцип диспозитивності, закріплений у ст.12 ЦК, також кореспондується із положеннями ч.З ст.6 ЦК, відповідно до якої сторонам договору надана можливість відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини

на власний розсуд.

Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Наприклад, нездійснення особою своїх повноважень власника щодо певної речі (права володіти, користуватися, розпоряджатися нею) без наміру відмовитися від права власності на неї не є підставою для припинення права власності такої особи на зазначену річ.

2. ЦК допускає можливість відмови від майнового права (ч.З ст.12). Слід зазначити, що за цією нормою особа може відмовитися від свого конкретного майнового права, наприклад, від отримання авторського гонорару за певним договором, від права вимоги виконання зобов'язання та припинити його шляхом прощення боргу тощо. Водночас законодавство не передбачає можливості відмовитися від своїх майнових прав в цілому, наприклад, відмовитися на майбутнє від права отримувати авторські гонорари за ще неукладеними договорами. Крім того, чинне законодавство не дає можливості відмовитися від права на судовий захист, від немайнових прав особи, зокрема, від права на захист честі, гідності і ділової репутації та ін.

Процедура відмови від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі встановлюється актами цивільного законодавства. Зокрема, відповідно до ч.З ст.347 ЦК у разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

3. Особа вправі передати своє майнове право іншій особі. Підставою передачі майна та, відповідно, переходу прав на це майно буде у цьому разі відплатний або безвідплатний договір — договір купівлі-продажу, оренди, комерційної конвенції тощо. Водночас законом встановлені окремі випадки, коли передача майнових прав не допускається за певними договорами. Так, згідно з ч.З ст.720 ЦК підприємницьким товариствам заборонено укладати між собою договори дарування, якщо така можливість прямо не передбачена установчим документом дарувальника.

У ч.5 ст.12 ЦК'встановлюється презумпція добросовісності та розумності особи при здійсненні нею своїх цивільних прав.

Оспорювання цієї презумпції здійснюється винятково у судовому порядку. З іншого боку, коментована норма опосередковано закріплює обов'язок учасників цивільного обігу дотримуватися принципів добросовісності та розумності при здійсненні цивільних прав.

4. ЦК закріплює загальні засади та межі здійснення цивільнихправ. Межі здійснення цивільних прав визначаються договором таактами цивільного законодавства (чч.2—5 ст.13).

Виходячи із принципів добросовісності та розумності, передбачається обов'язок особи утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, заподіяти шкоду довкіллю або культурній спадщині.

5. ЦК закріплює нове для українського цивільного законодавстваправило про заборону шикани, тобто про неприпустимість зловживання суб'єктивним правом шляхом вчинення певних дій з наміромзавдати шкоди особі, а також зловживання правом в Інших формах.

Тлумачення ст.13 ЦК дає підстави дійти висновку, що під зловживанням правом слід розуміти не тільки дії, вчинені особою під час реалізації свого суб'єктивного права з винятковим наміром завдати шкоди іншій особі. Дії, вчинені особою під час реалізації свого суб'єктивного права з правомірними намірами, в тому числі, з наміром завдати шкоди іншій особі, також слід розглядати як заборонене законодавством зловживання правом.

6. Одним із обов'язків, яких має дотримуватися особа при здійсненні цивільних прав, є обов'язок додержуватися моральних засадсуспільства, який у сукупності з принципами добросовісності тарозумності спрямований на посилення правового захисту морально-етичних засад у цивільному праві.

ЦК прямо забороняє використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісну конкуренцію (ч.5 ст.13 ЦК). Зазначена норма відображає принцип, закріплений у ст.42 Конституції, за яким держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. За тією ж конституційною нормою не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Особливості захисту конкурентного середовища в Україні визначені законами про захист економічної конкуренції, про захист від недобросовісної конкуренції.

ЦК також встановлює і наслідки недодержання меж здійснення цивільних прав. У такому випадку суд може зобов'язати особу, яка своїми діями порушила вимоги ст.ІЗ ЦК, припинити зловживання своїми правами. Якщо здійснення особою належного їй цивільного права призвело до заподіяння шкоди майну та (або) майновим інтересам третіх осіб, така особа може бути зобов'язана судом не тільки утриматися в подальшому від зловживання своїми правами, а й відшкодувати заподіяні збитки на підставі ст.22 ЦК.

7. У-коментованій главі також закріплені основні принципи виконання цивільних обов'язків. Так само як цивільні права, що кореспондують їм, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ст. 14 ЦК).

Якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений певний обов'язок особи, вона не може бути примушена до його виконання. Так, наприклад, виходячи з принципу свободи договору, обирати контрагентів, визначати умови договору. Особа не може бути примушена до укладання договору, більш того, пра-рочин, вчинений особою проти її справжньої волі, визнається судом недійсним (ст.231 ЦК).

Водночас обов'язок укласти договір може бути передбачений законодавством. Згідно зі ст.633 ЦК підприємець не вправі відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, що встановлені договором або актом цивільного законодавства. На практиці загальні принципи відповідальності, закріплені в законі, деталізуються та доповнюються сторонами у договорі з урахуванням специфіки правовідносин між

ними.

Випадки звільнення особи, яка не виконала свого цивільного обов'язку, від відповідальності також встановлюється в актах цивільного законодавства та в договорі. Найпоширенішою підставою для звільнення особи від відповідальності є дія обставин непереборної сили, що призвела до невиконання особою покладеного на неї цивільного обов'язку.

•ы

Содержание