40.Управління зовнішньоекономічним сектором.

Під зовнішньоекономічною політикою розуміють політичне оформлення міжнародних економічних зв'язків країни. При цьому міжнародні економічні відносини охоплюють всі економічні операції, які здійснюються між господарськими суб'єктами країни та їх іноземними партнерами (зокрема імпорт та експорт товарів, капіталу, послуг, а також транскордонний рух робочої сили та грошей).

Основними цілями зовнішньоекономічної політики держави є:

- створення сприятливих економічних та організаційно-правових умов для суб'єктів економіки у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- забезпечення раціонального входження економіки країни у міжнародний поділ праці (пошук власного місця у світо-господарській структурі);

- реалізація конкурентних переваг країни;

Нормативно-правове забезпечення ЗЕД підприємств

- підвищення конкурентоспроможності економіки на основі структурної перебудови та модернізації виробництва;

- розвиток орієнтованого на експорт сектору економіки, розширення експортного потенціалу країни;

- раціоналізація експортно-імпортних операцій;

- досягнення зовнішньоекономічної рівноваги.

Зовнішньоекономічна політика держави має відповідати таким принципам:

- адекватність національним інтересам;

- врахування вимог сучасного процесу глобалізації;

- паритетність у відносинах з іншими державами;

- відповідність міжнародній практиці і законодавству;

- демократизація, демонополізація та деідеологізація зовнішньоекономічних зв'язків;

- селективна підтримка експортного виробництва на основі критеріїв ефективності.

Залежно від зовнішньоекономічної доктрини, цілей і участі держави в регулюванні зовнішньоекономічних відносин, його методів та інструментів розрізняють два основні види зовнішньоекономічної політики:

- фритредерство - політика вільної торгівлі з метою лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення вільного доступу на національний ринок товарів, капіталів, робочої сили тощо;

- протекціонізм - політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції.

Політика протекціонізму, на відміну від вільної торгівлі, передбачає активне втручання держави у функціонування зовнішньоекономічного сектору. При цьому застосовується сукупність правових, фінансово-економічних і організаційно-управлінських форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава стимулює, координує і регламентує діяльність суб'єктів у сфері зовнішньоекономічних зв'язків відповідно до конкретних цілей та завдань.