Довгерт, Кузнецова - Коментар до Цивільного код

3. Джерела позитивного цивільного права

До джерел позитивного приватного права ЦК відносить цивільне законодавство та міжнародні договори України. У питанняхщодо цивільного законодавства ЦК 2003 p., порівняно з відповідними положеннями ЦК 1963 p., містить значну кількість новел. Уст.4 ЦК не лише наводиться вичерпний перелік видів актів цивільного законодавства, а й закріплюються основні їхні правові характеристики. Це надзвичайно важливо з огляду на побудову чіткої танесуперечливої системи позитивного цивільного права та недопущення декодифікації ЦК, тобто ситуації, коли дія ЦК фактичнопідмінюється дією інших законів.
Основу цивільного законодавства України становить її Конституція. Це положення відповідає ст.8 Основного закону, в якійзаписано: "Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції іповинні відповідати їй". Для розуміння джерел цивільного прававажливі ще два положення цієї статті Конституції. Перше — це те,що її норми є нормами прямої дії, тобто безпосередньо на їх підставі кожен може звернутися до суду для захисту конституційнихправ І свобод. Друге — в Україні визнається і діє принцип верховенства права, що означає серед іншого визнання природного права, джерелом якого є сама реальність, яка виходить за межі структури державної влади і втілюється в правах людини. В Конституціїміститься велика кількість інших норм цивільного права.
Цивільне законодавство — це сукупність актів різної юридичної сили, які розташовані в чіткій Ієрархічній системі. Що вищоює юридична сила акта цивільного законодавства, то вищим є йогоположення в системі законодавства. На жаль, термін "законодавство" використовується в ЦК у широкому розумінні.

Ієрархічність актів цивільного законодавства дозволяє вирішити питання їх співвідношення: якщо положення акта меншої юридичної сили суперечать положенням акта більшої юридичної сили, то застосуванню підлягає останній. Наприклад, якщо постанова Кабі-

нету Міністрів України суперечить положенням ЦК або іншого закону, застосовуються відповідні положення ЦК або іншого закону (абз. 2 ч.4 ст.4 ЦК).

Не слід забувати і те, що акти цивільного законодавства ніколи не бувають абсолютно "чистими", тобто такими, шо складаються виключно із норм приватного права. Навіть у ЦК є норми публічно-правового характеру (наприклад, усі норми гл.1 ЦК).

Прийняття актів цивільного законодавства є предметом виключно компетенції органів державної влади України. Органи місцевого самоврядування не можуть втручатися в цю сферу. Що ж до органів АРК, то вони можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законами України (ч.5 ст.4 ЦК).

4. Для розуміння системи законодавства України слід звернути увагу на те, що ЦК є основним актом цивільного законодавства (абз.1 ч.2 ст.4). Цим положенням він наділяється тому, що в ньому містяться кодифіковані норми загального характеру, і він діє на всьому полі цивільних відносин. Але головним є те, що цивільно-правова кодифікація є втіленням саме природного права. Інші закони (в тому числі й кодекси), які містять приватноправові норми, мають прийматися відповідно до Конституції та ЦК.

З метою послаблення декодифікаційних процесів і деформації основних категорій приватного права абз.З ч.2 ст.4 ЦК пропонує процедуру ухвалення ВР тих законів, які регулюють цивільні відносини інакше, ніж ЦК. Зокрема, в цьому випадку суб'єкт законодавчої ініціативи зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК. Поданий законопроект розглядається ВР одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК.

Таким чином, ЦК за юридичною силою є вищим за інші закони, він займає положення "першого серед рівних". Таке місце ЦК в ієрархічній системі цивільного законодавства є необхідним і з огляду створення гармонійної системи позитивного права та забезпечення однаковості регулювання цивільних відносин на всій території України (ч.б ст.4 ЦК). Проте останнє не виключає того, що норми цивільного права можуть діяти щодо певної території або щодо певного кола осіб.

Практичне значення особливого положення ЦК у системі актів цивільного законодавства полягає в тому, що у випадку колізії норм будь-якого нормативно-правового акта, з нормами ЦК слід керуватися останніми. Тому загальний принцип ДІЇ законів, відповідно до якого пізніше прийнятий акт витісняє попередній, а спеціальний — загальний акт, у даному випадку не діє. Можливість відхилення від норм ЦК передбачено безпосередньо в цьому кодексі.

Виключне значення ЦК у побудові системи позитивного цивільного права полягає також у тому, що безпосередньо в ньому визначається юридична сила тих актів, які можуть конкретизувати його положення або інакше регулювати цивільні відносини. В одних випадках це може бути тільки закон, в інших — будь-які акти цивільного законодавства тощо. На жаль, у ЦК чітко не проведено розмежування між законодавством — власне законами й іншими

нормативио-правовими актами — та між останніми з метою обмеження підзаконної нормотворчості.

5. В ієрархії актів цивільного законодавства наступними післяЦК актами є закони (абз.2 ч.2 ст.4 ЦК). У переважній більшості випадків норми ЦК з метою їх конкретизації відсилають саме до законів. Тим самим закладаються передумови для створення єдиноїкодифікованої системи. Слід також підкреслити, що безпосередньоЦК передбачає прийняття багатьох нових законів.

Норми цивільного права можуть міститися і в актах Президента України (ч.З ст.4 ЦК). Нормотворчість Президента України у сфері цивільних відносин обмежена встановленими Конституцією випадками. Насамперед тут слід згадати про укази з економічних питань (що не врегульовані законом), право на видання яких Президент України мав протягом 3 років після набуття чинності Конституції відповідно до ч.4 її Перехідних положень.

Серед актів Кабінету Міністрів України тільки його постанови можуть належати до актів цивільного законодавства (абз.1 ч.4 ст.4 ЦК). На сьогодні компетенція Кабінету Міністрів України щодо регулювання цивільних відносин ще потребує законодавчого визначення.

Нормотворчість міністерств й відомств України, а також інших органів влади України обмежена випадками й межами, встановленими Конституцією та законами. У зв'язку з постійними спробами різних відомств своїми правовими актами викривити положення законів на користь відомчим інтересам, їх цивільно-правову нормотворчість зведено до мінімуму.

6. ЦК вирішує також питання про дію актів цивільного законодавства у часі, яке завжди розглядалося в доктрині цивільного права. Проте в ЦК 1963 p. відповідні положення були відсутні. Приформулюванні цих правил у новому ЦК законодавець змушенийбув діяти в межах відповідних положень Конституції.

Законодавець спирається на загальне й традиційне для будь-якої правової системи положення про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім встановлених законом певних випадків. Тому акти цивільного законодавства регулюють цивільні відносини, шо виникли з дня набрання ними чинності (ч.і ст.5 ЦК). Якщо ці відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

В Прикінцевих положеннях ЦК сказано, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Дія актів цивільного законодавства у часі пов'язана з моментом набуття ними чинності. Відповідно до ст.94 Конституції, закон набирає чинності після 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Іншими нормативно-правовими актами визначається порядок набрання чинності актами Президента України, постановами Кабі-

нету Міністрів України, а також офіційні друковані видання. Так, для набрання чинності актами Президента України передбачається такий самий порядок, як і для законів. Постанови Кабінету Міністрів України, що визначають права І обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Офіційними друкованими виданнями визнаються "Офіційний вісник України", "Відомості Верховної Ради України", газети "Голос України" та "Урядовий кур'єр". Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду. Крім того, відповідно до ст. 117 Конституції нормативно-правові акти Кабінету' Міністрів України, міністерств та інших органів виконавчої влади підлягають реєстрації.

7. Єдиним винятком із загального правила про недопустимість зворотної дії нормативно-правових актів, який передбачений ст.58 Конституції та дублюється ч.2 ст.5 ЦК, є положення про те, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Здається, не варто було так буквально розуміти положення ст.58 Конституції. Воно, на нашу думку, стосується лише публічного права. Про це свідчить і його термінологічне оформлення. Терміни "пом'якшення відповідальності" та "скасування відповідальності" в цивільному праві не використовуються.

Власне природа цивільного права вимагає більш широкого кола винятків із загального правила про те, що закон не має зворотної сили. Інша справа, що такі винятки можуть встановлюватися лише законом. Так, наприклад, у практиці всіх країн зворотна сила зазвичай надається таким нормам цивільного права, які розраховані на відносини, які раніше взагалі не регулювалися законом або що встановлюють більш пільговий режим для учасників цивільного обороту, або які забезпечують підвищений захист їх прав та інтересів. Інша порушуватиме такі принципи приватного права, як справедливість і розумність.

Тобто в цивільному праві без подібних винятків обійтись неможливо. Це, власне, й підтверджують правила Прикінцевих та перехідних положень ЦК. Так, наприклад, норми Книги шостої ЦК застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності ЦК. Правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності ЦК тощо (див. коментар до Прикінцевих та перехідних положень ЦК).

8. В ЦК 2003 p. уперше в цивільно-правовій кодифікації знайшли відображення прийоми усунення прогалин в позитивному цивільному праві. Такі загальноправові інструменти, як аналогія права та аналогія закону завжди використовувалися в цивільному праві. В ЦК 1963 p. аналогія права випливала зі ст.4, яка передбачала, що цивільні права і обов'язки виникають із дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права І 18

обов'язки. Отже, в таких випадках слід керуватися не конкретною нормою цивільного законодавства, а лише загальними засадами, змістом цивільного законодавства. Лише ЦПК прямо зобов'язує суди застосовувати аналогію права та аналогію закону. Зокрема у ст.П ЦПК зазначено, що у разі відсутності закону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини, а за відсутності такого закону суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України.

Під аналогією закону розуміється застосування до цивільних відносин, неврегульованих ЦК, іншими актами цивільного законодавства, договором (і, безумовно, звичаєм) правових норм актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (ч.І ст.8 ЦК). Тож аналогія закону застосовується за наявності двох умов:

існування прогалини в актах цивільного законодавства, щоне усунена договором, звичаєм або джерелом позитивного права;

існування законодавчого регулювання подібних за змістом

ВІДНОСИН.

У наведеному формулюванні аналогії закону зафіксовані такі нові моменти. По-перше, серед джерел неврегульованих цивільних відносин згадуються не лише закони, а й інші акти цивільного законодавства. По-друге, аналогія закону виступає загальним правилом усунення прогалин у позитивному праві для всіх суб'єктів пра-возастосування, в тому числі і для учасників цивільних відносин.

Якщо відсутня така умова застосування аналогії закону, як Існування законодавчого регулювання подібних за змістом відносин, то ці відносини регулюються відповідно до загальних засад цивільного права (аналогія права).

9. Другим джерелом позитивного цивільного права є міжнародні договори України. Частина 1 ст.10 ЦК повторює (але стосовно міжнародних договорів у сфері приватного права) відповідне положен-. ня ст,9 Конституції — чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана ВР, є частиною національного законодавства України.

Згода ВР на обов'язковість міжнародного договору надається у формі закону про ратифікацію, приєднання або прийняття відповідного договору. Відповідно до Закону про міжнародні договори згоди ВР потребують такі міжнародні договори України: політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співпрацю, про нейтралітет); загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво); із загальних фінансових питань; з питань позики та кредиту; територіальні; мирні; які стосуються прав та свобод людини та громадянина; про громадянство; про участь у міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки; про військову допомогу та щодо направлення контингенту Збройних Сид України до іншої країни або допуску збройних сил іноземних держав на територію України; про історичне та культурне надбання народу України; договори, виконання яких зумовлює зміну чинних або прийняття нових законів України; інші договори, ратифікація яких передбачена законом або самим міжнародним договором.

Слід зазначити, що формулювання ст.9 Конституції породжує багато питань, на які в самій Конституції немає відповіді. Наприклад, як відомо, міжнародні договори можуть бути трьох рівнів — міждержавні, міжурядові та міжвідомчі. Багато з числа цих договорів не потребують згоди ВР. Виникає питання чи належать вони до складу національного законодавства України в широкому значенні слова "законодавство". В Конституції також не зафіксовано правила щодо колізій між положеннями міжнародного договору та актами внутрішнього законодавства.

Частина 2 ст.10 ЦК дає відповіді на деякі з цих питань. Зокрема, якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку (сьогодні цей порядок визначено Законом про міжнародні договори), містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовується правило відповідного міжнародного договору України. Такий підхід певною мірою нагадує правила ст.572 ЦК 1963 p. Встановлене правило слід розуміти таким чином. Якщо чинним міжвідомчим міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені в нормативно-правовому акті міністерства чи відомства, яке уклало цей договір, то застосовується правило міжнародного договору. Що ж до міжурядових міжнародних договорів, то вони мають пріоритет лише перед постановами Кабінету Міністрів України або актами цивільного законодавства ще меншої юридичної сили. Нарешті, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВР, встановлюються Інші правила, ніж ті, що передбачені ЦК та іншими законами, застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, не всі види міжнародних договорів мають пріоритет щодо ЦК. У певних випадках дія положень ЦК може усуватися лише міжнародними договорами, які вводяться в дію через відповідний закон України (закон про ратифікацію, приєднання або прийняття).

Содержание