42.Моделі соціальної політики. Методи впливу держави на розвиток соціальних відносин.

Моделі соціальної політики держави

→ Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту в адміністративно-командній економіці — превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий кон­троль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розпо­ділу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, от­риманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; за­охочення колективних форм споживання, у тому числі в "нату­ральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соці­альних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим транс­фертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

→ Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокрем­лення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захи­сту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

→ Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка най­більшою мірою працює на задоволення потреб членів суспіль­ства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упе-реджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соці­ального захисту населення, що забезпечується в основному за дер­жавні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з держав­ним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета еконо­мічної діяльності держави.

→ Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через держав­ний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соці­ального захисту на основі залучення коштів держави та під­приємців.

→ Японська модель соціальної політики передбачає проведен­ня політики вирівнювання доходів, особливу політику використан­ня робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирі­шенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищен­ня життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

→ Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Кана­да) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієтованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та при­ватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

Модель соціальної політики Української держави має пред­ставляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Пер­ший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабез­печення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає фор­мування раціональної системи соціального захисту населення.

Методи впливу держави на розвиток соціальних відносин

— правове забезпечення соціального захисту населення, прий¬няття відповідних законодавчих та нормативних актів;

— прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінан¬сування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслу¬говування, охорона навколишнього середовища тощо);

— соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

— впровадження ефективної прогресивної системи оподатку¬вання індивідуальних грошових доходів населення;

— прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

— встановлення соціальних і екологічних нормативів і стан¬дартів; контроль за їх дотриманням;

— державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

— державний вплив на ціни та цінотворення;

— обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

— пенсійне забезпечення;

— розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

— підготовка та перепідготовка кадрів;

— організація оплачуваних громадських робіт;

— соціальне партнерство.