§ 7. Особисті права і свободи

Особисті (громадянські) права і свободи є основою правового статусу особи і до них належать права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; на недоторканність житла; на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; на невтручання в особисте та сімейне життя; на вільний вибір місця проживання; на свободу думки і слова; на свободу світогляду і віросповідання (ст. 27— 35 Конституції України).

142

Право на життя є найголовнішим, невід'ємним правом кожної людини. Воно є визначальним, оскільки життя людини — це найвища цінність. Це право передбачено міжнародними правовими актами з прав людини. Уперше в нашій державі це право закріплене у ст. 27 Конституції України 1996 р., яка передбачає, що кожна людина має право на життя, і ніхто не може бути свавільно його позбавлений. На державу покладений обов'язок захищати права особи від протиправних посягань. Водночас частина третя ст. 27 Конституції встановлює, що «кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань». Після вступу України до Ради Європи в нашій державі був накладений мораторій на застосування смертної кари, згодом вона була скасована. Новий Кримінальний кодекс України, який вступив у дію 1 серпня 2001 р. не передбачає такого виду покарання, як смертна кара.

Право на повагу до гідності людини є невід'ємною ознакою цивілізованого суспільства. Воно є загальновизнаним на міжнародному рівні. У ст. 21 Конституції України закріплюється, що «усі люди вільні і рівні у своїй гідності та правах». Ст. 28 Основного Закону, встановлюючи повагу до людської гідності, закріплює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Причому людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Ця конституційна норма відповідає положенням Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводження і покарання, прийнятої 1948 р., учасницею якої є Україна. Наявність цієї норми в Конституції України свідчить про те, що повага до людської гідності є правовим обов'язком посадових осіб, усіх працівників державних структур. Але, як свідчить життя, ця конституційна норма часто порушується. Слід зазначити, що конституції багатьох країн світу закріплюють принцип гідності людини в тісному зв'язку з народним суверенітетом і основними обов'язками держави (наприклад, у Німеччині, Греції). Положення частини третьої ст. 28 Конституції України про неможливість піддавання жодної особи без її згоди медичним, науковим чи іншим дослідам відпо-

143

РОЗДІЛ 6

II р сю сі І І^Іял^и/

відає нормі ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

У системі основних особистих прав людини і громадянина велике значення має право на свободу та особисту недоторканність. Це право послідовно проголошується в міжнародних документах: у Загальній декларації прав людини 1948 р. (ст. 3), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. (ст. 9), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. (ст. 5). Згідно з цим правом ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою накше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Згідно з вимогами Конституції тримання під вартою може мати місце або як міра кримінального покарання, або як запобіжний захід на період досудового провадження, судового розгляду та набрання вироком законної сили. У цих випадках необхідне вмотивоване судове рішення або обвинувальний вирок. Згідно з частиною третьою ст. 29 Конституції України тримання під вартою у разі нагальної необхідності може застосовуватися без попереднього вмотивованого рішення в суді. Але його обґрунтованість протягом 72 годин має бути перевірена судом. У разі незгоди суду із застосуванням тримання під вартою особа підлягає негайному звільненню. Кожна особа, яка заарештована чи затримана, має право ознайомитися з мотивами свого арешту чи затримання та своїми правами. Особа або орган, які застосували такий захід, зобов'язані ознайомити заарештованого чи затриманого з мотивами арешту або затримання, а також з його відповідними правами.

Право людини на недоторканність житла. Приватне життя складають і ті сторони особистого життя, у які людина не бажає втручання інших. Це як би своєрідний суверенітет особи. Тому значне місце в системі особистих прав посідає право людини на недоторканність житла.

Гарантія недоторканності житла означає, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Англійське прислів'я «Мій дім — моя фортеця» чітко відображає сутність цього конституційного права; людина може робити в своєму домі те, що забажає.

144

У невідкладних випадках, пов'язаних із урятуванням життя людей та майна, чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Слід враховувати, що житлом за законодавством визнається і місце тимчасового проживання (готель, дім-інтернат, гуртожиток, пансіонат тощо).

У Конституції України вперше встановлюється право людини на захист своєї гідності і доброго імені. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Ці обмеження цілком відповідають міжнародно-правовим стандартам прав людини. Кожному громадянину України надається право знайомитися в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Суттєве значення має те, що конституційно гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Це має принципове значення для забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Уперше в Конституції України 1996 р. закріплюється свобода пересування. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Водночас поточне законодавство встановлює обмеження в свободі пересування і виборі місця проживання, що стосується місцевостей, в яких встановлений особливий режим (прикордонна смуга, закриті військові поселення, зони екологічного лиха тощо).

Ю 3-98

145

РОЗДІЛ 6

Порядок в'їзду в Україну і виїзду за її межі регламентується окремим законом.

Конституція гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом. Підставами для цього є: а) інтереси національної безпеки, територіальна цілісність України; б) забезпечення громадського порядку; в) запобігання заворушенням чи зло-^чинам; г) запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно; ґ) підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Ці конституційні положення відповідають загальновизнаним міжнародним нормам, зокрема нормам Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (ст. 18— 19), які передбачають право кожної людини на безперешкодне дотримання своїх поглядів та на їх вільне вираження. У цьому аспекті суттєве значення має ст. 15 Конституції України, яка закріплює, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної та ідеологічної багатоманітності.

Право на свободу світогляду і віросповідання закріплене у ст. 35 Конституції України, яке включає в себе свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і релігійні обряди та вести релігійну діяльність. Це конституційне право людини відповідає Міжнародному пакту про громадянські і політичні права (ст. 18). Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Принципове значення має конституційне положення про те, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Право на свободу світогляду і віросповідання в Україні регламентується Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. Згідно з частиною четвертою ст. 35 Конституції ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переко-

146