§ 3. Статус службовців органів місцевого самоврядування
З прийняттям Конституції України 1996 p., Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», в яких встановлювалася система місцевого самоврядування, постало питання про правовий статус службовців, які працюють в органах місцевого самоврядування, порядок і особливості функціонування і проходження служби.
У Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішувалися окремі питання щодо посадових осіб органів місцевого самоврядування: сільського, селищного, міського голови, їхніх заступників, голів і заступників голів районної в місті ради, районної та обласної ради тощо. Але детальний статус посадових осіб органів місцевого самоврядування було не визначено через відсутність спеціального закону.
Відповідно до п. 5 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону, на посадових осіб місцевого самоврядування поширювалася дія Закону України «Про державну службу». Вони прирівнювалися до відповідних категорій посад державних службовців, якщо інше не було передбачено законодавством України. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначалися Кабінетом Міністрів України.
З метою усунення прогалин у правовому регулюванні питань, пов'язаних зі службою в органах місцевого самоврядування, постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 1994 р. «Про віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців»333 посадових осіб місцевого самоврядування було прирівняно до відповідних посад державних службовців334. Разом з тим
було. Збережено відмінності служби в органах місцевого самовря–цування, наприклад, стосовно вікових обмежень перебування на і іужбі (ст. 23 Закону «Про державну службу» зі змінами, внесеними Законом від 13 травня 1999 p.).
Питання організації і проходження муніципальної служби нисіїітлюються в юридичній літературі, в основному зарубіжними авторами335. Цікавий аналіз теоретичних аспектів муніципальної служби, статусу і класифікації службовців, заміщення посад у муніципальному апараті, зокрема, зробив Д. М. Бахрах у підручнику «Административное право» (М., 1993. – С 97–121). Заслуговує на увагу довідниковий посібник А. А. Немчинова і А. М. Володіна «Муниципальная служба» (М., 2002. – 384 а). Серед вітчизняних дослідників цієї проблеми варто виділити авторів навчального посібника «Коммунальное право Украины» (Донецк, 1999. – С. 123–128) В. Д. Волкова, А. Г. Бобкова, М. А.Захарченко та ін. У контексті державного будівництва та місцевого самоврядування в Україні окремі питання служби розглядали М. О. Баймуратов, О. І. Бєдний, І. П. Бутко, В. А. Гри–гор'єв, В. М. Кампо, А. А. Коваленко, Б. А. Пережняк, В. Ф. По–горілко, С. М. Стременовський, О. Ф. Фрицький та ін.
Муніципальна служба є одним з інструментів, засобів здійснення місцевого самоврядування.
Виокремлюють такі основні ознаки муніципальної служби:
1) особливий вид публічної служби, тобто служби в органах місцевої влади;
2) професійна діяльність в органах місцевого самоврядування, за здійснення якої муніципальні службовці одержують заробітну плату з місцевого бюджету; муніципальні службовці – це особи, які несуть службу на посадах в органах місцевого самоврядування;
3) діяльність з виконання повноважень органів місцевого самоврядування, тобто діяльність, що перебуває в підпорядкуванні муніципального утворення;
4) діяльність, що організується на постійній основі, тобто муніципальні службовці здійснюють повноваження органу місцевого самоврядування як основну роботу протягом невиз–наченого часу (постійно); посадові особи, що обираються, навпаки, діють протягом певного проміжку часу (тимчасово). «Постійна основа» діяльності муніципальних службовців має забезпечувати професіоналізм муніципальної служби, її стабільність, і в певному розумінні її можна порівняти з принципом незмінності чиновників в європейських державах336.
Муніципальна служба не входить до системи державної служби і потребує відповідного правового регулювання.
7 червня 2001 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування»337, який врегулював правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначив загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їхній правовий статус, порядок і правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.
За цим Законом, служба в органах місцевого самоврядування – це професійна, на постійній основі діяльність громадян України (які займають посади в органах місцевого самоврядування), спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та реалізацію окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Право на службу в органах місцевого самоврядування мають громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території.
На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою в обсягах, достатніх для виконання службових обов'язків.
Державна політика щодо служби в органах місцевого самоврядування здійснюється за такими напрямами:
– законодавче врегулювання служби в органах місцевого самоврядування та забезпечення її ефективності;
– захист прав місцевого самоврядування;
організація підготовки та перепідготовки кадрів для служим н органах місцевого самоврядування;
– правовий і соціальний захист посадових осіб місцевого самоврядування;
– методичне та інформаційне забезпечення служби в органах місцевого самоврядування.
Консультативне та методичне забезпечення служби в органах місцевого самоврядування здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань державної служби з урахуванням вимог чинного законодавства про місцеве самоврядування в Україні.
Методичну допомогу з організації та проходження служби в органах місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», можуть надавати відповідні комітети Верховної Ради України.
Контроль за дотриманням законодавства щодо служби в органах місцевого самоврядування здійснюється відповідними органами державної влади у встановленому законом порядку.
Служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах:
– служіння територіальній громаді;
– поєднання місцевих і державних інтересів;
– верховенства права, демократизму і законності, гуманізму і соціальної справедливості;
– гласності;
– пріоритету права та свобод людини і громадянина;
– рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їхніх ділових якостей і професійної підготовки;
– професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
– підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і неналежне виконання службових обов'язків;
– дотримання прав місцевого самоврядування;
– правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування;
– захисту інтересів відповідної територіальної громади;
– фінансового та матеріально–технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого бюджету;
– самостійності кадрової політики в територіальній громаді.
Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно–розпорядчих і консультативно–дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Дія Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» не поширюється на технічних працівників і обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
Посада в органах місцевого самоврядування – це передбачена законодавством України та визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця органів місцевого самоврядування, на яку законодавством покладено відповідне коло службових повноважень, здійснюваних на оплатній основі.
Посади в органах місцевого самоврядування поділяються на Три категорії:
а) виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою;
б) виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;
в) посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної в місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування. Правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначений Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про службу в органах місцевого самоврядування» та іншими.
Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, керуються вони у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим – також нормативно–правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими в межах їхньої компетенції.
На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється м і інконодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про службу в органах ми цевого самоврядування».
Основні обов'язки посадових осіб місцевого самоврядування:
1) додержання Конституції і законів України, інших нормативно–правових актів, актів органів місцевого самоврядування; забезпечення відповідно до їхніх повноважень єфективної діяльності органів місцевого самоврядування;
2) додержання прав та свобод людини і громадянина;
3) збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків, а також іншої інформації, яка згідно із законом не підлягає розголошенню;
4) постійне вдосконалення організації своєї роботи, підвищення професійної кваліфікації;
5) сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, ініціативність і творчість у роботі;
6) шанобливе ставлення до громадян та їхніх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів і посадових осіб місцевого самоврядування;
7) недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.
Посадові особи місцевого самоврядування мають право: на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
– на оплату праці залежно від посади, яку вони обіймають, рангу, який їм присвоєно, якості, досвіду та стажу роботи;
– на просування по службі відповідно до професійної освіти, результатів роботи та атестації;
на безпечні та необхідні для високопродуктивної роботи умови праці;
– на соціальний і правовий захист;
отримувати у встановленому законодавством порядку від відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, об'єднань громадян, окремих осіб матеріали та інформацію, необхідні для виконання своїх службових обов'язків;
– у порядку і в межах, встановлених законом, отримувати інформацію відносно матеріалів своєї особової справи та ознайомлюватися з іншими документами, що стосуються проходження ними служби в органах місцевого самоврядування, отримувати від керівників органу місцевого самоврядування відповідні пояснення та давати особисті пояснення;
– вимагати проведення службового розслідування з метою спростування безпідставних, на їхню думку, звинувачень або підозри щодо них;
– захищати свої законні права та інтереси в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та в судовому порядку.
Проходження служби в органах місцевого самоврядування та службова кар'єра. Прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється на такі посади:
1) сільського, селищного, міського голови в порядку, встановленому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»;
2) голови та заступників голови районної, районної у місті, обласної ради, заступника міського голови – секретаря Київської міської ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови постійної комісії з питань бюджету обласної, Київської та Севастопольської міських рад шляхом обрання відповідною радою;
3) заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної в місті ради шляхом затвердження відповідною радою;
4) керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної в місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про державну службу.
У разі необхідності, за згодою сторін, посадова особа місцевого самоврядування може бути переведена на рівнозначну чи
нижчу посаду або посаду радника чи консультанта без конкурсного відбору.
Голови районних, районних у містах, обласних рад, Київський міські голови, міські голови міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення мають право самостійно (без конкурсу) добирати та приймати на службу своїх помічників, радників (патронатну службу).
На час відсутності (відпустки) посадових осіб органів місцевого самоврядування (крім виборних посад) для виконання їхніх повноважень можуть прийматися на службу особи за строковим трудовим договором (контрактом).
Громадяни України, які вперше приймаються (обираються) на службу в органи місцевого самоврядування, складають Присягу такого змісту: «Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити громаді та народові України, неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, сприяти втіленню їх у життя, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, сумлінно виконувати свої посадові обов'язки».
Посадова особа місцевого самоврядування підписує текст Присяги, який зберігається за місцем її роботи. Про складання Присяги робиться запис у трудовій книжці.
Новообрані сільські, селищні, міські голови, голови рад складають Присягу на сесії відповідної ради.
Закон встановлює обмеження, пов'язані з прийняттям на службу в органи місцевого самоврядування та проходженням служби.
Так, на службу в органи місцевого самоврядування не можуть бути прийняті особи:
1) визнані судом недієздатними;
2) які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку;
3) які відповідно до закону позбавлені права займати посади в органах державної влади та їхньому апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого терміну;
4) які в разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, котрі є близькими родичами чи свояками.
Посадові особи місцевого самоврядування не можуть бути організаторами і безпосередніми учасниками страйків та інших дій, що перешкоджають виконанню органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого
самоврядування передбачених законом повноважень. Інші обмеження, пов'язані з проходженням служби в органах місцевого самоврядування, встановлюються виключно законами України.
В органах місцевого самоврядування існує класифікація посад. Встановлено сім їх категорій:
перша категорія – посади Київського міського голови, голів обласних рад і Севастопольського міського голови;
друга категорія – посади Сімферопольського міського голови, міських (міст–обласних центрів) голів; заступників голів обласних рад і Севастопольського міського голови, заступника міського голови – секретаря Київської міської ради;
третя категорія – посади перших заступників і заступників міських голів (міст–обласних центрів) з питань діяльності виконавчих органів ради; секретарів міських (міст–обласних центрів та міста Сімферополя) рад, міських голів (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення, крім міст–обласних центрів), голів районних, районних у містах рад; керуючих справами виконавчих апаратів обласних і Севастопольської міської рад;
четверта категорія – посади голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі), керівників управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, Севастопольської міської та секретаріату Київської міської рад, секретарів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, заступників міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) голів з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад;
п'ята категорія – посади міських (міст районного значення) голів, селищних і сільських голів, заступників голів районних рад, керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників (консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, секретаріатів Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад та їх заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного, значення) рад;
шоста категорія – посади заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності іикопавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керуючих справами (секретарів) ипкоііаіічих комітетів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, Відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, фахівців управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста Сімферополя) рад;
сьома категорія – посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад.
Віднесення інших посад органів місцевого самоврядування, що не зазначені серед наведених, до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням керівників відповідних органів місцевого самоврядування338.
Особа, яка претендує на зайняття посади в органах місцевого самоврядування третьої–сьомої категорій, надає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, стосовно себе та членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади в органах місцевого самоврядування першої–другої категорій, має надати також відомості про належне їй та її родині нерухоме й цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені відомості надаються посадовою особою органів місцевого самоврядування щорічно в порядку, встановленому законом.
При прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги в межах відповідної категорії посад:
– особам, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 або 1–й ранг;
– особам, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 або 3–й ранг;
– особам, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 або 5–й ранг;
– особам, які займають посади, віднесені до четвертої кате–ГОрії, може бути присвоєно 9, 8 або 7–й ранг;
особам, які займають посади, віднесені до п'ятої категорії, МОЖЄ бути присвоєно 11, 10 або 9–й ранг;
і хобам, які займають посади, віднесені до шостої категорії, ИОЖв бути присвоєно 13, 12 або 11–й ранг;
– особам, які займають посади, віднесені до сьомої категорій, може бути присвоєно 15, 14 або 13–й ранг.
Ранги, які відповідають посадам першої та другої категорій, В також ранги сільським, селищним, міським головам, головам районних, районних у містах рад присвоюються рішенням відпоїм дної ради в межах відповідної категорії посад.
Ранги, які відповідають посадам третьої–сьомої категорії, присвоюються відповідно сільським, селищним, міським головою, головою обласної, районної, районної в місті ради.
Ранги присвоюються відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації, результатів роботи. Присвоюються одночасно з обранням (прийняттям) на службу в органи
місцевого самоврядування або обранням (призначенням) на ВИЩУ посаду. Особам, які призначаються на посади з випробувальним строком, ранги присвоюються після його закінчення, за результатами роботи. Особам, які призначені на посади і мають ранги посадових осіб місцевого самоврядування або ранги державного службовця, присвоєні за попереднім місцем робо–іп, надбавка за ранг у період випробувального строку виплачується відповідно до цих рангів.
Черговий ранг присвоюється за умови, якщо посадова особа успішно відпрацювала на займаній посаді не менш як 2 роки.
За виконання особливо відповідальних завдань посадовій особі місцевого самоврядування може бути присвоєно черговий ранг достроково у межах відповідної категорії посад.
За сумлінну працю при виході на пенсію посадовій особі місцевого самоврядування може бути присвоєно черговий ранг пола межами відповідної категорії посад.
Посадова особа місцевого самоврядування може бути позбавлена присвоєного відповідно до Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» рангу лише за вироком суду.
Якщо посадова особа місцевого самоврядування обрана чи призначена на посаду нижчої категорії або залишила службу в органі місцевого самоврядування, за нею зберігається присвоєний ранг.
У трудовій книжці посадової особи місцевого самоврядування І юбиться запис про присвоєння, зміну чи позбавлення її відповідного рангу.
За посадовими особами місцевого самоврядування, посади я ких на момент набрання чинності Законом «Про службу в органах місцевого самоврядування» було віднесено до відповідних категорій та яким присвоєно ранг згідно з пунктом 5 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зберігається така сама категорія та присвоюється такий самий ранг з додержанням вимог Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування».
З набранням чинності Законом «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу».
У разі переходу посадової особи органу місцевого самоврядування на державну службу рівнозначної чи нижчої категорії посад їй присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування».
За рішенням органу місцевого самоврядування створюється кадровий резерв для займання посад і просування по службі, який затверджується сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної в місті, обласної ради.
До кадрового резерву зараховуються особи, які виявили бажання зайняти посаду в органах місцевого самоврядування і мають відповідну кваліфікацію та освіту або здобувають її.
Кадровий резерв формується:
1) з посадових осіб місцевого самоврядування, які підвищили кваліфікацію або пройшли стажування і рекомендовані атестаційною комісією на вищі посади;
2) з державних службовців, які бажають перейти на службу в органи місцевого самоврядування;
3) з фахівців виробничої, соціально–культурної, наукової та інших сфер, а також випускників навчальних закладів відповідного профілю.
Порядок формування та ведення кадрового резерву посадових осіб визначається відповідною радою. Примірний порядок
формування кадрового резерву розробляється і затверджується Кабінетом Міністрів України.
З метою оцінки ділових і професійних якостей, а також кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, крім осіб, зазначених у ч. 2 ст. 17 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування», посадові особи місцевого самоврядування один раз на чотири роки підлягають атестації.
Атестації не підлягають сільські, селищні, міські голови, голови районних у містах, районних і обласних рад, секретарі сільських, селищних, міських рад, працівники патронатної служби, особи, які перебувають на посаді менше одного року, молоді фахівці, вагітні жінки чи жінки, які працюють менше одного року після виходу на роботу з відпустки по вагітності й пологах чи догляду за дитиною, особи, прийняті на посаду на визначений строк.
Атестаційна комісія створюється за рішенням сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті, районної, обласної ради. Головою атестаційної комісії призначається секретар сільської, селищної, міської ради, заступник голови районної в місті, районної, обласної ради. У сільських, селищних радах з нечисленними виконавчими органами (до 5 осіб) атестацію може провадити сільський, селищний голова.
Атестаційна комісія працює гласно. Посадова особа має право попередньо ознайомитися з матеріалами її атестації, брати участь у засіданні комісії, на якому розглядається питання про її атестування, оскаржувати, в разі незгоди, рішення атестаційної комісії сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті, районної, обласної ради протягом десяти днів з дня винесення її рішення або до суду.
За результатами атестації атестаційна комісія робить один з таких висновків: про відповідність займаній посаді; про відповідність займаній посаді за певних умов (здобуття освіти, проходження стажування, набуття відповідних навичок, підвищення кваліфікації тощо); про невідповідність займаній посаді.
Результати атестації мають рекомендаційний характер.
Відповідно до висновку атестаційна комісія пропонує сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті, районної, обласної ради:
1) визнати посадову особу атестованою;
2) призначити протягом року повторне атестування (за згодою посадової особи);
3) зарахувати посадову особу до кадрового резерву або призначити її на вищу посаду;
4) перевести посадову особу на іншу посаду, що відповідає її кваліфікації, або звільнити її із займаної посади.
Спори, що виникають у зв'язку з проведенням атестації, вирішуються відповідно до законодавства про порядок вирішення індивідуальних трудових спорів.
Інші питання атестації посадових осіб регулюються положенням про проведення атестації, яке затверджується сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті, районної, обласної ради.
Типове положення про проведення атестації посадових осіб місцевого самоврядування затверджується Кабінетом Міністрів України339.
Граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Ці обмеження не поширюються на посадових осіб місцевого самоврядування, які обираються на відповідні посади.
Термін перебування на службі в органах місцевого самоврядування може бути продовжено, але не більш як на 5 років за рішенням сільського, селищного, міського голови, голови районної, районної в місті, обласної ради.
Після закінчення цього терміну посадові особи місцевого самоврядування за рішенням відповідного голови можуть бути залишені на посадах радників чи консультантів (патронатна служба), якщо такі посади передбачені штатним розкладом, на умовах строкового трудового договору.
Організація навчання і підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування, просування їх по службі, визначення тривалості робочого часу, порядку здійснення ними службових відряджень і відшкодування витрат на ці відрядження, а також особливості їх дисциплінарної відповідальності, вирішення інших питань, пов'язаних із службою в органах місцевого самоврядування, забезпечуються в порядку, передбаченому законом.
Припинення служби в органах місцевого самоврядування. Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі й у порядку, визначених Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про служ–
бу в органах місцевого самоврядування» та іншими законами України, а також у разі:
відмови посадової особи місцевого самоврядування від складання Присяги (ст. 11 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування»);
порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (ст. 5 зазначеного Закону);
неподання відомостей або подання посадовою особою місцевого самоврядування неправдивих відомостей щодо її доходів у встановлений термін (ст. 13);
виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (ст. 12);
досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (ст. 18).
Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування може бути оскаржено посадовою особою місцевого самоврядування в порядку, визначеному законом.
Перевибори сільських, селищних, міських голів, зміна керівників органів місцевого самоврядування не є підставою для припинення служби посадовими особами виконавчих органів рад, їхніх секретаріатів, крім працівників патронатної служби.
Матеріальне та соціально–побутове забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування. Посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Заробітна плата складається з окладу, премій, доплати за ранг, надбавки за вислугу років та інших надбавок, передбачених Законом «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування виходячи з умов оплати праці, встановлених для державних службовців відповідних категорій і посад.
Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.
Посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оп–
лачуванна відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про державну службу, за рахунок внесків до Пенсійного фонду України, що сплачуються відповідно до закону.
Групи за оплатою праці працівників виконавчих апаратів обласних рад, виконавчих органів міських рад встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Правом на одержання пенсії користуються особи, які досягли встановленого Законом «Про службу в органах місцевого самоврядування» граничного терміну перебування на службі в органах місцевого самоврядування, віку та за наявності загального трудового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, у тому числі стажу служби в органах місцевого самоврядування чи державної служби – не менше 10 років.
Посадовим особам місцевого самоврядування, які працювали на виборних посадах в органах місцевого самоврядування 8 років і більше, або протягом повних двох і більше скликань, починаючи зі скликання 1990 р., за винятком припинення повноважень з причин, визначених ст. 78, пунктами 2,3,4 частини першої, частиною другою ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктами 1, 2, 6 частини першої і п. 1 частини другої ст. 5 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», за наявності загального трудового стажу для чоловіків не менше 25 років, для жінок не менше 20 років, призначається пенсія відповідно до Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» незалежно від того, де вони працювали перед призначенням пенсії.
При виході на пенсію посадовим особам місцевого самоврядування, які відпрацювали на посадах в органах місцевого самоврядування чи на посадах, віднесених до категорії державних службовців не менше 10 років, виплачується грошова допомога у розмірі 10 місячних посадових окладів.
Правом виходу на пенсію користуються посадові особи місцевого самоврядування по інвалідності та в разі втрати годувальника за умови, що інвалідність або смерть годувальника настала в період перебування на службі в органах місцевого самоврядування, з урахуванням наявності не менш як 10 років державної служби або служби в органах місцевого самоврядування.
До стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється дія Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Відповідальність за порушення законодавства про службу в органах місцевого самоврядування. Особи, винні в порушенні законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, притягуються до цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно із законом.
Матеріальна шкода, завдана територіальній громаді неправомірними рішеннями сільських, селищних, міських голів, голів районних у місті, районних та обласних рад, їх заступників, керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів місцевого самоврядування, діями чи бездіяльністю посадових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок місцевого бюджету в установленому законом порядку.
Сільські, селищні, міські, районні у місті, районні та обласні ради, сільський, селищний, міський голова, голова районної в місті, районної та обласної ради мають право зворотної вимоги (регресу) до посадової особи місцевого самоврядування, яка заподіяла шкоду територіальній громаді, в розмірах і порядку, визначених законами України та статутами територіальних громад, прийнятими відповідно до законів України.
Крім спеціального Закону про проходження служби в органах місцевого самоврядування конкретні питання проходження муніципальної служби можуть регламентуватися статутами територіальних громад.
Дія закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Законам України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про службу в органах місцевого самоврядування» та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.
Для вітчизняної правової науки розробка проблем організації служби в органах місцевого самоврядування на сучасному етапі є значною мірою новим напрямом наукового пошуку340.
Розділ X
Органи самоорганізації населення
Важливим елементом системи місцевого самоврядування є органи самоорганізації населення. їх правовий статус визначається сьогодні Конституцією (ч. 5 ст. 140) та законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» (статті 4, 14, 16, 60) і «Про органи самоорганізації населення» (далі – Закон)341.
Відповідно до Закону такими органами є комітети: будинкові, вуличні, квартальні, мікрорайонів, сільські, селищні. Вони є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні питань місцевого значення, виборними органами, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених вказаним Законом (статті 2, 3).
Органи самоорганізації населення створюються за ініціативою самих жителів та з дозволу відповідної сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради на окремих частинах відповідних адміністративно–територіальних одиниць, а саме: сільського, селищного комітету – в межах території села, селища, якщо його межі не збігаються з межами діяльності сільської, селищної ради; вуличного, квартального – в межах території кварталу, кількох або однієї частини вулиць з прилеглими провулками у місцях індивідуальної забудови; комітету мікрорайону – в межах території окремого мікрорайону, житлово–експлуатаційної організації в містах; будинкового – в межах будинку (кількох будинків) в державному і громадському житловому фонді та фонді житлово–будівельних кооперативів;
комітету району у місті – в межах одного або кількох районів у місті, якщо його межі не збігаються з межами діяльності районної у місті ради (ст. 7).
Законом детально врегульовано також порядок ініціювання, надання згоди, обрання та легалізація органів самоорганізації населення.
Установлено, наприклад, що з ініціативою про створення органу самоорганізації населення до відповідної ради можуть звернутися збори (конференція) жителів за умови, що на цих. зборах (конференціях) брало участь (було представлено) не менше половини жителів відповідної території, які мають право голосу. На зборах (конференції) більшістю голосів їх учасників обирається ініціативна група, яка подає до відповідної ради заяву про створення органу самоорганізації населення, протокол зборів (конференції) із зазначенням основних напрямів діяльності цього органу, а також перелік учасників зборів (конференції) жителів із зазначенням їх основних паспортних даних (ст. 8).
Що стосується порядку надання дозволу на створення органу самоорганізації населення, то питання це має розглядатися, як про те зазначається в Законі, на найближчому засіданні відповідної ради за участю членів ініціативної групи. При цьому рада може і відмовити у наданні згоди на створення органу самоорганізації населення, проте її рішення може бути оскаржене «в установленому порядку» (ст. 9).
У разі надання радою згоди на створення органу самоорганізації населення останній обирається зборами (конференцією) жителів будинку, вулиці, кварталу, мікрорайону, села, селища на основі загального, рівного виборчого права шляхом таємного голосування. Право голосу на виборах мають жителі, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу особи, яких визнано судом недієздатними. Організація проведення таких зборів (конференцій) покладається на виконавчий комітет відповідної ради.
Орган самоорганізації населення обирається на строк повноважень відповідної ради, якщо інше не передбачено її рішенням чи положенням про цей орган (статті 10, 11).
Орган самоорганізації населення вважається діючим тільки після того, як відбулася передбачена ст. 13 Закону його легалізація, що здійснюється шляхом його реєстрації або повідомленням
про заснування. При цьому тільки в разі реєстрації цей орган набуває статусу юридичної особи. Реєстрація органу самоорганізації населення виконавчим органом ради, а також порядок її провецення детально врегульовано вказаною статтею Закону. Однією з суттєвих умов реєстрації є наявність Положення про орган самоорганізації населення, яке затверджується зборами (конференцією) та має відповідати встановленим Законом вимогам (ст. 12).
Крім порядку утворення та легалізації органу самоорганізації населення важливим елементом його правового статусу є його функції, повноваження, структура та організаційні форми прояву його легальної активності, життєдіяльності.
Основними функціями органу самоорганізації населення є, як про це зазначається в Законі (ст. 3), створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення, задоволення їх (жителів) соціальних, культурних, побутових та інших потреб шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг, а також участь у реалізації соціально–економічного, культурного розвитку відповідної території (села, селища, міста, району в місті), інших місцевих програм.
Обсяг цих функцій визначається у повноваженнях органів самоорганізації населення, які, згідно зі ст. 2 Закону, за своєю природою поділяються на власні (віднесені законом до відання цього органу) та делеговані (повноваження сільської, селищної, міської ради, якими вона, відповідно до ч. 6 ст. 140 Конституції України наділяє орган самоорганізації населення з передачею відповідних коштів, а також матеріально–технічних та інших ресурсів необхідних для її здійснення).
Що стосується власно повноважень органу самоорганізації населення, то найбільш вагомими з них є такі:
– ведення обліку громадян за віком, місцем роботи чи навчання, які мешкають у межах території діяльності органу, а також прийом громадян, розгляд їх звернень;
– представлення разом з депутатами інтересів жителів будинку, вулиці, мікрорайону, села, селища, міста, району в місті у відповідній місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади;
– внесення пропозиції до проектів місцевих програм соціально–економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно–територіальних одиниць і проектів місцевих бюдбюджетів;
– здійснення контролю за якістю наданих громадянам, які проживають в жилих будинках на території діяльності органу самоорганізації населення, житлово–комунальних послуг та за якістю проведення в цих будинках ремонтних робіт;
– залучення на добровільних засадах населення до участі у здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, проведенні робіт з благоустрою, озеленення та утримання в належному стані садиб, дворів, вулиць, парків, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майданчиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами, створення з цією метою тимчасових або постійних бригад та. ін.;
– організація допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сім'ям загиблих воїнів, партизанів і військовослужбовців, малозабезпеченим і багатодітним сім'ям, а також самотнім громадянам, дітям–сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, внесення пропозиції з цих питань до відповідної ради та її виконавчих органів.
Крім цього, до виключних повноважень органів самоорганізації населення віднесено ще ряд повноважень по сприянню та наданню допомоги навчальним закладам, закладам і організаціям культури, фізичної культури і спорту, правоохоронним органам, а також депутатам відповідних місцевих рад в організації зустрічей з виборцями, прийому громадян та проведенні іншої роботи у виборчих округах (докладніше див. ст. 14 Закону).
Щодо делегованих повноважень органів самоорганізації населення, то відповідно до Закону (ст. 15) ними може бути частина повноважень сільської, селищної, міської, районної у місті ради, делегована нею цьому органу з одночасною передачею йому відповідних коштів, а також матеріально–технічних та інших ресурсів.
Отже, законодавець не деталізує делеговані повноваження. Він виключно покладається на ініціативу та самодіяльність самих сільських, селищних, міських, районних у місті рад, які мають вирішувати це питання з урахуванням місцевих умов.
Тут слід знову зиернути увагу на ту обставину, що, відповідно до чинного Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», повноваження сільських, селищних, міських, районних у місті рад та їх викої іавчих органів, по–перше, чітко розділені і, по–друге, повноваження вказаних рад є виключними, тобто такими, які мають вирішуватися лише на пленарних засіданнях цих рад.
Отже, рада не може делегувати власні повноваження органам самоорганізації населення. Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 26 вказаного ї 5а кону, вона наділяє ці органи «окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування». Це положення Закону, на наш погляд, слід розуміти так, що вказаними повноваженнями може бути та частина власних (самоврядних) повноважень місцевого самоврядування, яка віднесена до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у місті рад.
Орган самоорганізації населення має колегіальний характер. Він обирається у складі керівника, заступника (заступників керівника), секретаря та членів. Тому основною формою його роботи є засідання, яке скликають керівники або заступники керівника в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал, є правомочними, якщо в ньому бере участь більше половини його загального складу. Для забезпечення безперервності та ефективності в своїй роботі орган самоорганізації населення може утворювати комісії, робочі групи, інші органи в порядку, визначеному положенням про цей орган.
Члени органу самоорганізації населення виконують свої обов'язки на громадських засадах. Проте за рішенням зборів (конференції) керівник і секретар цього органу можуть працювати в ньому і на постійній основі з оплатою їх праці за рахунок коштів, переданих органам відповідною радою.
Члени органу самоорганізації населення мають право брати участь у засіданнях відповідних місцевих рад та їх виконавчих органів з питань, що стосуються їх діяльності, а також при розгляді питань, ініційованих самим органом самоорганізації населення, з празом дорадчого голосу.
Орган самоорганізації населення з питань, віднесених до його повноважень, може приймати рішення організаційно–розпорядчого характеру. Проте рішення органу, що не відповідають чинному законодавству або прийняті з питань, не віднесених до його повноважень, зупиняються відповідно сільською, селищною, міською, районною у місті радою з одночасним зверненням до суду про скасування такого рішення (ст. 20 Закону).
Законом врегульована також фінансова й економічна основа органу самоорганізації населення. Що стосується фінансової основи, то вона повинна складатися з коштів відповідного місцевого бюджету, які надаються відповідною радою, а також добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших нарахувань,
не заборонених законом (ст. 16). Такий самий характер має і матеріальна основа, що складається з майна, переданого органу самоорганізації населення радою в його оперативне управління, та його власного майна, що складається з добровільних майнових внесків фізичних та юридичних осіб, а також майна, придбаного вказаним органом за власні кошти (ст. 17).
Органи самоорганізації населення для виконання своїх повноважень самостійно використовують фінансові ресурси, отримані з місцевого бюджету, але на цілі та в межах, визначених відповідною радою. Це саме стосується і використання переданого їм майна. Щодо контролю за фінансовою та господарською діяльністю органу самоорганізації населення, то згідно з Законом (ст. 24), його мають здійснювати і збори (конференції) жителів за місцем їх проживання, і відповідна рада та її виконавчі органи, і державні органи.
Повноваження органів самоорганізації населення можуть бути достроково припинені у разі: порушення ними Конституції і законів України, інших актів законодавства – за рішенням суду; невиконання рішень відповідної ради, її виконавчого комітету – за рішенням ради; невиконання рішень зборів (конференцій) жителів – за рішенням цих зборів чи конференції (ст. 25).
У Законі України «Про органи самоорганізації населення» врегульовані й деякі інші складові їх правового статусу, які дозволяють мати певне уявлення про місце і роль цих органів у механізмі здійснення місцевого самоврядування як одного з його суб'єктів.
Так, наприклад, організація і діяльність органу самоорганізації населення має будуватися на принципах законності, гласності, територіальності, виборності, підзвітності, підконтроль–ності та відповідальності перед жителями, які обрали орган самоорганізації населення. Ці принципи, як бачимо, є принципами місцевого самоврядування в Україні, врегульовані Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 4). Що стосується спеціальних принципів, притаманних лише органам самоорганізації населення, то ними є: принцип добровільності щодо взяття окремих повноважень місцевого самоврядування сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а також принцип підзвітності, підконтрольності та відповідальності перед відповідними радами (див. ст. 5 Закону).
Отже, в особі органів самоорганізації населення маємо справу вже не з місцевим самоврядуванням, заснованим на принципах його правової, організаційної, матеріально–фінансової авто–
номії та здійснюваним територіальною громадою безпосередньо і через створювані нею органи, а з проявом самоорганізації (саме іврядування) членів територіальної громади на її мікрорівні, а тому інтегрованим в систему самоврядування сіл, селищ, міст та діючим з дозволу та під контролем відповідних органів місцевого самоврядування.
У деяких літературних джерелах пропонується цю ланку в Системі місцевого самоврядування йменувати «територіальне громадське самоврядування». Думається, що цей термін відповідав природі органів самоорганізації населення лише в той період (за радянських часів), коли місцеві органи влади в Україні – ради – були конституйовані як органи державної влади, і не має права па існування сьогодні, коли ради та їх виконавчі органи роздер–жавлені та є виключно органами місцевого самоврядування.
У вітчизняній науці муніципального права природа органів самоорганізації населення ще потребує свого фундаментального дослідження. Адже подібні їм органи існують і в інших країнах, проте тільки в Україні вони стали одним із конституційних інститутів (ч. 6 ст. 140).
Щоправда, вітчизняна наука і в радянські часи не була байдужа до так званих органів громадської самодіяльності населення – сільських, селищних, вуличних, квартальних, дільничних, домових комітетів342. Проте, так і не була завершена дискусія з приводу того, до якої соціальної системи належать ці органи – системи громадських об'єднань, чи системи відповідної місцевої ради343.
Що стосується органів самоорганізації населення, то Конституція України, закони України про місцеве самоврядування в Україні та про органи самоорганізації населення прямо відносять їх до системи місцевого самоврядування. Отже, це один з дійових суб'єктів місцевого самоврядування, який потребує свого розвитку і вдосконалення та наповнення відповідною практикою.
Розділ XI
Правовий статус органів місцевого самоврядування Автономної Республіки Крим
Відповідно до ст. 134 Конституції України, Автономна Республіка Крим (далі – АРК) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення344. Аналогічне положення міститься у ст. 1 Конституції Автономної Республіки Крим (далі – Конституція АРК), прийнятої Верховною Радою Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 р. і затвердженої Законом України від 23 грудня 1998 р. «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим»345. Отже, на території Автономної Республіки Крим цілком діє Конституція України і закони України, у тому числі й регламентуючі функціонування інституту місцевого самоврядування.
Система місцевого самоврядування, органи й посадові особи місцевого самоврядування в АРК формуються і функціонують відповідно до Конституції України і Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні346. Проте на практиці в ряді населених пунктів АРК застосування загальної для всієї України системи місцевого самоврядування викликає певні
труднощі як наслідок старих помилок в локальній адміністративно–територіальній політиці, обумовлені особливим статусом деяких територіальних одиниць. Це, насамперед, стосується міста Севастополя, що має особливий адміністративно–територіальний склад. Відповідно до ст. 140 Конституції України і статті 2, 5 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», основою місцевого самоврядування, Ного первинним суб'єктом є територіальна громада, що «прив'язана» до певної адміністративно–територіальної одиниці. 11 роте «прив'язати» територіальні громади в межах міста Севастополя до певних населених пунктів практично неможливо, оскільки тоді виникне необхідність виділення в окремі територіальні громади жителів сіл і селищ, що входять у місто Севастополь. У цьому разі доведеться виділяти територіальну громаду міста Севастополя в місті Севастополі.
Крім того, слід ураховувати, що до складу Балаклавського району міста Севастополя входить місто Інкерман. Якщо виділити в окрему територіальну громаду жителів цього міста, то необхідно буде окремо створювати територіальну громаду з інших жителів Балаклавського району, що призведе до створення двох територіальних громад, які функціонують практично на одній території. Таким чином, створення територіальних громад на території міста Севастополя на рівні сіл, селищ та інших населених пунктів, що входять у його склад, призведе до створення щонайменше 37 відповідних місцевих рад, яким, відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування і Конституції України, мають бути надані повноваження щодо встановлення місцевих податків і зборів на своїй території, прийняття місцевого бюджету, рішення земельних питань, керування комунальною власністю тощо. У результаті такого підходу на території міста Севастополя, де мешкають понад 400 тисяч чоловік, діятимуть 37 «варіантів» місцевих податків.
Тому уявляється за необхідне врахувати цю ситуацію або в новій редакції закону України про місцеве самоврядування шляхом введення в закон поняття міської агломерації і визначення її статусу, або шляхом прийняття окремого закону про організацію місцевого самоврядування в місті Севастополі з виділенням загальної міської територіальної громади і делегуванням Севастопольській міській раді всіх зазначених вище повноважень.
Конституція АРК щодо місцевого самоврядування не містить положень, які дублюють відповідні положення Конституції України. У розділі IV «Місцеве самоврядування в Автономній Республіці
Крим» Конституції АРК міститься всього лише одна глава 9 «Здійснення місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим» (статті 42–47), в якій регламентовані тільки особливості здійснення місцевого самоврядування на території республіки.
У ст. 42 глави 9 Конституції АРК установлюються правові основи місцевого самоврядування в республіці. Закріплюється, що місцеве самоврядування в АРК здійснюється відповідно до Конституції України і законів України. Відповідно до Конституції України законами України Автономній Республіці Крим можуть делегуватися повноваження із забезпечення збалансованого соціально–економічного й культурного розвитку Автономної Республіки Крим, реалізації програм соціально–економічного, культурного й іншого розвитку автономної республіки.
Конституція АРК тісно пов'язує і співвідносить здійснення місцевого самоврядування із забезпеченням дотримання прав і свобод громадян в Автономній Республіці Крим. У ч. 1 ст. 43 Конституції АРК закріплюється, що відповідно до Конституції України Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень бере участь у забезпеченні прав і свобод громадян на території республіки Крим. Проте, незважаючи на місце розміщення даної статті в розділі IV Конституції АРК, представницький орган АРК здійснює забезпечення прав і свобод громадян на території республіки не тільки у сфері реалізації ними права на місцеве самоврядування. У ч. 2 ст. 43 Конституції АРК містяться положення, що зазначають розширювальне тлумачення таких прав і свобод громадян. Вони закріплюють, що в разі порушення органами місцевого самоврядування, сільськими, селищними, міськими головами, головами місцевих державних адміністрацій прав і свобод громадян, передбачених Конституцією України і законами України, і не приведення за вимогою Верховної Ради АРК своїх актів у відповідність до Конституції України і законів України Верховна Рада АРК має право звернутися:
– до Президента України – про звільнення від посад голів місцевих державних адміністрацій у порядку, передбаченому Конституцією України;
– у Верховну Раду України – про призначення позачергових виборів місцевої ради, сільського, селищного, міського голови відповідно до законодавства України.
Окрема стаття Конституції АРК присвячена питанню делегування органам місцевого самоврядування республіки функцій і повноважень органів виконавчої влади як центральних, так і республіканських, а також повноважень представницьких
органів АРК. Відповідно до Конституції України, законами України, Європейською хартією про місцеве самоврядування, Конституцією АРК, нормативно–правовими актами Верховної Ради ЛРК органам місцевого самоврядування може делегуватися виконання окремих повноважень з передачею фінансів і майна для забезпечення виконання зазначених повноважень (ст. 44 Конституції АРК).
Відповідно до Конституції України, Рада міністрів АРК контролює виконання органами місцевого самоврядування повноважень, делегованих їм законом України, а також повноважень, делегованих нормативно–правовими актами Верховної Ради АРК.
Дія актів органів місцевого самоврядування в АРК з питань виконання делегованих їм повноважень у разі їх суперечності Конституції України і законам України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно–правовим актам АРК може зупинятися відповідно:
– Верховною Радою АРК (акти представницьких органів);
– Радою міністрів АРК (акти виконавчих органів) з одночасним зверненням в суд (ст. 44 Конституції АРК).
У Конституції АРК вельми докладно врегульовані різноманітні аспекти взаємодії органів місцевого самоврядування з органами влади, а також з установами й організаціями АРК. Цьому присвячені статті 45–47 Конституції АРК.
Метою взаємодії органів влади АРК з органами місцевого самоврядування в республіці, що здійснюється відповідно до Конституції України, є забезпечення збалансованого соціально–економічного, культурного й іншого розвитку регіону. Така взаємодія здійснюється на основі узгоджених рішень або угод між Верховної Радою АРК і органами місцевого самоврядування, в яких можуть визначатися порядок і умови реалізації спільних програм і проектів, спільного рішення інших питань, віднесених до компетенції АРК і місцевого самоврядування (ст. 45 Конституції АРК).
Спільні програми соціально–економічного, культурного й іншого розвитку, а також спільні проекти фінансуються за рахунок коштів, що притягуються з бюджету АРК і місцевих бюджетів. Притягнення коштів, передача майна для реалізації зазначених спільних програм і проектів здійснюються на основі рішень Верховної Ради АРК, а також відповідної місцевої ради або на основі угод між ними.
Спільні програми і проекти можуть фінансуватися також за рахунок коштів цільового фонду із забезпечення збалансованого соціально–економічного й іншого розвитку АРК, що формується
з коштів, переданих з Державного бюджету України, республіканського бюджету АРК, коштів місцевих бюджетів та інших коштів у порядку, визначеному законами України і нормативно–правовими актами Верховної Ради АРК у межах її компетенції.
З метою збалансованого соціально–економічного і культурного розвитку регіону Верховна Рада АРК взаємодіє з асоціаціями органів місцевого самоврядування в АРК та іншими добровільними об'єднаннями органів місцевого самоврядування. Такі асоціації можуть вносити на розгляд Верховної Ради АРК рекомендації і пропозиції у встановленому законом порядку.
Порядок взаємодії Верховної Ради АРК з асоціаціями органів місцевого самоврядування в АРК та іншими добровільними об'єднаннями органів місцевого самоврядування визначається на взаємопогоджувальній основі.
З метою активізації співробітництва між зазначеними суб'єктами Верховна Рада АРК 17 листопада 1999 р. прийняла Постанову «Про Положення про порядок взаємодії з Асоціацією органів місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим і делегування органам місцевого самоврядування окремих повноважень Автономної Республіки Крим»347, що затвердила відповідне Положення, в якому знайшли своє закріплення основні напрями, порядок і організаційно–правові форми такої взаємодії.
Якщо у ст. 45 Конституції АРК визначаються правові підстави, суб'єкти, організаційні й організаційно–правові форми (спільні програми, спільні проекти, спільне рішення питань) взаємодії органів влади АРК і органів місцевого самоврядування республіки, то ст. 46 Конституції АРК регламентує об'єктний склад такої взаємодії шляхом закріплення його основних форм і напрямів.
Так, Верховна Рада АРК і органи місцевого самоврядування на взаємопогоджувальній основі й у порядку, зумовленому Конституцією АРК і законодавством України, можуть об'єднувати фінансові та матеріальні засоби, майно, координувати діяльність органів і служб, установ і організацій для підготовки й реалізації спільних програм і проектів, спільного вирішення інших питань, віднесених до їхньої компетенції, у тому числі у таких сферах:
– освіти, охорони здоров'я, землевпорядження, архітектури і містобудування, охорони навколишнього природного середовища, організації та координації зовнішньоекономічної діяльності, використання природних копалин, транспорту, будівництва і ремонту доріг, водопостачання, зв'язку, забезпечення паливними й іншими енергоресурсами, будівництва і реконструкції промислових об'єктів, об'єктів комунального і соціально–культурного призначення, організації контролю за якістю і безпекою будівельних і ремонтних робіт, організації санітарно–епідемічного контролю, охорони і використання пам'ятників історії та культури, природних заповідників, організації туристичної і курортно–рекреаційної діяльності, архівної справи, організації та забезпечення діяльності бібліотек, музеїв, театрів та з інших питань;
– здійснення програм підготовки кадрів, підготовки й реалізації програм зайнятості населення і використання трудових ресурсів, програм допомоги і сприяння малозабезпеченим сім'ям і громадянам, пенсіонерам та інвалідам, багатодітним сім'ям, здійснення молодіжних програм, у тому числі з питань бездоглядності неповнолітніх, програм у сфері науки та культури, а також фізкультури і спорту, програм з попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій, а також підготовки й реалізації інших програм і проектів.
Порядок взаємодії органів влади, установ, організацій АРК і органів місцевого самоврядування визначається угодами або узгодженими рішеннями Верховної Ради АРК і місцевих рад.
У сфері спільної діяльності зазначених суб'єктів може здійснюватися узгоджена кадрова політика.
Виходячи з того, що основні повноваження органів місцевого самоврядування АРК закріплені в Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», нормотворча діяльність Верховної Ради АРК у зазначеній сфері в основному зосереджена на регламентації контрольної діяльності за реалізацією органами місцевого самоврядування делегованих їм повноважень АРК.
Відповідно до статей 44 і 45 Конституції АРК, Верховна Рада АРК 26 квітня 2000 р. прийняла Постанову «Про порядок контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень Автономної Республіки Крим»1, якою затверджене Положення про порядок контролю за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень АРК.
Положення визначає порядок здійснення контролю за реалізацією органами місцевого самоврядування таких делегованих
повноважень. Відповідно до Положення, Верховна Рада АРК не рідше одного разу на рік заслуховує звіти й інформації Ради міністрів АРК про виконання делегованих виконавчих повноважень у цілому по республіці та не рідше одного разу на квартал – звіти й інформації Ради міністрів АРК про виконання делегованих повноважень по окремих сферах або в окремих адміністративно–територіальних одиницях, звіти й інформації міністерств і республіканських комітетів АРК про виконання делегованих повноважень з питань, що входять в їхню компетенцію, із запрошенням на засідання Верховної Ради АРК представників органів місцевого самоврядування.
Положенням установлено, що копії актів органів місцевого самоврядування, прийнятих з питань здійснення делегованих їм повноважень АРК, у триденний термін з дня їх прийняття направляються органу, що здійснює контроль за їх виконанням. На вимогу такого органу виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, а також районні державні адміністрації повинні надавати інформацію про виконання окремих делегованих повноважень.
Постійні комісії Верховної Ради АРК, Рада міністрів АРК розробляють і підтверджують щоквартальні плани здійснення контролю. Секретаріат Верховної Ради АРК сприяє здійсненню взаємодії і зв'язків Верховної Ради АРК з територіальними громадами, органами й посадовими особами місцевого самоврядування, виконанню делегованих їм повноважень. У разі розгляду Верховною Радою АРК, Радою міністрів АРК питань, що торкаються інтересів місцевого самоврядування, вони повинні не пізніше як за 10 днів сповістити про це відповідні органи й посадові особи місцевого самоврядування. Контроль за виконанням делегованих повноважень має здійснюватися лише на підставі, у межах і формах, передбачених Конституцією України, Конституцією АРК, нормативно–правовими актами Верховної Ради АРК.
Контроль за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень АРК здійснюється Верховною Радою АРК, Радою міністрів АРК шляхом аналізу актів виконавчих органів місцевого самоврядування, подання виконавчими органами місцевого самоврядування інформації про виконання
делегованих повноважень, вивчення діяльності виконавчих органів місцевого самоврядування із здійснення делегованих їм повноважень.
У Положенні вельми детально і докладно регламентована контрольна діяльність постійних комісій Верховної Ради АРК, що ґрунтується на їхній профільній компетенції, закріпленої правовими актами представницького органу республіки. Більш того, виходячи із закріпленого переліку підконтрольних постійним комісіям Верховної Ради АРК сфер соціального життя, з'ясовуються можливі повноваження, що можуть бути делеговані органам місцевого самоврядування республіки. Постійні комісії Верховної Ради АРК з питань, віднесених до їхньої компетенції, заслуховують на своїх засіданнях інформації відповідних міністерств і республіканських комітетів АРК про виконання на місцях делегованих виконавчих повноважень, із запрошенням на засідання представників органів місцевого самоврядування.
Постійна комісія Верховної Ради АРК з місцевого самоврядування і державного устрою здійснює контроль за виконанням сільськими, селищними, міськими, районними, районними в місті радами делегованих повноважень з дотримання прав і свобод людини і громадянина. У разі порушення органами місцевого самоврядування, сільськими, селищними, міськими головами прав і свобод громадян, передбачених Конституцією України і законами України, і не приведення за вимогою Верховної Ради АРК своїх актів у відповідність до Конституції України і законів України, Верховна Рада АРК має право звернутися у Верховну Раду України з пропозицією про призначення позачергових виборів місцевої ради, сільського, селищного, міського голови відповідно до законодавства України.
Постійна комісія Верховної Ради АРК з промисловості, транспорту, зв'язку і паливно–енергетичного комплексу здійснює контроль за виконанням сільськими, селищними, міськими, районними радами делегованих повноважень з питань керування підприємствами, установами й організаціями, що належать АРК і передані для керування органам місцевого самоврядування, а також з реалізації заходів і програм АРК зі створення й експлуатації загальнореспубліканських транспортної та енергетичної систем, систем водопостачання, зв'язку й інформації.
Постійна комісія Верховної Ради АРК з екології і надзвичайних ситуацій здійснює контроль за виконанням сільськими, селищними, міськими та районними радами делегованих повно–
важень з реалізації заходів і програм АРК для забезпечення екологічної безпеки населення й охорони навколишнього природного середовища.
Постійна комісія Верховної Ради АРК з рекреаційного і санаторно–курортного комплексів здійснює контроль за виконанням сільськими, селищними, міськими і районними радами делегованих повноважень з реалізації заходів і програм АРК для організації санаторно–курортного лікування, відпочинку і туризму в республіці.
Постійна комісія Верховної Ради АРК з економічної, бюджетно–фінансової і податкової політики здійснює контроль за виконанням сільськими, селищними, міськими, районними радами делегованих повноважень з бюджетних питань.
Постійна комісія Верховної Ради АРК з культури, міжнаціональних відносин і проблем депортованих громадян здійснює контроль за виконанням сільськими, селищними, міськими, районними радами делегованих повноважень з питань культури, охорони і використання пам'ятників історії і культури.
Постійна комісія Верховної Ради АРК з соціальних питань і охорони здоров'я контролює здійснення сільськими, селищними, міськими, районними радами делегованих повноважень з питань забезпечення безпечних і здорових умов життя населення, організації і розвитку охорони здоров'я, санаторно–курортного лікування в Автономній Республіці Крим.
Постійна комісія Верховної Ради АРК з науки, освіти, справ молоді і спорту здійснює контроль за виконанням сільськими, селищними, міськими і районними радами делегованих повноважень з реалізації програм для організації і розвитку освіти, науки і культури, фізкультури і спорту.
Постійна комісія Верховної Ради АРК з раціонального природокористування і земельних питань здійснює контроль за виконанням сільськими, селищними, міськими і районними радами делегованих повноважень з реалізації заходів і програм АРК для землевпорядження, раціонального використання земель і природних ресурсів.
Постійні комісії Верховної Ради АРК здійснюють контроль за виконанням міськими головами, головами районних, районних у місті рад делегованих повноважень з кадрових питань.
За рішенням Верховної Ради АРК делегування повноважень окремим органам місцевого самоврядування в АРК у разі їх невиконання або неналежного виконання може бути зупинене або припинене.
Розділ XII
Матеріально–фінансові (економічні) основи місцевого самоврядування
Відповідно до ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Таким чином, конституційно закріплене право власності територіальних громад на зазначені матеріальні і фінансові ресурси, яке є запорукою розвитку і гарантією реального забезпечення права самостійно, в межах Конституції і законів України, реалізовувати інтереси населення відповідних територій.
Конституція надала також територіальним громадам сіл, селищ і міст право об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Важливим конституційним положенням є положення про те, що держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово його підтримує. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Зазначені конституційні положення повною мірою відповідають Всесвітній декларації місцевого самоврядування та Європейській хартії місцевого самоврядування,
які передбачають вагомі гарантії фінансової та матеріальної самостійності органів місцевого самоврядування при здійсненні своїх повноважень.
Відповідно до ст. 8 Всесвітньої декларації місцевого самоврядування, місцеві органи влади повинні мати право на відповідні фінансові кошти, відокремлені від коштів інших рівнів управління, та вільно розпоряджатися грошовими надходженнями в межах своїх повноважень.
Розподіл коштів між місцевими органами влади, як зазначено у цій статті, має в розумних пропорціях відповідати тим завданням, що виконуються ними. Розумна частина фінансових коштів місцевих органів влади повинна надходити від місцевих податків, платежів і внесків, рівень яких вони мають встановити самі.
Автономія слабкіших у фінансовому відношенні місцевих органів потребує системи фінансового вирівнювання. У свою чергу, ст. 9 Європейської хартії місцевого самоврядування вказує, що такі процедури (фінансового вирівнювання) не повинні обмежувати свободу вибору органів місцевого самоврядування в межах їхньої компетенції.
Законом України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до зазначених конституційних положень регламентується право комунальної власності, суб'єктом якого є територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах. Зокрема, ст. 60 Закону закріплено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені, відповідно до закону, як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Права щодо здійснення територіальними громадами управ–ління комунальною власністю ґрунтуються на положеннях СТ. 143 Конституції України, якою встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування:
управляють майном, що є в комунальній власності;
затверджують програми соціально–економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання;
затверджують бюджети відповідних адміністративно–територіальних одиниць і контролюють їх виконання;
встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону;
забезпечують проведення місцевих референдумів і реалізацію їх результатів;
утворюють, реорганізовують і ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю;
вирішують інші питання місцевого значення, віднесені до їхньої компетенції.
Відповідно до конституційних засад, ст. 60 Закону про місцеве самоврядування в Україні визначені права органів місцевого самоврядування щодо здійснення права власності та управління об'єктами комунальної власності. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним і фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати й купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їх відчуження, визначати в угодах і договорах умови використання та фішшсування об'єктів, що приватизуються, та передаються у користування і оренду.
Враховуючи особливості здійснення місцевого самоврядування в районах і областях, зазначена стаття містить положення, що районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, які задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зарахо–
вуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Закон чітко визначає обов'язкову умову, що майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяги та погіршувати умови надання послуг населенню.
Конституцією передбачено судовий захист прав органів місцевого самоврядування. Це положення стосується і захисту їх майнових прав. Крім того, у п. 8 ст. 60 Закону конкретно визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідно рішення ради чи уповноваженого нею органу, окрім передбачених законом випадків.
Забезпечуючи майнові інтереси органів місцевого самоврядування, Закон надає сільським, селищним, міським, районним у містах (у разі їх створення) радам такі права:
вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально–побутових і соціально–культурних потреб територіальних громад;
мати об'єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно–територіальних одиниць, а також право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально–побутових і соціально–культурних потреб територіальних громад.
Повноваження щодо комунальної власності чинне законодавство чітко розмежовує між представницькими органами місцевого самоврядування, їх виконавчими органами та місцевими державними адміністраціями.
До виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, відповідно до ст. 25 Закону про місцеве самоврядування в Україні, належать:
встановлення для підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних
і ромад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до Місцевого бюджету;
прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна;
затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації;
визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності;
вирішення питань про придбання в установленому порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого в процесі приватизації, договір купівлі–продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;
прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;
створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ і організацій, визначення повноважень цих органів (служб);
вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо управління комунальною власністю належать власні (самоврядні) повноваження, а саме:
управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад;
встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ і організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;
заслуховування звітів про роботу керівників підприємств, установ і організацій комунальної власності відповідних територіальних громад;
підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місце–
вих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації;
організація виконання цих програм;
подання раді письмових звітів про хід і результати відчуження комунального майна.
Ці органи мають делеговане повноваження погоджувати в установленому порядку кандидатури для призначення на посаду керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на відповідній території, які перебувають у державній власності.
До повноважень районних і обласних рад у сфері комунальної власності належать:
вирішення за дорученням відповідних рад питань про продаж, передачу в оренду або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку;
вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, призначення і звільнення їх керівників.
Відповідно до ст. 43 Закону про місцеве самоврядування в Україні, ці питання вирішуються районними й обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях.
Місцеві державні адміністрації також здійснюють згідно із законодавством делеговані відповідною радою функції щодо управління майном, яке перебуває у спільній власності територіальних громад.
Найважливішою гарантією забезпечення виконання завдань і функцій органів місцевого самоврядування і разом з тим їх дійсної самостійності в межах Конституції і законодавства України є місцеві бюджети.
Місцеві бюджети складають бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.
Місцевий бюджет, відповідно до ст. 63 Бюджетного кодексу України, містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці
надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.
Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні бюджети, згідно з чинним законодавством України.
Конституцією України також встановлено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів і з коштів, залучених на договірних засадах із місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально–економічних програм.
Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України та правом відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети.
Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, які також коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного та держави.
Доходи місцевих бюджетів районних у містах рад формуються відповідно до обсягу повноважень, що визначаються відповідними міськими радами.
Бюджетним кодексом України регламентуються міжбюджетні відносини.
Стаття 81 Бюджетного кодексу України визначає міжбюджетні відносини як відносини між державою, Автономною Республікою Крим і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.
Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
Відповідно до Бюджетного кодексу України, доходи й видатки місцевих бюджетів поділяються на доходи і видатки, які вра–
ховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, та доходи і видатки, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
Міжбюджетні трансферти – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Розрізняють: 1) дотацію вирівнювання; 2) субвенцію; 3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; 4) інші дотації.
З допомогою системи міжбюджетних трансфертів здійснюється регулювання бюджетів.
Обов'язкові платежі, податки і збори, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів складають кошик доходів цих бюджетів.
Розрахунок видатків, що враховується при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, відповідно до статей 94,95 Бюджетного кодексу України, здійснюється з допомогою фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів для цих нормативів.
Загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг тощо.
Коригуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України і враховують відмінності у вартості надання соціальних послуг залежно від:
1) кількості населення та споживачів соціальних послуг;
2) соціально–економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших особливостей адміністративно–територіальних одиниць.
Відповідно до чинного законодавства, у дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для забезпечення виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.
Видатки місцевих бюджетів, так само як і доходи, поділяються на видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень
мисцевого самоврядування, і видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.
Сільські, селищні, міські, районні у містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Виконання районних і обласних бюджетів здійснюється місцевими державними адміністраціями в цілях і обсягах, що затверджуються відповідними радами в рішеннях про бюджет.
Держава фінансує в повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади. Крім цього, рішення органів державної влади, які потребують додаткові видатки органів місцевого самоврядування, обов'язково супроводжуються передачею останнім необхідних фінансових ресурсів. Ці рішення виконуються органами місцевого самоврядування в межах переданих їм фінансових ресурсів. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені фінансовими ресурсами, повинні обов'язково компенсуватися державою.
Органи місцевого самоврядування мають широке коло прав щодо участі у фінансово–кредитних відносинах. Ці права регламентуються ст. 70 Закону про місцеве самоврядування в Україні.
Рада або за її рішенням інші органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства, можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позички з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах.
Органи місцевого самоврядування можуть у межах законодавства створювати комунальні банки та інші фінансово–кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів із зарахуванням до місцевого бюджету.
Органи місцевого самоврядування, відповідно до закону, можуть встановлювати місцеві податки і збори. Передбачено також і право за рішенням зборів громадян за місцем їх проживання запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.
Місцеві податки і збори, порядок їх сплати встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законодавством України. Поки що їх частина в доходах місцевих бюджетів є дуже незначною.
Повноваження органів місцевого самоврядування в бюджетно–фінансовій сфері також детально регламентовані законодавством. До виключної компетенції сільських, селищних, міських рад ст. 26 Закону про місцеве самоврядування в Україні віднесені такі питання, що вирішуються тільки на пленарних засіданнях цих рад:
1) затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання бюджету;
2) встановлення місцевих податків і зборів, розмірів їх ставок у межах, визначених законом;
3) прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;
4) прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів і джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;
5) прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у цій сфері ст. 28 зазначеного Закону віднесені такі власні (самоврядні) повноваження:
1) складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів;
2) встановлення в порядку і межах, визначених законодавством тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами й організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності;
3) встановлення за узгодженим рішенням відповідних рад порядку використання коштів та іншого майна, що перебувають у спільній власності територіальних громад;
4) здійснення в установленому порядку фінансування видатків місцевого бюджету;
5) залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній територій, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;
6) об'єднання на договірних засадах коштів відповідного місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, установ і організацій, вирішення інших питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад.
До їх відання віднесені ще такі делеговані повноваження:
1) здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності;
2) здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів;
3) сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповідній території.
Місцева державна адміністрація, згідно зі ст. 18 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», здійснює також такі повноваження в галузі бюджету та фінансів:
1) складає і подає на затвердження ради проект відповідного бюджету й забезпечує його виконання; звітує перед відповідною радою про його виконання;
2) подає в установленому порядку до органів виконавчої влади вищого рівня фінансові показники та пропозиції до проекту Державного бюджету України, пропозиції щодо обсягу коштів Державного бюджету України для їх розподілу між територіальними громадами, розмірів дотацій і субсидій, дані про зміни складу суб'єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню, баланс фінансових ресурсів для врахування їх при визначенні суб–венцій, а також для бюджетного вирівнювання виходячи із забезпеченості мінімальних соціальних потреб;
3) отримує від усіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності інформацію, передбачену актами законодавства для складання і виконання бюджету;
4) здійснює фінансування підприємств, установ і організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, соціального захисту населення, переданих у встановленому законом порядку в управління місцевій державній адміністрації вищими органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а також заходів, пов'язаних із розвитком житлово–комунального господарства, благоустроєм і дорожним будівництвом, охороною довкілля та громадського порядку, інших заходів, передбачених законодавством;
5) у спільних інтересах територіальних громад об'єднує на договірній основі бюджетні кошти з коштами підприємств, установ, організацій і населення для будівництва, розширення, реконструкції, ремонту та утримання виробничих підприємств, транспорту, мереж тепло–, водо–, газо–, енергозабезпечення, доріг, зв'язку, служб з обслуговування населення, закладів охорони здоров'я, торгівлі, освіти, культури, соціального забезпечення житлово–комунальних об'єктів, у тому числі їх придбання для задоволення потреб населення, та фінансує здійснення цих заходів;
6) в установленому порядку регулює інвестиційну діяльність;
7) регулює ціни та тарифи за виконання робіт і надання житлово–комунальних послуг підприємствами, а також визначає і встановлює норми їх споживання, здійснює контроль за їх додержанням.
Місцеві державні адміністрації можуть здійснювати й інші повноваження, делеговані їм відповідними органами місцевого самоврядування.
Розділ XIII
Муніципальні асоціації в Україні
Утворення муніципальних асоціацій (спілок), які включають у себе на добровільній основі органи місцевого самоврядування України різних рівнів, – це вияв їхньої загальної правосуб'єктності й переконливе свідчення їхнього потужного інтеграційного потенціалу, що є характерною рисою як самих територіальних громад, так і органів місцевого самоврядування, які вони формують.
Утворення муніципальних спілок в Україні має свою історію. Ще 1905 р. учасники коаліційного з'їзду земських і міських громадських діячів, що відбувся у Харкові, направили російському імператорові послання, в якому, відстоюючи розвиток і підтримку місцевого самоврядування, виступали за необхідність співробітництва міських управ. Ще за два роки до цієї події професор А. К. Погорелко, який обирався главою Харківської міської управи з 1900 по 1912 p., визначив, що метою співробітництва міських управ є «...розроблення найбільш сприятливих умов спільного життя, прагнення зробити це життя прекрасним, змістовним, більш культурним»348.
Утворення об'єднань на базі місцевого самоврядування вже в той час було предметом конфлікту з центральною владою. Земства і думи неодноразово клопотали перед центральною владою про проведення об'єднуючого з'їзду, але дозволу на це так і не одержали. Проте, незважаючи на це, з 70–х років XIX сторіччя такі збори відбувалися нелегально. їх ініціаторами виступали Харківська, Чернігівська, Херсонська, Одеська і Київська губернії. На цих зборах розглядалися законопроекти про народне
представництво, питания про права людини і громадянина, національностей, децентралізацію управління, утворення муніципальних банків тощо. По суті, муніципальні спілки, навіть нелегального характеру, вже тоді були прогресивними інституціями, що виступали за подальшу демократизацію товариства з допомогою розпитку й удосконалювання місцевого самоврядування.
У законодавстві про місцеві Ради депутатів трудящих і Ради народних депутатів радянського періоду утворення муніципальних спілок не було передбачено. Перше згадування про муніципальні асоціації з'явилося законодавстві незалежної України про місцеве самоврядування. Алє у ст. 1 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів ін, місцеве і регіональне самоврядування» від 26 березня 1992 р, термін «муніципальні асоціації (спілки)» не використовувався, у ньому був його синонім – «асоціація органів місцевого самоврядування»349.
Нідсутність поняття асоціації органів місцевого самоврядування у профільному законодавстві дозволяла скористатися аналогією закону і на підставі ч. 1 ст. З Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р.350, що регламентує види об'єднань підприємств, давала змогу виділити основні типологічні характеристики такої асоціації, як добровільне об'єднання, створене з метою постійної координації спільної діяльні к її його суб'єктів.
Логічний аналіз політико–правових основ інтеграційних процесів у системі органів місцевого самоврядування України в кон–і ексті створення муніципальних спілок (асоціацій органів місцевою самоврядування) давав змогу виділити цілу низку чинників, що мали потребу в науковому й нормативно–правовому обґрунтуванні. До таких, насамперед, можна було б віднести те, що положення ч. 5 ст. 1 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування» від 26 березня 1992 p., яке закріплювало право органів місцевого самоврядування на об'єднання в асоціації, інші форми добровільних
об'єднань з метою більш ефективного здійснення своїх прав і обов'язків, носило в основному декларативний характер через Відсутність положень правового і процесуального характеру, що конкретизують. Стаття 3 згаданого Закону, закріплюючи основні принципи місцевого самоврядування, відносила до них принцип взаємодії органів місцевого самоврядування з трудовими колективами, громадськими організаціями й рухами, тобто з різними асоціаціями громадян, але не закріплювала таку взаємодію між органами місцевого самоврядування, що діють у відповідних адміністративно–територіальних одиницях. Це обмежувало можливість реалізації інших основних принципів місцевого самоврядування, закріплених у цьому законі, наприклад, принципів з'єднання місцевих (локальних, субрегіональних, регіональних) і державних інтересів і оптимальної децентралізації (взаємовідносини органів місцевого самоврядування з державою по вертикалі), а також принципу реального управління територією (взаємовідносини органів місцевого самоврядування з державою по вертикалі і з іншими органами місцевого самоврядування, розташованими в межах даної та інших адміністративно–територіальних одиниць, по горизонталі). Крім того, не була передбачена чинним законодавством України організація муніципальних спілок (асоціацій), що мають метою міжнародне співробітництво органів місцевого самоврядування.
Становлення і розвиток в Україні системи місцевого самоврядування узгоджується з принципом поділу влади в правовій державі і відповідає класичному тлумаченню самоврядування, суть якого визначається природним правом територіальних громад самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках законів і власних матеріально–фінансових можливостей. Проте, закріплюючи юридично принцип місцевого самоврядування як загальний, законодавство України в той самий час не містило приватного, іиституціонального принципу самоврядування, який передбачав можливість органів місцевого самоврядування, розташованих на різних територіях (у межах держави і за її межами), контактувати і співробітничати між собою, що в умовах правової держави при реалізації основного принципу діяльності управлінських структур «дозволено тільки те, що закріплено в законі» щодо таких контактів фактично означало їх заборону.
Проте слід зазначити, що організуючі імпульси з боку політичного керівництва держави з широкого кола проблем, які
торкаються інтересів місцевого самоврядування, зокрема таких, як питання підвищення економічної самостійності міст і регіонів, перенесення акценту реформування економіки на регіонально–локальний рівень, реалізації на території України економіко–правових експериментів з вираженою децентралізованою орієнтацією і легалізацією можливостей становлення локально–регіональних ринкових структур (утворення територій з особливим статусом), оперативно помічались органами місцевого самоврядування різних рівнів і змусили їх об'єднуватися у спілки (асоціації) в явочному порядку. В основі такого об'єднання лежала єдина мотивація – бажання активізувати проведення реформ з метою виходу з кризи і прагнення знайти велику економічну самостійність у цьому процесі. При тому, слід зазначити, що будь–яка протидія цим інтересам з боку центральної влади тільки посилювала інтеграційні процеси в системі місцевого самоврядування.
Першими нормативно–правовими актами, спрямованими на утворення асоціацій органів місцевого самоврядування, що містили потужний потенціал і мали економічну спрямованість, були укази глави Української держави. Указ Президента України від 26 листопада 1993 р. «Про делегування Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій і Луганській обласним державним адміністраціям повноважень з управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності»351 і Указ Президента України від 21 лютого 1994 р. «Про додаткові заходи з делегування Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській обласним державним адміністраціям повноважень з управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності»352 передбачали заходи щодо підвищення економічної самостійності регіонів і управлінської автономії регіональних структур. Тут же їм були делеговані такі права, як взяття участі державних адміністрацій у підготовці міжнародних договорів України з питань використання загальнодержавної власності, квотування експорту товарів, видачі ліцензій на вивіз продукції, набуття статусу гаранта захисту іноземних інвестицій, права укладати і узгоджувати з Міністерством економіки і Міністерством зовнішніх економічних зв'язків України договори з питань прикордонного співробітництва щодо обміну продукцією, яка ви–
готовляється на територіях областей, що свідчило про набуття регіональною владою певної «частки» міжнародної правосуб'єктності.
Відсутність належного досвіду у вирішенні зазначених завдань, бажання використовувати надані повноваження в повному обсязі і відповідно до законодавства України послугувалися достатньою мотивацією для утворення міжрегіональної асоціації місцевої влади, що беруть участь у такому експерименті, з метою однакового тлумачення і реалізації повноважень, установлення співробітництва цих регіонів як між собою, так і з іншими регіонами України й зарубіжними державами.
Указ Президента України від 12 березня 1994 р. «Про зміцнення економічних основ самоврядування міст України»353 не передбачав достатніх повноважень на адресу міської влади для участі в інтеграційних процесах усередині держави і за рубежем у рамках системи місцевого самоврядування, але закладав солідну економічну основу для таких процесів. Перехід у комунальну власність міст таких галузей ведення міського господарства, як житлово–комунальне господарство, побутове обслуговування, торгівля і громадське харчування, міський транспорт, соціальне забезпечення, змусив міські влади займатися цими проблемами безпосередньо, зумовивши внутрішню мотивацію до об'єднання, з метою вивчення наявного досвіду господарської діяльності, а також процесів становлення інноваційного муніципального менеджменту в цих галузях у країні і за рубежем.
Це, з одного боку, активізувало двосторонні міжміські зв'язки на національному і на міжнародному рівнях, а з іншого – породило доцентрові структуроутворюючі імпульси для організації координуючих ланок, роль яких з успіхом могли виконати національні асоціації міст, а також міжнародні спілки органів місцевого самоврядування (так звані спілки місцевої влади) як організатори й учасники такого співробітництва.
Значний інтеграційний потенціал у галузі створення муніципальних асоціацій національного і міжнародного рівнів містив комплекс указів Президента України про розвиток економічного співробітництва областей України із суміжними прикордон–
ними областями Російської Федерації. Перший такий Указ від 25 березня 1994 р. «Про заходи для розвитку економічного співробітництва областей України із суміжними прикордонними областями Російської Федерації»354 надав право обласним державним адміністраціям Донецької, Луганської, Сумської, Харківської і Чернігівської областей республіки брати участь у встановленні режиму в прикордонній смузі з урахуванням місцевих особливостей і здійснення в межах установлених квот експортно–імпортних операцій для потреб областей на пільгових умовах, обумовлених Кабінетом Міністрів України. Подібна компетенція виходила за рамки повноважень, установлених чинним законодавством для органів місцевого самоврядування у сфері ведення зовнішньоекономічної діяльності з приводу організації прикордонної і прибережної торгівлі (ст. 41 Закону України від
26 березня 1992 p.). Крім згаданих повноважень цим областям України було делеговане право, при участі відповідних міністерств республіки, погоджувати з керівництвом областей Росії квоти на безкоштовне підготування спеціалістів у навчальних закладах прикордонних областей. Таке право також виходило за межі власне економічних відносин, виступаючи, скоріше, формою соціально–культурного співробітництва на міжнародному рівні.
Таким чином, утворювалася система міжнародних відносин на локальному і регіональному рівнях, у процесі становлення і реалізації якої виявлялися тенденції об'єктивного характеру, спрямовані на інтеграцію взаємних інтересів суб'єктів співробітництва шляхом утворення координаційних структур у вигляді асоціацій органів місцевого самоврядування прикордонних областей України (національний рівень) або міжнародної асоціації місцевої влади прикордонних областей України і Росії.
Важливою складовою частиною цього Указу є рекомендація Національному банку України сприяти, за участю державних адміністрацій зазначених областей, утворенню спільних кредитно–фінансових установ різних форм власності з метою фінансування програм міжобласного співробітництва, включаючи інвестування і кредитування суб'єктів підприємництва. Це положення відповідало нормам Закону України від 17 грудня 1993 р. «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні» у частині ролі регіонів республіки в заохоченні інозем–
них інвестицій355 і Закону України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування»356, що прийшов йому на зміну. Ці заходи мали стати складовою частиною розроблених у регіонах власних програм заохочення іноземних інвестицій, виходячи зі специфіки відповідних регіонів. Подібні документи локально–регіональної правотворчості свідчили про наміри місцевих влад брати участь у міжнародному поділі праці, спеціалізації і кооперації виробництва, а також про їхнє активне бажання брати участь у міжнародних інтеграційних процесах.
Фактична діяльність асоціацій органів місцевого самоврядування, їхня активна участь у реалізації програми економічних реформ привели законодавця до необхідності юридизації сформованих реалій, по–перше, шляхом легалізації утворення таких асоціацій, а по–друге, правової регламентації основних напрямів їхньої діяльності і порядку їх утворення. Так, у ч. 1 ст. 15 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні»357 вже було закріплене право органів місцевого самоврядування на об'єднання в асоціації й інші форми добровільних об'єднань з метою більш ефективного здійснення своїх повноважень, захисту прав та інтересів територіальних громад. Тут же було встановлено, що такі форми добровільних об'єднань підлягають реєстрації, відповідно до законодавства, в органах Міністерства юстиції України. Отже, була закріплена право–суб'єктність органів місцевого самоврядування України у сфері утворення внутрішньодержавних форм їх добровільного об'єднання.
У ч. 2 ст. 15 Закону України від 21 травня 1997 р. закріплюється міжнародна правосуб'єктність органів місцевого самоврядування України та їхніх асоціацій – цим суб'єктам у законодавчому порядку надане право на входження у відповідні міжнародні асоціації, інші добровільні об'єднання органів місцевого самоврядування.
Зазначені вище положення Закону України від 21 травня 1997 р. цілком відповідають положенням Європейської хартії місцевого
самоврядування від 15 жовтня 1985 року358 – найважливішого документа, що містить міжнародні стандарти становлення і функціонування місцевого самоврядування, який було прийнято Радою Європи і ратифіковано у даний час 38 державами–членами цієї організації, у тому числі й Україною. Ратифікована Україною 15 липня 1997 р. Європейська хартія місцевого самоврядування, на підставі ст. 9 Конституції України, ставши частиною національного законодавства України, має правову силу закону. Європейська хартія передбачає право органів місцевого самоврядування на об'єднання у ст. 10 Хартії, що іменується «Право місцевих органів самоврядування на об'єднання». Слід зазначити, що таке право на об'єднання в цьому документі трактується в трьох аспектах, кожен з яких прямо пов'язаний з можливістю утворення муніципальних спілок як національного характеру, так і з міжнародною орієнтацією:
1) держави, що підписали і ратифікували Хартію, визнають право органів місцевого самоврядування в процесі здійснення своїх повноважень співробітничати і в межах, встановлених національним законом, об'єднуватися з іншими органами місцевого самоврядування для виконання завдань, що мають загальний інтерес;
2) у кожній державі має бути визнане право органів місцевого самоврядування входити в об'єднання для захисту і просування загальних інтересів і в міжнародне об'єднання органів місцевого самоврядування;
3) органам місцевого самоврядування надається право на умовах, що можуть бути встановлені законом, співробітничати з подібними органами інших держав (на основі двосторонніх, багатосторонніх контактів і контактів з національними об'єднаннями (асоціаціями) місцевої влади. –Авт.).
Надання органам місцевого самоврядування України права на утворення об'єднань як усередині країни, так і участь останніх у спілках, що носять міжнародний характер, стає реальною правовою базою їх внутрішньодержавного і міжнародного співробітництва.
Слід зазначити, що своє право на інтеграцію із зарубіжними муніципальними асоціаціями органи місцевого самоврядування можуть реалізовувати як самостійно, так і через державні
органи в процесі практичної реалізації ними основних напрямів зовнішньої політики України. Останнє може бути здійснено, наприклад, у рамках структур єдиної Європи шляхом вступу в міжнародні неурядові організації місцевої влади (далі: МНУО місцевої влади), що функціонують під егідою Європейської Спілки і Ради Європи. Входження органів місцевого самоврядування України в ці структури послугується елементом активізації в процесі розроблення і становлення комунальної і регіональної політики держави. Ці процеси вперше дістали прискорення у зв'язку з підписанням Україною в червні 1994 р. Угоди з ЄЕС про співробітництво і партнерство359. Вступ України в листопаді 1995 р. у члени Ради Європи дав новий імпульс.
У процесі утворення муніципальних асоціацій органам місцевого самоврядування України може надати допомогу досвід утворення подібних інтеграційних структур у країнах Співдружності Незалежних Держав. Найбільш активно відбуваються процеси утворення асоціацій місцевої влади в Російській Федерації. Дозвіл на їх появу вперше було отримано і законодавчо закріплено у Федеративному Договорі 1992 р. – Договорі про розмежування предметів ведення і повноважень між Федеральними органами державної влади й органами влади країв, областей, міст Москви і Санкт–Петербурга, автономної області, автономних округів у складі Російської Федерації360. У цьому документі вперше зазначеним адміністративно–територіальним одиницям надавалася самостійність у міжнародних і зовнішньоекономічних зв'язках. Потім право на утворення асоціацій органів місцевого самоврядування було закріплено у Федеральному Законі Російської Федерації від 12 серпня 1995 р. «Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації»361.
У даний час на території Росії діє ряд регіональних асоціацій (спілок) місцевої влади – Асоціація міст центральної Росії, Спілка міст Північного заходу Росії, Асоціація міст «Велика Волга», Асоціація «Чорнозем'є», Асоціація міст Північного Кавказу, Далекосхідна асоціація економічної взаємодії, Міжнародна асоціація «Сибірська угода» та ін., що мають переважно регіо–
нальну спрямованість, але прагнуть вийти і на міжнародний рівень шляхом інтеграції в МНУ О місцевої влади або самостійно, але вже в ролі останніх.
Тенденція підвищеного інтересу, що намітилася, самих регіонів держав СНД і Балтії до встановлення багатопланового співробітництва виявилася спочатку самостійними зустрічами місцевої влади. Наприклад, у травні 1992 р. у м. Суми шість областей України і Росії підписали договір про різнобічне співробітництво, а в 1993–1994 pp. це співробітництво було закріплено на загальнодержавному рівні.
Участь окремих органів місцевого самоврядування України або їхніх асоціацій у діяльності інтеграційних структур такого роду закладає якісно нові основи взаємовідносин народів і держав СНД. Досить перспективними в рамках багатосторонніх відносин з державами Чорноморсько–Балтійської зони уявляється співробітництво органів місцевого самоврядування і місцевого управління республіки з аналогічними партнерами й асоціаціями місцевої влади, утворених у рамках Ради держав Балтійського моря – нового регіонального об'єднання держав Балтійського моря, утвореного в березні 1992 р. у Копенгагені (Данія).
Процеси утворення муніципальних спілок (асоціацій), в яких активну участь дозволено брати органам місцевого самоврядування України, можуть відбуватися в рамках ООН та інших універсальних міжнародних організацій. Профільними щодо цього можуть бути МНУО місцевої влади, які мають загальносвітовий статус і діють під егідою ООН та її органів (ЮНЕСКО, ЕКОСОР та ін.) – Всесвітня федерація об'єднаних міст (ВФОМ) і Міжнародна спілка місцевої влади (МСМВ).
У своїй діяльності такі МНУО сприяють не тільки становленню місцевого самоврядування, а й утворенню асоціацій місцевої влади (регіонального, субрегионального і, в кінцевому підсумку, національного рівнів) для більш інтенсивного й оптимального, з урахуванням локальних інтересів, вирішення місцевих проблем функціонування територіальних громад і поселень.
З цих позицій особливий інтерес становлять собою положення прийнятої у вересні 1985 р. у рамках МСМВ Всесвітньої декларації місцевого самоврядування, що регламентує в ряді своїх статей процеси утворення і функціонування асоціацій місцевої влади різного рівня362. У ній зафіксовані основні чинники в
юридизації правового статусу спілок (асоціацій) місцевої влади нами шального й регіонального характеру, що дістали згодом закріплення в національному законодавстві про місцеве самоврядування більшості демократичних держав і в міжнародній практиці міждержавних організацій і МНУО місцевої влади, а також при іилсмовідносинах між ними. До вказаних чинників належать такі:
1) місцеві влади мають право при здійсненні своїх повноважень і в межах своєї компетенції об'єднуватися в спілки (асоціації) у рамках держави для вирішення загальних завдань. Таким чином, на наш погляд, тут міститься пряма вказівка на легальну можливість утворення асоціацій національного, регіонального і субрегіонального рівнів;
2) держава має визнавати право місцевих влад на утворення таких спілок (асоціацій) і сприяти подібній діяльності;
3) держава повинна визнавати право місцевих влад на входження їх в індивідуальному і колективному (асоційованому) порядку в МНУО місцевої влади;
4) місцеві влади конкретної держави крім права брати участь у діяльності МНУО місцевої влади на умовах, визначених внутрішнім законодавством, мають право співробітничати з аналогічними органами й національними спілками інших держав (статті 9, 10 Декларації).
Таким чином, на міжнародній арені спілки (асоціації) місцевої влади виступають як представники інтересів органів місцевого самоврядування своєї країни (національний рівень), регіону конкретної держави або її частини (регіональний, субрегіональний рівні). Одночасно кожна з муніципальних спілок також являє собою конкретну, реальну організаційно–правову структуру, що має право вступати у відносини з органами своєї та і н пі их держав з питань ординарного функціонування органів місцевого самоврядування або, в разі змін у їхньому правовому статусі, – на державному, регіональному і місцевому рівнях, з якою державні органи зобов'язані рахуватися, поклавши в основу взаємовідносин принципи легальності національної і міжнародної інтеграційної діяльності органів місцевого самоврядування і поділи повноважень або договірно–правові відносини при виникненні і вирішенні спірних питань і проблем (державні інтереси, місцеві інтереси, інтереси, що «пересікаються», і такі, що конкурують).
Незважаючи на досить високий потенціал міжнародного співробітництва муніципальних спілок, у даний час для Украї–
ни особливо актуальним є утворення муніципальних асоціацій, що мають основні інтереси всередині країни, і наступне прилучення їх до міжнародної діяльності.
Варто враховувати, що процеси утворення національних муніципальних спілок з метою реалізації стратегічних інтересів особистості й держави співвідносні інституціонально з утворенням МНУО місцевої влади, які мають значну частку міжнародної орієнтації, дії яких, насамперед, спрямовані на становлення і розвиток самої системи місцевого самоврядування і системи міжнародного співробітництва органів місцевого самоврядування.
На етапі становлення незалежності України виявилися достатньо міцні доцентрові процеси інтеграційного характеру серед місцевих Рад народних депутатів, які поки що не претендували на вихід своєї діяльності за межі держави і набуття певної міжнародної правосуб'єктності. Така регіональна інтеграція на внутрішньодержавному рівні була спричинена об'єктивними процесами економічного порядку і привела до утворення асоціацій органів місцевого самоврядування за географічною ознакою і однорідністю економічних проблем, що постали перед місцевими Радами в період становлення державності України. За таким принципом з'явилися Асоціація шахтарських міст Донбасу, Асоціація придністровських міст України, Асоціація сприяння діяльності місцевим Радам і об'єктам індустрії Південного сходу України та ін.
Особливий інтерес викликає виявлення тенденції утворення об'єднань місцевої влади, що претендують на статус загальнонаціональних асоціацій. Так, у 1990 р. було створено Асоціацію демократичних Рад народних депутатів України і демократичних блоків у Радах (АДРУ). її основною метою було створення незалежної, неурядової громадянської організації, що об'єднує Ради обласного, районного, міського рівнів і демократичні блоки в Радах різних регіонів України, депутатів і керівників місцевого самоврядування, громадян України, колективи організацій незалежно від їхніх політичних переконань і поглядів, а також тих, хто підтримує ідею місцевого самоврядування як одну з головних завдань утворення громадянського суспільства в Україні і зміцнення її державності363. У червні 1992 р. з ініціативи учасників міжрегіональної наради керівників міських
Рад народних депутатів, що проходила в Дніпропетровську, було створено Асоціацію Рад народних депутатів міст України базового рівня, а 1993 р. – Асоціацію районних у містах Рад.
Їх створення було викликано об'єктивними причинами і мало метою вирішення актуальних проблем самоврядування в умовах Відсутності в країні єдиних підходів до становлення комунальної і регіональної політики, вирішення економічних проблем. У грудні 1996 р. було створено Асоціацію сільських, селищних і міських рад України, серед основних завдань якої значилися такі:
сприяння співробітництву і взаємодії представницьких органів територіальних громад міст, селищ міського типу і сіл для вирішення питань місцевого значення;
захист прав та інтересів територіальних громад;
вирішення проблем соціально–економічного і культурного розвитку відповідних територій;
налагодження взаємодії органів місцевого самоврядування з місцевими органами виконавчої влади;
вивчення і поширення практичного досвіду місцевого самоврядування в Україні й за рубежем364.
У міру розвитку демократичних процесів в Україні спостерігалися трансформація ролі та зростання значення асоціацій органів місцевого самоврядування. Так, по–перше, були уточнені й змінені найменування спілок, в яких більш чітко виявилася їхня муніципальна спрямованість. Асоціацію Рад народних депутатів міст України базового рівня було перейменовано на Асоціацію міст України (АМУ), а Асоціацію демократичних Рад народних депутатів України і демократичних блоків в Радах – на Асоціацію демократичного розвитку і самоврядування України (АДРУ). По–друге, намітилися тенденції до значного розширення складу учасників таких спілок. Якщо на початковому етапі в АДРУ входило близько 20 членів, то в даний час вона нараховує понад 80 учасників. У 1992 р. дійсними членами Асоціації міст України були вісім міських Рад, на початку 1995 р. членами Асоціації були 44 міста, до середини 1997 р. їх нараховувалося вже 171365, а на початок 2000 р. – 264 міста, в яких мешкає близько 73 відсотків міського населення країни366.
Становить інтерес правовий статус муніципальних спілок України. Насамперед його визначає положення ч. З ст. 15 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якого асоціаціям та іншим добровільним об'єднанням органів місцевого самоврядування не можуть передаватися повноваження органів місцевого самоврядування. Отже, муніципальні асоціації за своєю природою є корпоративними (громадськими), добровільними організаціями, що не мають повноважень органів місцевого самоврядування.
Слід пам'ятати, що процес конституювання і легалізації муніципальних асоціацій, який виявляється в прийнятті і реєстрації їхніх статутних документів, здійснюється двома шляхами. За першим – вони легалізуються в порядку, передбаченому Законом України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян» (з наступними змінами і доповненнями)367. Так, наприклад, Асоціація демократичного розвитку і самоврядування України прийняла свій новий статут 13 січня 1994 р. і перереєструвала його 28 березня 1994 р. як статут об'єднання громадян у Державній адміністрації Московського району м. Києва368. Другий шлях, що передбачав створення асоціації органів місцевого самоврядування на підставі ст. 1 Закону України від 26 березня 1992 р., не мав реєстраційної перспективи, тому що в цьому разі механізм державної реєстрації муніципальних спілок в Україні був відсутній. Тому новий статут Асоціації міст України, що був прийнятий 27 січня 1995 р.369 на Загальних зборах Асоціації на підставі ст. 1 Закону України від 26 березня 1992 р., не міг бути легалізований. Так само і з такими самими наслідками було прийнято статут Асоціації районних у містах Рад.
Звісно ж, можна було б зареєструвати ці муніципальні асоціації на підставі ст. 14 Закону України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 p., який передбачає легалізацію об'єднання громадян шляхом повідомлення про утворення, але, по–перше, відповідно до ст. 1 цього Закону його дія не поширюється на органи місцевого самоврядування, а, по–друге, об'єднання громадян, що виникло в результаті повідомлення про утворення, не набувало статусу юридичної особи.
Водночас, виходячи з деяких статутних завдань, з метою вирішення яких створені муніципальні асоціації, а саме :
а) захист прав і інтересів своїх членів у республіканських і регіональних органах державної влади і управління; координація і взаємодія з державними органами влади і управління, іншими рівнями місцевого самоврядування України, громадськими об'єднаннями України для реалізації програм перетворення нашої країни на державу з ефективною соціально орієнтованою економікою; вивчення і поширення передового досвіду ефективного впровадження в життя самоврядування в містах, підвищення їхнього добробуту; співробітництво з міжнародними організаціями з питань місцевого самоврядування (п. 2.1 Статуту Асоціації міст України);
б) сприяння Верховній Раді України, іншим центральним органам і органам місцевого самоврядування в розвитку системи місцевого самоврядування в Україні, яка б відповідала Європейській хартії місцевого самоврядування; налагодження прямих зв'язків між органами місцевого самоврядування України; координація нормотворчої діяльності членів Асоціації; захист інтересів місцевого самоврядування; поширення вітчизняного і використання зарубіжного досвіду місцевого самоврядування шляхом підтримки зв'язків і співробітництва з відповідними міжнародними, вітчизняними та іноземними організаціями й органами влади і самоврядування (п. 1.3.8 Статуту Асоціації демократичного розвитку і самоврядування України), –
можна було дійти висновку, що ці спілки мали потребу у статусі юридичної особи. Більш того, за своїми завданнями вони претендували на всеукраїнський статус, оскільки прагнули до поширення своєї дії на територію більшості адміністративно–територіальних одиниць України і, отже, мали проходити легалізацію в Міністерстві юстиції України як громадське об'єднання громадян (ст. 14 Закону України від 16 червня 1992 p.).
Тому якщо за правовим статусом АДРУ визначалась як громадська організація громадян, то правовий статус Асоціації міст України й Асоціації районних у містах Рад залишався неясним через відсутність легітимно–процесуальної реєстрації муніципальних асоціацій, що позбавляло їх права діяти від свого імені, одержувати права й обов'язки і, в остаточному підсумку, загальної правоздатності (не кажучи вже про елементи міжнародної правосуб'єктності).
Тому посилання на ст. 4 Закону України від 26 березня 1992 p., в якій зазначено, що органи місцевого самоврядування мають при дотриманні умов, передбачених законодавством України, права юридичної особи, уявлялися в даному разі необгрунтованими з двох позицій:
а) формальної – статус юридичної особи відповідно до цього Закону не поширювався на асоціації органів місцевого самоврядування;
б) легітимної – відповідно до загальних статутних положень Цивільного кодексу України правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту чи положення або з моменту її державної реєстрації.
Ці правові положення не могли бути застосовані до муніципальних асоціацій (див. ч. 5 ст. 1 Закону України від 26 березня 1992 p.). Таким чином, наявною була прогалина в праві, що мала потребу в доповненні.
Аналогічне положення склалося і з Асоціацією місцевої і регіональної влади України, що будувала свою діяльність переважно у сфері міжнародних міжмуніципальних і міжрегіональних зв'язків. На фоні інтенсифікації міжнародної активності правове положення цієї муніципальної спілки також виявилося неясним. З одного боку, її статут не було зареєстровано в органах державної реєстрації, з іншого – самий факт такої реєстрації, навіть якби він відбувся, не породив би в муніципальній спілці правосуб'єктності юридичної особи. Тому на Загальних зборах Асоціації, які відбулися в лютому 1996 p., було прийняте рішення про її перейменування в Асоціацію представників місцевої і регіональної влади України, що давало змогу легалізувати цю інституцію як всеукраїнську громадську організацію.
Прийняття 1997 р. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не змінило сформованого положення. За винятком ст. 15, окремих положень статей 26 і 43 даного Закону, що містять законодавчий дозвіл на утворення муніципальних асоціацій, а також закріплюють цілі й порядок утворення таких об'єднань, необхідність їх реєстрації, інші аспекти діяльності таких асоціацій, зокрема основні принципи їх створення, організаційно–правові форми і майново–організаційні питання їхньої діяльності, на законодавчому рівні врегулювання не знайшли.
Уявляється, що для усунення таких колізій в законодавстві необхідно на законодавчому рівні закріпити право органів місцевого самоврядування на утворення муніципальних спілок,
закріпивши за ними відповідний статус локальних, регіональних і національних асоціацій місцевої влади з правом утворення юридичної особи. Саме на це спрямований проект Закону України «Про асоціації, інші добровільні об'єднання органів місцевого самоврядування», який розроблений робочою групою Асоціації міст України та громад. Крім загальних положень проект Закону містить норми щодо порядку створення та припинення діяльності асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування, регулює їх права та обов'язки, фінансові та матеріальні основи діяльності, визначає організаційну структуру таких об'єднань, організаційні та правові гарантії їх діяльності, закріплює повноваження відносно координації діяльності добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування370.
На жаль, у проекті відсутня детальна регламентація права асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування виступати від імені своїх членів на міжнародній арені з метою налагодження співробітництва з національними асоціаціями місцевої влади інших країн і МНУО місцевої влади. А це, вважаємо, сприяло б активізації участі органів місцевого самоврядування України в міжнародному співробітництві місцевої влади371.
Таку пропозицію можна обґрунтувати не тільки соціальною значущістю статутних завдань муніципальних спілок, що мають такі типологічні характеристики, як сприяння розвитку системи місцевого самоврядування відповідно до принципів Європейської хартії; налагодження зв'язків між органами місцевого самоврядування України із зарубіжними партнерами, у тому числі з МНУО місцевої влади; пропаганда ідей і захист інтересів місцевого самоврядування; підготування кадрового персоналу для місцевого самоврядування та ін., а й практичними діями, що починаються муніципальними спілками в державному і соціальному житті. Так, наприклад, в активі Асоціації міст України є позитивний досвід співробітництва правління і членів Асоціації з керівництвом Верховної Ради й Адміністрації Президента з метою більш детального й обґрунтованого підготування
робочих документів, що стосуються інтересів органів місцевого самоврядування, звернення, заяви до вищих керівників держави і керівних структур з найбільш животрепетних проблем життя міст. Серед них: звернення до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України з проханням відшкодувати заборгованість місцевим бюджетам на державному рівні; зауваження з проекту Закону України «Про бюджетну систему України» з вимогою поділу бюджету України на три рівні (державний, регіональний, місцевий з власними закріпленими джерелами формування прибуткової частини); проект Указу Президента України «Про розвиток регіонального і місцевого самоврядування»; проведення регулярних муніципальних слухань з актуальних проблем місцевого самоврядування та ін.372. У діяльності Асоціації районних у місті Рад особливе значення відіграла ініційована нею і проведена в лютому 1996 р. конференція з обговорення проблем створення нової Конституції України з акцентом на проблеми місцевого самоврядування373.
Популярністю в органах місцевого самоврядування України користується програма АД РУ «Муніципальний менеджмент для України», у рамках реалізації якої провадяться виїзні науково–практичні тренінги–семінари «Проблеми самоврядування і муніципального менеджменту в обласному центрі України». Під час таких заходів працюють навчальні курси з найбільш актуальних проблем місцевого самоврядування, серед них «Менеджмент у державній службі: особливості, ефективність», «Побудова працездатної єдності депутатської групи», «Соціально–економічний моніторинг регіону», «Депутат у ролі особистості, що формує політику самоврядування» та ін.374.
У рамках програми АДРУ передбачається утворення недержавних центрів навчання підготовки і перепідготовки депутатів місцевих рад і співробітників муніципальних органів управління. Першим етапом цієї програми є проведення міжнародної науково–практичної конференції з проблем муніципального менеджменту із залученням експертів національних асоціацій
місцевої влади зарубіжних держав і експертів профільних МНУО. Другим – проведення конкурсів навчальних програм, проектів центру муніципального менеджменту, що утворюються в містах України. У такий спосіб налагоджується становлення неурядової системи підготовки муніципальних працівників, що посідає пріоритетне місце в діяльності національних асоціацій місцевої влади зарубіжних країн. Великою увагою користуються видання Інституту місцевої демократії, який був створений 1997 р. як інформаційно–аналітичний та науково–методичний центр АДРУ і є провідною структурою у реалізації програм «Муніципальний менеджмент для України», «Інноваційні інструменти розвитку» та ін.
Активізації муніципального руху на місцях, залученню територіальних громад і їхніх членів, громадських формувань до вирішення актуальних проблем місцевого життя сприятиме проект Дослідного інституту RTI разом з Асоціацією міст України з відкриття регіональних відділень Асоціації у всіх областях України, реалізація якого розпочалася в березні 2000 р. Фінансову підтримку проекту здійснює Агентство міжнародного розвитку СІЛА. На першому етапі такі відділення було створені в Хмельницькому, Полтаві, Ужгороді й Івано–Франківську, завданням другого етапу є відкриття таких центрів в 19 областях України, а на третьому етапі їх географія охопить усі регіони України. Завдання подібних центрів багатопланові: підготування фахівців з організації і проведення громадських слухань з різних проблем міського розвитку, підготовка стратегічного планування на локальному рівні, лобіювання законопроектів з питань організації і діяльності місцевого самоврядування375.
Активізуються міжнародні зв'язки муніципальних спілок України. Вони налагоджують співробітництво не тільки з окремими зарубіжними містами і регіонами, а й, насамперед, з національними асоціаціями місцевої влади зарубіжних держав, МНУО місцевої влади і структурами міжнародних міжурядових організацій, що становлять інтереси місцевої влади. У 1995 р. представники Асоціації міст України вперше взяли участь у пленарному засіданні Конгресу місцевої і регіональної влади Ради Європи в Страсбурзі (Франція) і в 36–му Міжнародному конгресі Міжнародної Спілки місцевої влади, що відбувся у Гаазі
(Голландія). АДРУ встановила міжнародні контакти з ВФОМ, МСМВ та іншими профільними МНУО місцевої влади. Активізується співробітництво Асоціації місцевої і регіональної влади з МСМВ, національними асоціаціями місцевої влади Німеччини, Польщі, Фінляндії, Франції та ін. Ці процеси зумовлені об'єктивною потребою, що виникає в період організаційно–правового становлення і зміцнення муніципальних спілок України, у вивченні зарубіжного досвіду з проблем, які входять до кола інтересів і повноважень органів місцевого самоврядування, що веде до їх входження у систему міжнародного співробітництва місцевої влади. Таким самим шляхом підуть і регіональні асоціації, що переживають у даний час етапи становлення. Так, у жовтні 1999 р. одночасно було створені дві муніципальні асоціації – Всеукраїнське об'єднання місцевого і регіонального розвитку і громадське об'єднання «Українська муніципальна академія». Перша з них має своїм завданням залучити до вирішення проблем муніципального руху широкі прошарки громадськості, друга – сприяти вирішенню актуальних проблем місцевого самоврядування шляхом проведення громадських наукових експертиз державних і недержавних програм регіонального і муніципального розвитку, розробляти й реалізовувати пілотні проекти муніципальної реформи, збирати й поширювати кращий досвід територіальної організації влади, популяризувати ідеї зміцнення влади громад, видавати навчальну літературу і т. ін.376.
Важливою подією у муніципальному житті України було створення Конгресу місцевих і регіональних влад України. Це стало можливим завдяки спільному рішенню всеукраїнських асоціацій: Української асоціації місцевих і регіональних влад, Асоціації сільських, селищних та міських рад України, Асоціації міст України, а також Спілки лідерів місцевих і регіональних влад України.
Ідея про заснування Конгресу виникла ще у жовтні 1998 p., коли на Всеукраїнському форумі місцевих і регіональних рад було схвалено Угоду про співпрацю між Українською асоціацією місцевих і регіональних влад, Асоціацією сільських, селищних і міських рад України та Асоціацією міст України і прийнято рішення про необхідність заснування Конгресу місцевого самоврядування України. Пізніше, 9 вересня 2000 р., Спілка лідерів
місцевих і регіональних влад України на своєму II Всеукраїнському з'їзді прийняла рішення «Про Конгрес місцевих і регіональних влад України». З часом, 15 квітня 2002 p., Українською асоціацією місцевих і регіональних влад, Асоціацією сільських, селищних і міських рад України, Асоціацією міст України, а також Спілкою лідерів місцевих і регіональних влад України було підписано Хартію Конгресу (Ліги) місцевих і регіональних влад України та Установчу угоду засновників Конгресу місцевих і регіональних влад України377, а на першій сесії Конгресу місцевих і регіональних влад України, яка відбулася 5 – 6 грудня 2002 p., було прийнято Резолюцію Конгресу місцевих і регіональних влад України № 1 «Про утворення Конгресу місцевих і регіональних влад України»378, а також затверджено Положення «Про Конгрес місцевих і регіональних влад України»379.
Згідно з Положенням, Конгрес визначається як вища форма об'єднання на принципах конфедерації асоціацій: Асоціації сільських, селищних та міських рад України; Асоціації міст України; Української асоціації місцевих і регіональних влад, з метою представлення і захисту загальних інтересів органів місцевого самоврядування всіх рівнів. Основною метою діяльності Конгресу проголошено «координацію зусиль органів місцевого самоврядування, їх добровільних об'єднань, спрямованих на формування державної регіональної політики в Україні в інтересах територіальних громад і реалізації на її основі творчого потенціалу народу на користь України» (п. 2.1 Положення).
Основними напрямами діяльності Конгресу визначено проведення моніторингу місцевого самоврядування; аналіз стану, розробка прогнозу і підготовка рекомендацій щодо подальшого розвитку місцевого самоврядування; участь у розробці законодавчих
актів, спрямованих на зміцнення і розвиток правової бази функціонування місцевого самоврядування, проведення суспільної експертизи законопроектів, що стосуються їхніх інтересів; представлення інтересів муніципального руху в органах державної влади; сприяння зміцненню матеріальної і фінансової самостійності та самодостатності регіонів і територіальних громад; розвиток співробітництва з органами державної влади, сприяння встановленню партнерських взаємин між ними й органами місцевого самоврядування; всебічне сприяння вирішенню конфліктних ситуацій між місцевими органами державної влади й органами місцевого самоврядування (п. 2.4 Положення).
Створення Конгресу було позитивно сприйнято у вітчизняних політичних колах. На думку Л. Д. Кучми, «нове об'єднання має знайти своє місце в українському муніципальному русі, який уже став дійовим фактором державотворення»380. Не залишилася не помітною ця подія і в Європі. Так, за словами Віце–Президента Конгресу місцевих і регіональних влад Європи Явуза Мілдона, зі створенням Конгресу місцевих і регіональних влад України місцева та регіональна демократія України зробила великий крок уперед, а Конгрес місцевих і регіональних влад Європи отримав достойного за своїм обсягом та політичною наповненістю співрозмовника, який здатний виконувати рушійну роль у розвитку місцевої та регіональної демократії381.
Слід зазначити, що процедурно–процесуальний порядок утворення асоціацій та інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування значною мірою знайшов свою нормативну регламентацію у чинному законодавстві України. Рішення про об'єднання в асоціації або вступ до асоціації, інші форми добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування, а також про вихід із них, відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 26 і п. 15 ч. 1 ст. 43 Закону України від 21 травня 1997 p., приймається
виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних, міських, районних, обласних рад. При цьому, відповідно до встановленого ч. 11 ст. 46 цього Закону правила, сесія ради є правоздатною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.
Муніципальні асоціації мають свої статути й органи управління (президенти, голови спілок і асоціацій, правління, президії, ради та ін.). Засновниками муніципальних асоціацій є органи місцевого самоврядування. їхні права визначаються в рамках повноважень, делегованих їм засновниками. Керівництво об'єднань від імені засновників має право представляти їхні інтереси в державних органах та інших організаціях у межах делегованих повноважень. Організаційно–правові форми діяльності і управління асоціацією визначаються зборами засновників. Повноваження її органів визначаються статутом (положенням). У статутах муніципальних асоціацій також визначаються вид діяльності, порядок і процедура прийняття рішень з усіх питань діяльності об'єднання. Так, наприклад, вищим керівним органом Української муніципальної академії є Загальні збори, між зборами діяльністю цієї громадської організації керуватиме президія. Академія матиме свої відділення в областях, АРК, містах Києві та Севастополі. На установчих зборах Академії у жовтні 1999 р. було затверджено статут об'єднання «Українська муніципальна академія», визначено 42 академіка–засновника, обрано членів–кореспондентів, президента і віце–президента цієї громадської організації.
Слід зазначити, що в даний час муніципальні асоціації можуть набути права юридичної особи, але тільки в тому разі, якщо вони пройдуть відповідну реєстрацію, передбачену нормативно–правовими актами підзаконного характеру.
Така реєстрація муніципальних асоціацій здійснюється відповідно до Положення про реєстрацію асоціацій та інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р.№ 175382.
Це Положення визначає відповідно ст. 15 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» порядок реєстрації асоціацій та інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування в органах Міністерства юстиції України.
Реєстрація асоціацій та інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування здійснюється Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими управліннями юстиції за місцезнаходженням керівного органу об'єднання.
Для реєстрації добровільного об'єднання органу, що її здійснює, подаються такі документи:
1) заява про реєстрацію, підписана уповноваженим представником засновників добровільного об'єднання за встановленою формою (відповідно до додатка № 1 до цього Положення);
2) протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів засновників добровільного об'єднання, де прийнято рішення про утворення добровільного об'єднання, а також затверджено його статут (положення) і призначено уповноваженого представника засновників для реєстрації добровільного об'єднання;
3) статут (положення) добровільного об'єднання в двох примірниках;
4) рішення всіх органів місцевого самоврядування про виступ засновниками добровільного об'єднання;
5) підтвердження юридичної адреси добровільного об'єднання;
6) відомості про склад керівного органу добровільного об'єднання;
7) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору (п. 2 Положення).
Розмір плати за реєстрацію добровільного об'єднання і порядок сплати реєстраційного збору визначаються постановою Кабінету Міністрів України «Про розміри плати за реєстрацію асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування, статутів територіальних общин» від 25 травня 1998 р. № 738 і дорівнює 10 неоподаткованим мінімумам прибутків громадян.
Перелік зазначених документів, що подаються для реєстрації і передбачені дійсним Положенням, є вичерпним. Орган, який здійснює реєстрацію, не має права вимагати від заявника подання інших документів.
Заява про реєстрацію добровільного об'єднання за наявності всіх необхідних документів розглядається в двомісячний термін (п. 4 Положення).
Орган, який здійснює реєстрацію добровільного об'єднання, при необхідності має право на перевірку відомостей, що містяться в поданих документах.
За результатами розгляду заяви приймається одне з таких рішень:
– про реєстрацію добровільного об'єднання;
– про відмову в реєстрації добровільного об'єднання;
– про залишення заяви без розгляду (п. 6 Положення).
У разі реєстрації добровільного об'єднання засновнику видається свідчення про реєстрацію встановленого зразка (п. 7 Положення).
Підставою для відмови в реєстрації добровільного об'єднання може бути невідповідність статутних документів, поданих для реєстрації, Конституції України і законам України. Рішення про відмову в реєстрації добровільного об'єднання в 10–денний термін після його прийняття присилається заявнику і може бути оскаржене в судовому порядку (частини 3 і 4 п. 8 Положення).
Рішення про залишення заяви без розгляду приймається органом, що здійснює реєстрацію, у разі неподання документів, необхідних для реєстрації відповідно до цього Положення, про що орган, який здійснює реєстрацію, у 10–денний термін сповіщає заявника.
У разі усунення недоліків, на підставі яких було прийняте рішення про залишення заяви без розгляду, повторно заява про реєстрацію добровільного об'єднання розглядається в порядку та терміни, встановлені цим Положенням (п. 9 Положення).
Про зміни і доповнення, що вносяться в статутні документи, добровільне об'єднання у 5–денний термін сповіщає орган, який здійснює реєстрацію (п. 10 Положення).
Скасовується реєстрація добровільного об'єднання органом, що здійснює реєстрацію, у разі:
1) подання заяви уповноваженого представника добровільного об'єднання за наявності рішення повноважного органу;
2) визнання органом, що здійснює реєстрацію, документів, на підставі яких була здійснена реєстрація, недійсними або такими, що суперечать законодавству;
3) набрання чинності рішенням суду про скасування реєстрації добровільного об'єднання (п. 11 Положення).
Проведений аналіз процесів утворення і діяльності муніципальних асоціацій безумовно підтверджує їхні значні потенційні можливості, відкриває нові шляхи для органів місцевого самоврядування у вирішенні їхніх специфічних проблем і створення оптимальних внутрішніх і зовнішніх умов для забезпечення реалізації пріоритетних напрямів муніципальної реформи.
Розділ XIV
Міжнародні зв'язки органів місцевого самоврядування України
Зацікавленість органів місцевого самоврядування України в міжнародних зв'язках і української держави у сприйнятті міжнародних стандартів місцевого самоврядування може бути виявлена і зафіксована у формі мотивації. Така мотивація може бути структурована і складається з трьох рівнів–завдань, що реалізуються в рамках організаційно–правових форм діяльності органів місцевого самоврядування, передбачених Конституцією і законодавством України про місцеве самоврядування і вирішуваних проблем, що відрізняються за типологією.
До першого, найбільш загального рівня належить завдання–мотив – вивчення, освоєння і впровадження власне стандартів становлення, розвитку і функціонування самої системи місцевого самоврядування. Це завдання стоїть на порядку денному на рівні держави (при її позитивному протекціонізмі локальної демократії) і на рівні самого місцевого самоврядування, в існуванні якого зацікавлені територіальні спільноти.
Друге завдання–мотив охоплює обмін досвідом у веденні місцевого господарства і управління локально–регіональними процесами функціонування людських поселень між органами місцевого самоврядування держав, що визнають міжнародні стандарти локальної демократії. У процесі її реалізації органи місцевого самоврядування вирішують як загальнодержавне завдання (реалізація соціально–економічної функції держави на локальному рівні), так і функціонально–галузеві проблеми діяльності місцевого самоврядування, реалізованого в інтересах території і територіальної громади.
Третє завдання–мотив полягає у становленні й розвитку розвитку різнопланового і багаторівневого співробітництва органів місцевого самоврядування, суспільних формувань громадян, підприємницьких структур, жителів відповідних адміністративно–територіальних одиниць із зарубіжними партнерами і виявляється пі ляхом різноманітних зв'язків. В їх впровадженні на практиці, v контексті загальнодержавних завдань з реалізації стратегічних напрямів зовнішньої політики держави щодо становлення гуманітарного й інших видів співробітництва, вирішальну роль шдіграють міжособистісні зв'язки, що стимулюють і роблять більш осмисленими у змістовному плані так звані муніципальні права особистості.
Законодавчі положення, що легалізують міжнародні зв'язки органів місцевого самоврядування України, знайшли своє закріплення у ст. 15 «Форми добровільного об'єднання органів місцевого самоврядування» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. Тут міститься дозвіл органам місцевого самоврядування на об'єднання в асоціації всередині країни і входження в індивідуальному порядку або в рамках відповідної національної асоціації в міжнародні асоціації й інші добровільні об'єднання органів місцевого самоврядування383.
У радянський період і до прийняття зазначеного Закону України таке право в місцевих радах України було відсутнім, і вони вступали в міжнародне співробітництво в явочному порядку.
Аналогічні положення, але в більш розгорнутому вигляді, містяться у ст. 10 Європейської хартії місцевого самоврядування. З них випливає, що право на міжнародне співробітництво має бути неодмінно визнано державою як основне і надано органам місцевого самоврядування через закріплення в національному законодавстві. Зазначаються стратегічні цілі такого співробітництва – реалізація своїх повноважень і вирішення завдань, що становлять загальний інтерес, а також захист і просування загальних інтересів органів місцевого самоврядування. Називаються основні суб'єкти такого співробітництва – міжнародні неурядові організації місцевої влади й органи місцевого самоврядування інших (зарубіжних) держав384.
Перші міжнародні контакти жителів населених пунктів різних країн виникли в 1940 р. між містами Фінляндії і Швеції. Центральне місце в них посідали питання надання допомоги фінським комунам з боку шведських сусідів у поліпшенні дитячої охорони здоров'я, культурний обмін.
У період другої світової війни таке співробітництво прийняло характер поріднення міст. Радянський Сталінград і англійський Ковентрі, зруйнований варварськими бомбардуваннями фашистської авіації, скріпили свою спілку в 1942 р. У квітні 1944 р. міська Рада канадського міста Ванкувера від імені його жителів, скорених мужністю захисників і визволителів Одеси, оголосила її спорідненим містом і побажала її жителям якнайшвидшого відновлення рідного міста в ім'я дружби і миру між народами385.
Початком створення міжнародної неурядової організації споріднених міст (МНУО) стало поріднення французького міста Діжона з англійським містом Харрогетом у 1953 р. Ініціатором виступила організація Світова асоціація двомовності, що існувала тоді у Франції, утворена в 1951 р. у Парижі групою колишніх учасників Французького опору й організацією «Близнюки», яка складалася з представників міст з англо–французьким населенням. Основною метою цієї організації, що увійшла в історію під назвою Асоціація «Двомовний світ», було зміцнення і розвиток дружніх зв'язків між містами Франції і Великобританії. Проте у процесі діяльності «Двомовного світу» в її організаторів виникла ідея дати двостороннім зв'язкам міст двох країн широку міжнародну основу. З цією метою у Франції було організовано Раду Всесвітнього об'єднання міст, уповноважений якої, найстарший член Національної асамблеї Франції, мер міста Діжона канонік Фелікс Кир у заяві газеті «Ле Бьєн шоблік» так визначив цілі й завдання поріднення міст: «Мета... працювати над створенням клімату світу. Моя думка така, що з війною треба покінчити... Поріднення міст повинно мати на меті розпочати зустрічі між містами різних країн, що зможуть усвідомити, що і ті й інші мають таке саме прагнення і ті самі інтереси, тобто розвиток і процвітання в мирній атмосфері»386.
Міжнародний рух споріднених міст одержав своє організаційне і міжнародно–правове оформлення в 1957 р. у місті Екс–ле–
Бен (Франція), де відбувся організаційний конгрес Всесвітньої федерації споріднених міст. У даний час ця організація іменується Всесвітня федерація об'єднаних і споріднених міст (ВФОМ) – World Federation of United and Twinned Towns (UTO) – і представляє інтереси місцевих і регіональних органів самоврядування понад 80 держав світу. Цілями федерації є:
1) спонукання населення міст до вільної і відповідальної участі в муніципальній діяльності;
2) залучення жителів міст до спільної діяльності в різних сферах – у розвитку взаєморозуміння між народами, у захисті природи і навколишнього середовища, у прагненні до роззброювання і миру.
В останні роки цілі Федерації трансформувалися і розширилися через зміни політичного клімату на міжнародній арені. Сьогодні вони охоплюють:
3) сприяння у вирішенні збройних конфліктів регіонального характеру, у спільному пошуку вирішень основних проблем, що постали перед містами (боротьба за поліпшення умов життя, робота із соціально неблагополучними прошарками населення);
4) розвиток дискусій про активізацію локальної автономії і демократії в містах;
5) розвиток технічного і соціально–економічного співробітництва між містами;
6) активізацію співробітництва з іншими членами МНУО і національними муніципальними спілками.
Ці цілі Федерація досягає конкретною роботою, що включає організацію і проведення різних конференцій, семінарів, зустрічей, мітингів; відкриття центрів і установ, що спеціалізуються на муніципальних проблемах; проведення акцій за мир і використання всіх засобів масової інформації для цих цілей; поширення інформації про цілі і практичну діяльність Федерації, національних асоціацій місцевої влади і про досвід, накопичений різними містами; розвиток співробітництва з національними і міжнародними неурядовими організаціями, що мають аналогічні завдання387.
Міські ради і муніципальні асоціації України беруть активну участь у діяльності та заходах Федерації. Понад 50 міст рес–
публіки мають споріднені зв'язки з понад 160 територіальними одиницями зарубіжних держав (Одеська міська рада має 26 споріднених міст, Харківська – близько 20, Дніпропетровська – понад 15. Столиця України місто–герой Київ підтримує зв'язки з понад 70 зарубіжними містами). Індивідуальними членами Федерації є Київ, Донецьк, Запоріжжя, Одеса, Харків. Інші міста республіки представлені у ВФОМ через Асоціацію представників місцевої і регіональної влади України388.
Однією з найбільших МНУО місцевої влади є Міжнародна Спілка місцевої влади (МСМВ) – (International Union of Local Authorities), яка була створена в 1913 p. і в даний час об'єднує у своїх рядах національні асоціації місцевої влади, міста, регіони, відомства і наукові установи понад 90 країн світу. МСМВ нарівні з ВФОМ має консультативний статус першої категорії при ООН, ЮНЕСКО та інших міжнародних міжурядових організацій (ММУО). Як МНУО із загальносвітовим статусом МСМВ додержується постулату про те, що місцева влада є наріжним каменем демократії389, і тому намагається зміцнити і підсилити значення місцевого самоврядування, сприяти співробітництву і взаємним обмінам між місцевими общинами в різних країнах світу.
Основні цілі Спілки:
підйом рівня місцевих влад і їхніх служб;
зміцнення добробуту громадян шляхом більш ефективного місцевого управління і самоврядування;
залучення громадян у справи місцевого самоврядування;
розширення міжнародного обміну інформацією й особистих контактів між членами Спілки;
захист інтересів місцевої влади через ММУО.
Діяльність спілки здійснюється переважно на основі різних міжнародних програм співробітництва, що мають тривалий характер і включають проведення:
Всесвітніх конгресів членів Спілки;
регіональних семінарів з підготування муніципальних службовців і вирішення конкретних проблем локального і регіонального розвитку і менеджменту;
конференцій з метою вивчення конкретних проблем розвитку локальної демократії і місцевого господарства в конкретній країні.
З цих та інших питань локального й регіонального розвитку з МСМВ співробітничає Асоціація міст України, Асоціація представників місцевої і регіональної влади України, міські ради Одеси, Львова, Харкова, Миколаєва, міська адміністрація Києва.
Налагоджується співробітництво органів місцевого самоврядування з МНУО місцевої влади регіонального характеру: Радою Європейських комун і регіонів (штаб–квартира розташована в Парижі (Франція), що об'єднує понад ЗО тисяч місцевих і регіональних влад континенту, міжнародною програмою «Євро–місто – XXI» («Наукові основи й міжнародний досвід програми активізації потенціалу місцевого самоврядування»), що об'єднує влади понад 100 міст ряду держав СНД і Європейської Спілки (штаб–квартира розташована в Санкт–Петербурзі (Росія), міжнародною асоціацією «Інтелектуальне забезпечення самоврядування» (штаб–квартира розташована у Вільнюсі (Литва), що об'єднує понад 30 міст із 10 держав Європи390.
Міжнародні зв'язки органів місцевого самоврядування і муніципальних асоціацій України здійснюються на правовій основі шляхом підписання угод (договорів) про співробітництво (поріднення, партнерство, дружбу і взаємодопомогу, спільну діяльність та ін.), в яких закріплюються основні цілі й організаційно–правові форми такої взаємодії. Незважаючи на те, що такі угоди укладаються між суб'єктами різних держав, вони не є угодами міжнародного характеру, а мають чинність актів локального регулювання.
Для забезпечення споріднених та інших зарубіжних зв'язків у виконавчих органах місцевих рад утворюються спеціальні організаційні структури – відділи (управління) зарубіжних (зовнішніх, зовнішньоекономічних) зв'язків, що ведуть практичну роботу з організації і планування міжнародного співробітництва, а також з розроблення і реалізації його організаційно–правових форм.
Організаційно–правові форми міжнародного співробітництва – це засоби його реалізації і види, розроблені й застосо–
вані виконавчими комітетами місцевих рад, міськими, районними й обласними державними адміністраціями з метою реалізації багатопланового міжнародного співробітництва між місцевою владою і жителями, насамперед, однойменних (аналогічних) територіальних одиниць зарубіжних держав і між іншими суб'єктами, але на локально–регіональному рівні з обов'язковою участю органів самоврядування (ініціювання, пряма участь, координація діяльності, пошук і добір партнера та ін.), що мають правове закріплення в договорах (угодах) про співробітництво.
Форми співробітництва органів місцевого самоврядування України з зарубіжними партнерами виробляються в процесі становлення і розвитку міжнародних контактів місцевих рад, їхніх виконавчих органів з органами місцевого самоврядування й іншими суб'єктами зарубіжних держав. Отримавши своє закріплення в угодах про встановлення співробітництва, у додаткових протоколах до них, вони стають організаційно–правовими формами такого співробітництва, утворюючи систему якісно нових відносин місцевої влади, громадян, громадських формувань, юридичних осіб, суб'єктів, що хазяюють, різних форм власності різних країн світу, що, реалізуючись на локальному і регіональному рівнях – рівнях місцевого самоврядування, істотно доповнюють двосторонні міждержавні відносини, надають їм більш прагматичний і динамічний характер, формують новий тип людської цивілізації – «світове співтовариство правових держав».
Організаційно–правові форми міжнародного співробітництва органів місцевого самоврядування України носять різноманітний і багатоплановий характер і у своїй сукупності створюють систему міжнародних відносин на локальному і регіональному рівнях. У цій системі залежно від різних ознак, які можна класифікувати, виділяють різноманітні організаційно–правові форми міжнародного співробітництва:
– залежно від кількості реалізованих у рамках одного заходу організаційно–правових форм розрізняють комплексні (понад дві організаційно–правові форми, наприклад проведення Днів (Тижнів) споріднених міст (Донецьк, Київ, Львів, Одеса) та цільові (реалізується конкретна форма (вид співробітництва, наприклад спортивні змагання між молоддю міст–партнерів Одеса–Йокогама (Японія), Київ–Мюнхен (ФРН) та ін.);
– від реалізації у певних сферах громадського життя – форми гуманітарного (в тому числі культурного), економічного, науково–технічного, політичного співробітництва;
– залежно від суб'єктів, що беруть участь у реалізації організаційно–правових форм співробітництва, розрізняють форми співробітництва на рівні місцевої влади, громадських формувань (політичні партії, масові рухи, добровільні товариства, земляцтва, фонди, асоціації та інші об'єднання людей, що не мають метою одержання прибутку), навчальних закладів, суб'єктів (підприємства, організації, установи різних форм власності), що хазяюють, окремих громадян. Останнім часом усе частіше партнерами органів місцевого самоврядування України виступають урядові організації зарубіжних держав (наприклад, Агентство міжнародного розвитку США та ін.), ММУО (економічні, фінансові, гуманітарні тощо), МНУО, транснаціональні корпорації, значні промислові фірми зарубіжних держав та ін.;
– за тимчасовою характеристикою розрізняють організаційно–правові форми довгострокові (реалізація договору про співробітництво споріднених міст, розрахованого на невизначений термін), середньострокові (реалізація міжнародної програми співробітництва навчальних закладів, розрахованої на реальні терміни до 3–5 років) та короткострокові (наприклад, укладення однократної міжнародної угоди купівлі–продажу майна, однократне проведення міжнародної презентації або виставки тощо).
Таким чином, можна констатувати, що міжнародні зв'язки органів місцевого самоврядування регулюються внутрішньодержавним (національним) законодавством, міжнародним публічним правом, а також міжнародним приватним правом (у разі, коли органи місцевого самоврядування вступають у цивільно–правові відносини, «ускладнені» іноземним елементом)391.
Розділ XV
Міжнародні стандарти у системі місцевого самоврядування України
- § 1. Поняття муніципального права України
- § 2. Історія муніципального права України
- § 3. Джерела муніципального права України
- § 4. Система муніципального права України
- § 5. Муніципально–правові відносини
- § 1. Муніципальне право як наука
- §2. Теоретичні основи
- § 3. Муніципальне право
- § 1. Поняття місцевого самоврядування
- § 2. Основні принципи
- § 3. Система місцевого самоврядування
- § 4. Місцеве самоврядування і місцеві органи виконавчої влади
- § 5. Місцеве самоврядування і територіальна автономія
- § 1. Повноваження органів державної
- § 2. Державна влада та актуальні
- § 1. Поняття територіальної громади
- § 2. Види територіальних громад
- § 3. Функції і повноваження територіальних громад
- § 4. Форми діяльності територіальних громад
- § 1. Поняття місцевих рад як представницьких органів місцевого самоврядування і їх види
- § 2. Місцевий (базовий) і регіональний рівні місцевих рад як представницьких органів місцевого самоврядування
- § 3. Правовий статус представницьких органів місцевого самоврядування України
- § 4. Порядок формування представницьких органів місцевого самоврядування
- § 5. Функції і компетенція представницьких органів місцевого самоврядування
- § 1. Поняття форм і методів діяльності представницьких органів місцевого самоврядування
- § 2.Сесія як основна форма роботи представницьких органів місцевого самоврядування
- § 3. Форми й методи роботи постійних комісій місцевих рад
- § 4. Форми й методи роботи тимчасових контрольних комісій рад
- § 5. Форми і методи роботи депутатів місцевих рад
- § 1. Статус сільських, селищних, міських голів
- § 2. Статус голів районної, обласної, районної у місті ради
- § 3. Статус голів міст Києва і Севастополя
- § 1. Виконавчі комітети місцевих рад, їх основні функції та повноваження, організація роботи
- § 2. Відділи та управління виконавчих комітетів місцевих рад
- § 3. Статус службовців органів місцевого самоврядування
- § 1. Правова природа міжнародних
- § 2. Європейська хартія місцевого самоврядування
- § 3. Всесвітня декларація місцевого самоврядування
- § 4. Європейська типова конвенція
- § 5. Інші європейські стандарти місцевого самоврядування
- § 1. Поняття та система гарантій місцевого самоврядування
- § 2. Юридична відповідальність суб'єктів муніципально–правових відносин
- Муніципальне право України
- 03151, Київ, вул. Волинська, 60.