3)Конституційно-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства

У системі нормативно-правових актів держави Конституція України займає особливе місце: її норми мають найвищу юридичну силу, є нормами прямої дії. Конституція України регламентує не тільки основи правового статусу і систему органів державної влади, а й встановлює концептуально важливі положення щодо інститутів громадянського суспільства, зокрема політичних партій, професійних спілок тощо.

Формування громадянського суспільства відбувається паралельно із становленням правової державності. Політична характеристика громадянського суспільства коригується з процесом становлення правової державності, в основі якого покладена ідея забезпечення прав людини і громадянина. Становлення в Україні громадянського суспільства реалізується на конституційних засадах і відбувається в межах загально цивілізаційних закономірностей і тенденцій з урахуванням регіональної специфіки та історичного етапу розвитку кожної країни. Цей процес базується на конституційних приписах, які складають демократичні засади функціонування держави і суспільства. При цьому в умовах громадянського суспільства право є виразником не тільки волі економічно і політично пануючого класу, а й гуманістичного імперативу свого часу, його моральних орієнтирів, які у концентрованому вигляді знайшли своє втілення передусім у ст. 21 Основного Закону України.

Зусилля держави і суспільства мають бути зосереджені перш за все на забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Конституція України досить детально, з урахуванням міжнародно-правових стандартів встановила конституційно-правовий статус особи, оскільки саме вільна і відповідальна людина є головною рушійною силою складних суспільних відносин — політичних, економічних, соціальних, правових, етнічних, конфесійних, культурних. Участь особи у всіх сферах життєдіяльності забезпечується системою прав і свобод, в яких виражено прагнення людини до гідного життя і добробуту. Відповідно до Конституції України (ст. 3) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка має відповідати перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини і громадянина визнається головним обов'язком держави. У цій конституційній нормі чітко виражений новий підхід щодо взаємовідносин держави і громадянина: не людина для держави, а держава для людини. Зазначена норма символізує нову філософію Конституції, основоположною ідеєю якої є пріоритет прав людини і громадянина.

Створення умов для забезпечення людиною своїх прав і свобод — основоположне завдання держави і громадянського суспільства. Права і свободи людини – це головна мета будь-якої демократичної правової держави, яка намагається забезпечити добробут і безпеку суспільства. Тому визнання, забезпечення і захист прав і свобод людини і громадянина має стати головним обов'язком держави, як це зазначено у ст. 3 Конституції. Саме за таких умов процес становлення в Україні громадянського суспільства може розвиватися динамічно.

Державним інституціям слід викорінити традиційне ставлення до людини як до підданого, мовчазного виконавця державних команд і наказів. Опікунська, патерналістська політика держави має поступитися місцем партнерським відносинам між громадянином і владою. Водночас суспільству слід усвідомити, що сутністю історичного прогресу, його змістом і рушійною силою є розвиток особистості шляхом розширення її прав і свобод, створення умов для їх реалізації. Відповідно всі структури і інститути суспільства і держави – це лише інструменти, які забезпечують права і свободи людини.

Дотримання прав і свобод людини не тільки сприяє розкриттю творчого потенціалу особи, а й зміцненню держави, слугує забезпеченню стабільності конституційного ладу. Партнерські відносини суспільства і органів державної влади, розвиток інститутів громадянського суспільства — важлива умова цивілізованого вирішення політичних і соціальних конфліктів, узгодження суперечливих і різноспрямованих групових інтересів, досягнення і підтримки громадянської злагоди. Без цього неможливий усталений і ефективний розвиток країни, її конкурентоспроможність у світовому співтоваристві, у тому числі в економічній сфері.

Однак політична еліта України, парламентарі, посадовці не завжди усвідомлюють вказані ідеї. Про це свідчить глибоке розшарування суспільства за матеріальним достатком, зростання корупції і організованої злочинності, жорстка конфронтація як між різними політичними силами, так і деякими органами державної влади, поширення правового нігілізму, недотримання норм Конституції і законів не тільки пересічними громадянами, а й високо посадовцями, повсякденне порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, про що неодноразово наголошували у своїх доповідях Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, парламентські комітети, Генеральний прокурор України, науковці.

У ст. 36 Конституції встановлено, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Проте, як свідчить практика, політичні партії як інститут громадянського суспільства рідко переймаються проблемами захисту прав громадян.

Така ситуація з правами людини і громадянина в Україні, з правозахисною діяльністю політичних партій, інших інститутів громадянського суспільства зумовлена низкою чинників, у тому числі історичними традиціями. Після більшовицького перевороту досить чітко проявилася тенденція відмови держави від демократичних і правових традицій, які почали розвиватися упродовж кількох попередніх років. Особистість відштовхувалася на периферію суспільного буття. Скориставшись російськими традиціями деспотичного правління, більшовики проголосили диктатуру, що була більш схожою з колишнім самодержавством. Більшовицька влада знищила ліберальні та демократичні партії, а також громадські організації і навіть пролетарські та селянські масові організації. Більшовики встановили тотальний контроль над суспільством насамперед за допомогою системи ідеологічних заходів. У результаті суспільство переважно втратило самостійні канали контролю над державною владою. Фактично суспільство могло лише схвалювати курс, який був визначений партійною елітою. В умовах тотального ідеологічного і політичного контролю над особою та суспільством державна влада, по суті, була безконтрольною. А безконтрольна влада не може реально захистити і забезпечити права і свободи людини, хоча ці права ґрунтовно закріплювалися в нормах конституцій. Намагання влади в другі половині 80-х років ХХ ст. розбудити громадську ініціативу, щоправда, в контрольованих державою межах, закінчилася провалом. "Керована демократія" під контролем органів державної влади, не відбулася.

Державу, яка нехтує правами і свободами людини і громадянина, неминуче спіткає занепад. Практика свідчить, що ні деспотичному самодержавству, ні тоталітарному радянському режиму так і не вдалося знайти оптимального розв'язання проблеми взаємодії державної влади і суспільства, що могло б забезпечити умови для сталого розвитку країни на демократичних засадах і реалізувати права і свободи людини. У свою чергу суспільство не могло конструктивно протистояти беззаконню та сваволі з боку влади, незважаючи на широкий комплекс формально проголошених в конституціях прав і свобод.

Тому сьогодні головним завданням держави і українського суспільства є реалізація прав і свобод особи, що складає основну передумову формування громадянського суспільства. При цьому слід враховувати, що розвинутому громадянському суспільству притаманний демократичний політичний режим правління, який характеризується: багатогранною участю громадян у політичному житті; активним використанням форм безпосередньої і представницької демократії; гарантованістю прав і свобод особи. Такий режим зацікавлений у діяльності політичних організацій, які виражають погляди різних політичних сил.

Уперше в історії українського конституціоналізму в частині першій ст. 42 Конституції встановлюється, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Таким чином, держава перестала бути монопольним роботодавцем. Але водночас різко знизився рівень життя широких верств населення, якість соціального забезпечення, безплатного медичного обслуговування та освіти.

Конституція України закріпила право громадян на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право на збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39). Водночас Конституція встановлює межі використання зазначених та інших конституційних прав і свобод. Так, забороняється утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення (частина перша ст. 37). Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина друга ст. 35).

Наявність відповідних обмежень для реалізації вказаних свобод є виправданою в будь-якому, навіть демократичному громадянському суспільстві. Без таких меж ці цінності демократії можуть набувати викривлених та спотворених форм. Так, нерідко свобода слова сприймається як можливість нехтування морально-етичними цінностями та традиціями, що тягне за собою поширення порнографії, культивування жорстокості тощо.

Громадянське суспільство формується людьми як відповідна система економічних, політичних, правових і культурних відносин, автономна стосовно держави. Рівень розвитку таких відносин залежить передусім від міри свободи, відповідальності й активності громадян, від ефективності правових інститутів держави та ринкової економіки. Тому саме за цими напрямами має здійснюватися конструктивна співпраця державних органів та інститутів громадянського суспільства, які формуються. Це кардинальний напрям суспільного розвитку і вирішення нагальних проблем соціуму