1.3 Соціальні права громадян в умовах формування України як соціальної держави

З огляду на встановлення, закріплення та забезпечення системи соціальних прав надзвичайно важливим моментом законотворчої діяльності є внутрішнє структурування та юридична систематизація означеного кола соціальних прав. У Конституції України соціальні права визначені й закріплені у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» [1,6]. Проте ретельне вивчення цього розділу дає підстави для висновку про відсутність чіткої внутрішньої структури цього розділу. Справді, соціальні, політичні, громадянські, економічні, культурні, природні права не лише не систематизовані, але й подані у перерваній послідовності. Фактично йдеться про рівень реалізації тих прав, що гарантуються. Так, частина 2 статті 53 «повна загальна середня освіта є обов'язковою» має програмний характер без надання гарантій щодо реалізації цього права. Те ж саме стосується і статті 48.

У Основному законі України проголошується, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, як і гарантування кожному громадянинові права на достатній життєвий рівень для себе і своєї родини. Для системи сучасного права, це право на гідне існування, яке забезпечується насамперед соціальною державою знаходиться в одному ряду з іншими невідчужуваними і непорушними правами людини, є однією з основних умов їх реалізації, найпершим обов'язком держави та її виконавчої влади. Адже, по суті, саме людський вимір функціонування державної влади є одним з найбільш об'єктивних і наочних показників реалізації норм демократичної та соціальної держави [16, 15]. Система соціальних та економічних прав згідно з Конституцією України охоплює:

- право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а також результатами своєї інтелектуальної діяльності;

- право на підприємницьку діяльність;

- право на працю;

- право на відпочинок;

- право на страйк для захисту своїх соціальних та економічних інтересів;

- право на соціальний захист;

- право на житло;

- право на охорону здоров'я;

- право на безпечне для життя і здоров'я довкілля;

- право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї ;

- право на освіту;

- право на свободу творчої діяльності [1, 5-8].

У Конституції України окремо перелічені гарантії захисту цих прав, серед яких слід відзначити:

- право на судовий захист;

- право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди;

- право на правову допомогу;

- принцип неприпустимості обмеження прав і свобод людини й громадянина [1, 8].

Наведений перелік соціальних прав і відповідних обов'язків держави, що покладені на неї Конституцією України, дає підстави говорити про послідовний рух Української держави у напрямі розбудови соціальної державності.

З огляду на стан реалізації в Україні щойно перелічених соціальних прав було б цікаво розглянути доповіді Департаменту США про дотримання прав людини в Україні. Так, у доповіді, підготовленій Бюро з питань демократії, прав людини та праці 30 січня 1997 року, було звернуто особливу увагу на проблеми реалізації таких соціальних прав (які зафіксовані у Пакті, ЄСХ та Конституції України), як право працівників на створення об'єднань для захисту своїх інтересів та право на колективне представництво та укладення колективних трудових договорів. Щодо права на вступ до профспілок з метою захисту своїх професійних та соціальних інтересів, то згідно з Конституцією України воно гарантується державою. Водночас право на публічне висловлення своєї незгоди у зв'язку із запроваджуваною державною політикою в сфері соціального захисту своїх громадян викликає деякі зауваження. Конституція України гарантує право на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів, водночас зазначає, що страйки не повинні загрожувати національній безпеці, громадському здоров'ю чи посягати на права й свободи інших громадян. Закон про розв'язання трудових спорів не дозволяє проведення страйків військовослужбовцям, державним службовцям і співробітникам СБУ, а також працівникам з безперервним циклом виробництва. Страйки з політичними вимогами також вважаються незаконними. Внаслідок чисельних неузгодженостей між державною політикою в сфері підтримання внутрішнього порядку та законодавством щодо забезпечення соціальних прав, і зокрема права на своєчасне отримання заробітної плати, між державою та профспілками (ФПУ та НФПУ) виникло досить жорстке протистояння.

Щодо права на укладення колективних договорів було зазначено, що у процесі практичної реалізації Закону «Про колективні договори і угоди» (№3356-12) від 1 липня 1993 року незалежні профспілки ставляться у невигідне становище, і перевага надається офіційним профспілкам, які входять до ФПУ. Більшість працівників і не знають, що вони зовсім не зобов'язані вступати до професійної спілки. Вихід з офіційної профспілки і перехід до незалежної -- досить складна бюрократична процедура, що, як правило, не схвалюється керівництвом. За законом трудові конфлікти повинні вирішуватися в судовому порядку, однак траплялися непоодинокі випадки, коли ці конфлікти не були розв'язані з позиції рівноправності та справедливостi .

Наступною специфічною рисою реалізації принципів соціальної держави та соціальних прав в Україні є кризові процеси в українській економіці, які унеможливлюють повну реалізацію конституційно проголошених соціальних прав людини і громадянина.

Однією з найсуттєвіших перешкод соціальної злагоди в Україні є бідність. Тому, виходячи із ситуації кризового стану в Україні програма-мінімум нині зводиться до доктрини «соціальної держави», орієнтованої на гарантоване забезпечення основних потреб людей з боку держави і суспільства, на втілення в життя конституційних принципів і норм, які стосуються прав і свобод особи, справедливості та людського виміру державної діяльності. Це стосується насамперед добробуту, охорони здоров'я, освіти, пенсійного забезпечення тощо. З цієї точки зору продуктивною та політично перспективною є соціалдемократична ідея та вироблена на її основі державницька стратегія, що концентрує увагу на завданнях і обов'язках держави щодо своїх громадян. Аналізуючи програму-максимум, слід зазначити, що нею є побудова «соціальної ринкової економіки», чи «соціально орієнтованої економіки з перспективою підвищення попиту».

Іншим змістовним моментом проблеми реалізації в Україні соціальних прав людини і громадянина є те, що норми Конституції щодо розбудови соціальної держави потребують деталізації і навіть конкретизації на рівні законодавства і певним чином на рівні підзаконних актів, насамперед виданих вищими органами держави. Конкретні напрями цієї законодавчої політики можна визначити як:

1) прийняття законів «Про соціальне партнерство», «Про обов'язкове медичне страхування», «Про міграцію», «Про соціальну допомогу», «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»;

2) внесення змін до окремих законів щодо оплати праці в частині впровадження мінімальної заробітної плати та прийняття Закону України «Про мінімальну заробітну плату» з метою поступового наближення розміру мінімальної заробітної плати до вартісної межі малозабезпеченості;

3) прийняття Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про соціальну захищеність інвалідів»;

4) прийняття нової редакції Житлового кодексу України;

5) прийняття нових Цивільного та Цивільного процесуального кодексів;

6) введення в дію статті 26 Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про зайнятість населення».

Отже, виходячи із ситуації, яка склалася в нашій державі із забезпеченням соціальних і економічних прав громадян, важливо зробити все, щоб соціальна політика Української держави була, з одного боку, спрямована на захист соціально незахищених верств населення від жорсткого впливу на них ринкових перетворень, а з іншого, -- щоб у країні створювалися умови для активізації економічної діяльності різних соціальних груп населення, для їх адаптації до ринкових відносин. Ці завдання соціальної політики на сучасному етапі державотворення є досить складним, і їх реалізація відбувається в непростій економічній та політичній ситуації. Для вирішення цих двох напрямів соціальної політики Верховна Рада України прийняла Закон '"Про державні соціальні стандарти і державних соціальних гарантіях" від 5 жовтня 2000 року, в якому закріплено правові основи формування і застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію соціальних прав і забезпечення соціальних гарантій громадян, на визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення людей необхідними матеріальними благами і послугами. На жаль, багато положень цього Закону не реалізується, що обумовлено цілим комплексом негативних чинників, насамперед економічних [8, 76].

Курс Української держави на сталий розвиток зумовлює особливу увагу до соціального захисту громадян. Тому важливо, щоб загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, що розробляються Кабінетом Міністрів України і затверджуються Верховною Радою, були концептуально зорієнтовані на сталий розвиток держави і соціальний захист населення. Державна система соціального захисту повинна слугувати ефективним засобом забезпечення соціально-економічних прав особи, фактором стабільності та Інтеграції особи в суспільстві. В цілому концепція сталого розвитку України може бути застосована для забезпечення балансу інтересів між вільною ринковою економікою і прагненням суспільства забезпечити гідне життя для всіх громадян.

РОЗДІЛ II .СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ