ВСТУП

Тема "Авторитаризм: за і проти" є доволі актуальною для нашого часу. Якщо обернутися назад та переглянути історію двадцятого століття, то можна побачити, що це століття пройшло під знаком тоталітаризму, особливо для тієї частини світу, яку зараз називають постсоціалістичною. Проте і інші регіони не рідко були під загрозою можливого перетворення на тоталітарні країни. Пройшло майже шістнадцять років з тих пір як розпався Радянський Союз. Велика кількість країн здобула незалежність. Проте, не лише суверенітет здобули ці країни. Вони також здобули й шанс перетворитися на демократичні країни. Однак, не всі держави їм скористалися. Можна вважати, що всі вони стартували з авторитаризму, та всі вони пройшли свій шлях.

В наш час значно збільшився політичний та науковий інтерес до авторитаризму, у зв`язку з крахом більшості авторитарних режимів у світі, у тому числі і комуністичних. Спроба багатьох колишніх республік СРСР, зокрема Росії швидко ввести у дію демократію, без необхідних для неї суспільних чинників, зазнала краху. Це показує, що є необхідність у поміркованому перетворені країни, і реформи потрібно проводити поетапно, тоді коли вже сформувалися необхідні передумови.

Ще Аристотель у своїй праці "Політика" вказав, що найкращий вид правління у державі - це монархія, проте, лише при наявності розумного та талановитого монарха. Тобто, за думкою Аристотеля, все повязане із людським фактором. Так, Аристотель виділяв 6 основних форм правління. За політичною організацією поліція та демократія, олігархія та аристократія, і, відповідно монархія і деспотія сходилися, однак, якщо демократія, аристократія та монархія відносилися до справедливих форм державного правління, то олігархія, охлократія та деспотія несправедливих.

І демократія, і диктатура йдуть своїм корінням у форми політичної організації античності. Стародавні греки називали тиранію, олігархію і деспотію відхиленнями від справедливих устроїв. У Аристотеля також є цікава думка про те, що демократія - це влада бідних, а олігархія - влада багатих і це вся різниця між ними. [22, ст. 37-101]

Тиранія та олігархія виникали з демократичного ладу, коли одна людина або група осіб силою чи хитрістю і обманом захоплювали всю повноту влади і здійснювали її без згоди з народом. Це ставало можливим в умовах загальної політичної нестійкості, зовнішнього втручання або війни. Греки деспотію вважали справедливою, хоча і непідзвітною народу владою.

У наші дні тимчасова диктатура як обмежений надзвичайний інститут влади передбачена в конституціях майже всіх демократичних держав. Є таке положення в законодавчих актах США, Великобританії, Франції, ФРН, Швейцарії, і т.д. Проте надзвичайне законодавство, подібно тому як це було за часів Сулли і Цезаря, може привести до необмеженої диктатури: Наполеон, Муссоліні, Хорті та деякі інші диктатори ліквідовували демократичну правову державу за допомогою його ж легальних засобів. Гітлер створив нацистський режим, спираючись на надзвичайне законодавство Веймарськой республіки, конституція якої ніколи формально не відмінялася. [18, ст. 63]

До цих пір дискусійним залишається питання про оцінку якостей авторитаризму. Це питання розглядається декілька тисяч років, проте все ще не вирішене.

Отже, підсумовуючи усе вище сказане, можна визначити основну мету курсової роботи - визначити сутність авторитаризму, позитивні та негативні його риси.

Завдання курсової роботи такі:

1) Дослідити розвиток та становлення країн минулого Радянського Союзу.

2) Визначити розбіжності між тоталітарними державами та авторитарними.

3) Дати загальну оцінку авторитаризму, виділити позитивні та негативні рис.

4) Розглянути можливість трансформації авторитаризму та демократії.

5) Розглянути тип держави який сформувався в Україні, та визначити риси, які притаманні цьому виду.

6) Розглянути шляхи розвитку демократичних сил в Україні.

При виконані курсової роботи, будуть розглянуті праці таких авторів як Сааданбеков, Марина Оттауей, Филипп Бенетон, Олег Дівов, та багатьох інших. Необхідно також розглянути і інші джерела інформації: статті у періодичних виданнях, думки людей, які висловлюються у Інтернеті; позиції філософів, політологів, мислителів не лише сучасності, але й інших періодів. У роботі будуть використані думки таких авторів як Аристотель, Платон, Данте, Момот та інші.

В роботі будуть також розглянуті особливості практики при застосуванні теорій, повязаних з політичними режимами та трансформацією антидемократичних режимів у демократичні, а також можливість трансформації демократичних у антидемократичні. Чи не найвідомішим прикладом, коли авторитарний режим призвів до зменшення кількості жертв в державі внаслідок історичних подій можна назвати диктаторський режим Франко в Іспанії. Останній зумів не лише врятувати державу від комуністичного режиму, який призвів би, імовірно до значно більших жертв (хоча це також не факт, оскільки жорсткий контроль був би ускладненим через особливості геополітичного розміщення Іспанії та відсутність спільного кордону з СРСР), а і дозволив Іспанії практично уникнути жертв ІІ світової війни. Після смерті Франко, в Іспанії було встановлено демократичний режим, і до речі майже без крові, тихо та спокійно. Тим не менше, навколо профашистського режиму Франко сьогодні існує надзвичайно багато суперечок.

Існує і протилежний приклад. У Болівії, після революції 1898 року до влади прийшли демократи, а саме ліберальна партія. Проте встановлений ними режим був мало чим схожий на демократію. За більшістю ознак, у Болівії було встановлено авторитарний режим, де деякі свободи, поєднувалися з репресіями, фізичним знищенням опозиції, та іншими ознаками авторитаризму.[20, ст. 18-28]

Проблемними залишаються і питання визначення авторитарних та тоталітарних режимів. Так, за однією класифікацією, тоталітарні режими вважаються різновидом авторитарних, за іншою - вважається що вони знаходяться на одній лінії, є абсолютно різними режимами і відрізняються не лише жорсткістю, а й ознаками, акцентами, як наприклад, роллю правлячої партії або хунти, роллю номенклатурної касти чи особисто вождя. Відкрите і питання при віднесенні конкретного режиму до тоталітарних або авторитарних. Одні дослідники відносять до тоталітарних режимів лише гітлерівську Німеччину та СРСР, інші вчені тоталітарними називають лише комуністичні режими, тоді як всі інші авторитарними. Всі дослідники однозначно погоджуються лише з одним фактором класифікації - часовим. Тоталітарними можна вважати лише режими, що виникли в ХХ столітті, оскільки лише тоді технічний прогрес дозволив тотальний контроль за всіма членами суспільства, кожною особистою і, відповідно суспільством в цілому.

Перші класичні теоретичні дослідження по проблемах тоталітаризму -- роботи Ф. Хайека «Дорога к рабству » (1944) і X. Оренди «Витоки тоталітаризму» (1951), а також сумісна праця К. Фрідріха і З. Бжезінського «Тоталітарна диктатура і автократія» (1956), в якому зроблена спроба емпірично обґрунтувати тоталітаризм як поняття, що відображає сталінізм і інші однотипні йому політичні режими.

Як ми вже згадували, в цій роботі будуть використані думки не лише фахових юристів, але й політологів, журналістів та інших спеціалістів, оскільки серед їхніх теорій зустрічаються досить цікаві та раціональні думки, не враховуючи які ми втратили б частину цінної інформації для роздумів, формування власних висновків.

Так можливо згадати Олега Дівова, який хоч і у художній формі, але досконало, та дуже чітко дав основні риси та форми можливої автократії, в його творі під назвою "Выбраковка" дано суспільство де поряд з репресіями показані і деякі свободи, дан деякий аналіз рисам авторитаризму. Незважаючи на художність цього твору, він має велике значення через особу автора. В творі була використана велика кількість інформації та матеріалів з першоджерел.

РОЗДІЛ І ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ АНТИДЕМОКРАТИЧНИХ РЕЖИМІВ