8. Передоручення

1. Представник зобов'язаний особисто вчинити дію, передбачену наданим йому повноваженням. Але він може також передоручити її здійснення іншій особі, якщо таке передоручення передбачене договором або дозволене тим, кого представляють, в іншій фор-194

мі (у листі, у телеграмі тощо). Передоручення може також грунтуватися на положеннях акта цивільного законодавства. Зокрема, таким спеціальним положенням акта цивільного законодавства є передбачене ч.і ст.240 ЦК правило, згідно з яким представник має право здійснити передоручення, якщо це зумовлено метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

2. Стаття 240 ЦК не регламентує порядок та форму передоручення, але оскільки останнє може мати місце лише при добровільному представництві, котре, у свою чергу, грунтується на довіреності, то передоручення, як правило, здійснюється шляхом видачідовіреності представником своєму заміснику. Але передорученняможливе І шляхом внесення змін у договір (договір доручення абоінший), який є підставою представництва.

Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), яка може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч.4 ст.245 ЦК). Строк, на який видається така довіреність, не може перевищувати терміну дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.

3. Представник, який передав свої повноваження Іншій особі,має повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу,яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як засвої власні. Це правило закріплене в інтересах особи, яку представляють, оскільки у разі незгоди з передорученням особа, яку представляють, може в будь-який момент скасувати довіреність. Якщож представник не повідомив особі, яку представляє, про передоручення, він несе відповідальність за дії особи, якій передав повноваження, як за свої власні.

Оскільки при передорученні має місце передача представником його повноважень третій особі (заміснику), тобто відбувається заміна осіб у внутрішніх відносинах представництва зі збереженням останніх, то це не впливає на існування самих відносин представництва. Тому правочин, вчинений після передоручення замісником "первісного" (головного) представника, так само створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, як це було б при діях первісного представника.

9. Представництво з перевищенням повноважень

1. Діяльність представника має здійснюватися у межах повноваження. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

т 195

Перевищення повноваження — це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї Ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку він представляє.

Перевищення повноваження можливе у кількісному і якісному відношенні. Кількісне перевищення повноважень полягає у довільній зміні показників, що характеризують кількісну сторону право-чину: число, вага, міра речей; термін договору, який укладається; розмір плати або покупної ціни. Якісне перевищення повноважень стосується властивостей і специфіки предмета правочину, вибору контрагента, з яким має бути укладений правочин, характеру правочину, вчинення дій, не передбачених довіреністю.

З урахуванням суб'єктивного ставлення представника до своїх-дій та його мети, можна виокремити такі види перевищення пов- новажень:

1. дії з перевищенням повноважень внаслідок помилки щодообсягу останніх;

2. навмисне перевищення повноважень з метою отримати схва-лення вчинених дій від особи, яку представляють;

3. навмисне перевищення повноважень з метою отримати вигоду для себе.

2. Правочин, вчинений з перевищенням повноважень, створює,змінює і припиняє цивільні права І обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення цієї угоди. Якщо жсхвалення не відбудеться, то такий правочин правових наслідківдля того, кого представляють, не спричиняє і має бути визнанийнедійсним відповідно до ст.ст.215, 239, ч.і ст.24І ЦК. У першихдвох випадках перевищення повноважень сторони повертаються упервісний стан. У випадку навмисної діяльності з перевищеннямповноважень з метою отримати вигоду для себе правочин визнається недійсним, а на представника, крім того, покладається обов'язоквідшкодування збитків, завданих тому, кого він представляв, і третій особі.

Крім того, за певних обставин (наприклад у випадку зловмисної домовленості представника і третьої особи про укладення правочину з перевищенііям повноважень) виникає також обов'язок третьої особи відшкодувати особі, яку представляли, збитки, що виникли внаслідок дій представника з перевищенням повноважень.

3. Стаття 241 ЦК передбачає два варіанти поведінки особи, якупредставляють, при представництві з перевищенням повноважень:1) вона схвалює дії, вчинені від її Імені; 2) вона відмовляється відсхвалення дій, вчинених від її імені без повноважень або з перевищенням повноважень.

Схвалення дій представника можливе в різних формах: 1) схвалення шляхом заяви про це; 2) схвалення мовчазною згодою; 3) схвалення шляхом здійснення конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину.

За своєю юридичною природою схвалення є одностороннім правочином, що вимагає прийняття його третьою особою і пред-

196

ставником. У схваленні виражається воля особи, яку представляють, наділити юридичною силою конкретну угоду, укладену для неї з перевищенням повноважень.

Положення ст-241 ЦК щодо можливості схвалення правочину, укладеного представником з перевищенням повноважень, поширюються лише на випадки добровільного представництва, оскільки при обов'язковому представництві воля особи, яку представляють, є нікчемною і правового значення не має.

На практиці виникають питання про значення схвалення тим, кого представляють, угоди, укладеної з перевищенням повноважень.

Як випливає із тексту ст.241 ЦК, несхвалення такого правочину ніби спричиняє повну його недійсність. Але такий висновок суперечить ст.217 ЦК, згідно з якою недійсність частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин.

Більш коректним видається припущення, що той, кого представляють, не може ухилитися від схвалення тієї частини угоди, яка відповідає повноваженням, за умови, що можливе її самостійне існування. Тому угода, укладена з перевищенням повноважень, якщо її не схвалив той, кого представляють, може бути визнана судом частково дійсною (ст.ст.217, 240, 242 ЦК). Якщо ж самостійне існування частини угоди, укладеної в межах повноважень, не є можливим, то вона визнається повністю недійсною (ст.ст.215, 240,

242 ЦК).

4. Витрати, яких зазнав представник, що діяв з перевищенням повноважень, можуть бути стягнені з особи, яку він представляв, як безпідставне збагачення за правилами гл.82 ЦК. Природно, це відбувається за наявності всіх умов, необхідних для виникнення відповідних зобов'язань.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

10. Довіреність

1. Представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреність — це письмовий документ, що видається представнику особою, яку представляють, для представництва перед третіми особами (ст.244 ЦК).

З визначення довіреності як письмового документа, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, випливає низка вимог до довіреності. По-перше, вона може бути вчинена лише у письмовій формі. По-друге, як кожен документ, вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єкти, місце, дату видачі тощо. По-третє, у довіреності має бути зазначено обсяг повноважень, наданих представникові тим, кого представляють. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Такий акт має бути оформлений належним чином (підписаний керівником, завірений печаткою юридичної особи тощо).

197

Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем) безпосередньо третій особі. Таке положення випливає з того, що довіреність як документ, що підтверджує повноваження представника, адресована тим особам' з ким можливе укладення правочинів від Імені особи, яка видала довіреність. Оскільки йдеться про врахування саме їхніх інтересів, то й право на ознайомлення з довіреністю існує передусім у них.

2. Залежно від обсягу повноважень, що надаються повіреномуособою, котру він представляє, виокремлюють два види довіреност

1. загальна довіреність;

2. спеціальна (у тому числі разова) довіреність.

Загальна (генеральна) довіреність уповноважує представника здійснення правочинів та інших юридичних дій різного характері

Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення р дичних дій або правочинів певного типу. Якщо особа, яку пре; ставляють, уповноважує на здійснення якого-небудь одного праве чину або юридичної дії, то спеціальна довіреність у цьому випаді буде називатися разовою довіреністю. Така довіреність видаєтьсі наприклад, юристам для захисту інтересів організацій у суді тоща:

3. Довіреність призначається для третіх осіб, які з її текстдізнаються, якими повноваженнями наділений представник. Длїсамого повіреного довіреність ніяких самостійних прав на майно,отримане для здійснення угоди, не породжує.

Видача довіреності є одностороннім правочином, який має вчинятися із дотриманням правил ЦК, що стосуються правочинів взагалі. Основні правила видачі довіреності викладені у Законі про нотаріат.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника, оскільки повноваження виникає незалежно від згоди останнього. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.