26. Міністерства України та їх повноваження. Державні служби України та інші центральні органи виконавчої влади: їх статус, функції.
Міністерство — центральний у державі орган виконавчої влади, який здійснює державне управління в певній галузі чи сфері життя. В Україні міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. 3а характером діяльності вони поділяються на галузеві, тобто ті, які керують певною галуззю (наприклад, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство охорони здоров'я та ін.) та функціональні — ті, на які покладено виконання певної і водночас основної функції (наприклад, у сфері праці та соціальної політики — Міністерство праці та соціальної політики, у сфері фінансів — Міністерство фінансів).
До складу міністерств входять: Мін. аграрної політики та продовольства України, Мін. внутрішніх справ України, Мін. екології та природних ресурсів України, Мін. економічного розвитку і торгівлі України, Мін. енергетики та вугільної промисловості України, Мін. закордонних справ України, Мін. інфраструктури України, Мін. культури України, Мін. надзвичайних ситуацій України, Мін. оборони України, Мін. освіти і науки, молоді та спорту України, Мін. охорони здоров'я України, Мін. регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Мін. соціальної політики України, Мін. фінансів України, Мін. юстиції України.
Міністерства є єдиноначальними органами. Їх очолюють міністри, які входять до складу Кабінету Міністрів України і за посадою належать до політичних діячів.
Міністр особисто відповідає за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання. Міністр доручає виконання частини своїх посадових повноважень державному секретарю міністерства та його заступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого розподілу службових обов'язків між заступниками.
Переважна більшість міністерств беруть участь у реалізації економічної і соціальної політики держави в межах дорученої справи: прогнозують перспективні напрямки і реалізують стратегічні цілі та завдання розвитку; беруть участь у розробці проектів та у виконанні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку України, охорони навколишнього середовища, Державного бюджету України; беруть участь у підготовці міжнародних договорів України, укладають міжнародні угоди міжвідомчого характеру; проводять політику у сфері виконання робіт (послуг) і поставок продукції для державних потреб та утворення державних резервних фондів матеріальних та фінансових ресурсів і здійснюють у межах повноважень, визначених законодавством, функції з управління об'єктами державної власності, що належать до їх відання; беруть участь у формуванні та реалізації державної інвестиційної політики; сприяють розвиткові підприємництва, ринкової інфраструктури; здійснюють іншу діяльність щодо забезпечення державних інтересів в умовах формування ринкової економіки.
У цілому діяльність міністерств об'єднує два типи функцій: функції із забезпечення аналітико-консультативної допомоги у виробленні та здійсненні політики міністрів у відповідних секторах державного управління; функції забезпечення задоволення потреб суспільства і держави. Ці функції пов'язані з наданням управлінських послуг населенню і в ході адміністративної реформи підлягають широкій децентралізації, у тому числі шляхом їх делегування окремим госпрозрахунковим підрозділам, підпорядкованим відповідному міністерству.
Державні комітети (державні служби) — це центральні органи виконавчої влади, діяльність яких направляє і координує Прем'єр-міністр України або один з віце-прем'єр-міністрів. Не формуючи безпосередньо урядову політику, державні комітети покликані сприяти міністерствам і уряду в цілому в реалізації цієї політики шляхом виконання функцій державного управління, як правило, міжгалузевого або міжсекторного характеру. Вони вносять пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України, реалізують цю політику в певній сфері діяльності, здійснюють управління в ній, міжгалузеву координацію й функціональне регулювання з питань, віднесеним до їх відання. Державні комітети (державні служби) очолюють їх голови. Голови державних комітетів не входять до складу Кабінету Міністрів і мають статус державних службовців.
- 16. Регіональне управління: сутність, цілі та специфіка. Історичні форми управління регіональним розвитком.
- 18. Основні напрями регіонального управління: управління природно-ресурсним потенціалом регіону, управління фінансовими, трудовими ресурсами.
- 20. Механізми реалізації регіональної політики держави: інституційно-правові, організаційні, фінансово-економічні, соціально-психологічні
- 21. Регіональне управління та місцеве самоврядування. Поняття та суть місцевого самоврядування. Його основні ознаки та принципи, моделі управління.
- 22.Роль органів місцевого самоврядування у розвитку регіону. Централізація та децентралізація влади.
- 26. Міністерства України та їх повноваження. Державні служби України та інші центральні органи виконавчої влади: їх статус, функції.
- 27. Територіальні органи центральних органів виконавчої влади: права, компетенція, функції. Централізація та децентралізація у структурній організації державного управління.
- 28. Місцеві державні адміністрації в системі державного управління. Основні завдання, правовий статус, компетенція місцевих державних адміністрацій.
- 29. Повноваження, порядок формування та робота місцевих державних адміністрацій. Структура місцевих державних адміністрацій, їх діяльність.
- 30. Управління факультативними територіальними одиницями. Господарсько-правовий механізм діяльності територій із спеціальним статусом.
- 31.Історичний аспект та конституційно-правові засади місцевого самоврядування в Україні. Державна політика у сфері місцевого самоврядування.
- 32.Всесвітня Декларація місцевого самоврядування, Європейська Хартія місцевого самоврядування та проблеми функціонування інституту місцевого самоврядування в Україні.
- 33.Правовий статус органів місцевого самоврядування в системі державного управління.
- 35.Асоціації та інші форми добровільного об’єднання органів місцевого самоврядування. Особливості здійснення самоврядування в містах Києві та Севастополі.
- 37.Державне регулювання економіки, його цілі, функції, об’єкти.
- 38.Роль держави у розвитку підприємництва.
- 39.Засоби впливу на розвиток промислового і сільськогосподарського виробництва, сфери обігу і торгівлі.
- 40.Управління зовнішньоекономічним сектором.
- 41.Особливості управління соціальною сферою. Соціальна політика держави: необхідність, сутність, цілі та принципи.
- 42.Моделі соціальної політики. Методи впливу держави на розвиток соціальних відносин.
- 43.Державне управління в адміністративно-політичній сфері. Види політики держави, їх цілі, принципи формування, інструменти реалізації.
- Національна безпека та державне управління.
- 45. Специфіка управління у сфері культури та ідеології
- 46. Державне управління у сфері освіти, молодіжної політики, культури, науки, туризму, спорту, охорони здоров’я.
- 47. Державне управління і сфера особистого життя людини.
- 48. Загальнотеоретичні аспекти організації роботи органів державної влади в Україні. Орган влади як об’єкт організації. Організація як процес і функція управління.
- 49 . Сутність і особливості менеджменту органу державної влади, регламент його діяльності.
- 56. Державна служба; поняття, правовий статус державних службовців
- 57. Система правових актів про державну службу та правовий статус державних службовців
- 59. Атестація державних службовців
- 60. Етика поведінки державних службовців
- Управління державною службою. Державна кадрова політика. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців.
- 62 Бюрократія і бюрократизм у державному управлінні: світові тенденції та вітчизняна специфіка.
- 63 Поняття ефективності в управлінні. Чинники та критерії ефективності державного управління.
- 64 Загальна соціальна ефективність державного управління. Ефективність діяльності управлінських органів і посадових осіб. Економічна оцінка ефективності функціонування органу державної влади.
- 66). Здійснення державного контролю щодо виконавчої влади з боку суб’єктів інших гілок влади: парламентський контроль, прокурорський нагляд, судовий контроль, адміністративний нагляд міліції.
- 67). Громадський контроль за діяльністю органів державного управління.
- 73. Проблеми взаємовідносин гілок державної влади в Україні у сфері управління. Необхідність реформування системи державного та регіонального управління.
- 77. Суть та основні напрями адміністративної реформи в Україні. Концептуальні засади реформування центральних та місцевих органів влади, напрями вдосконалення управління регіональним розвитком
- 1. Загальні засади адміністративної реформи та засоби забезпечення її здійснення
- Реформа системи органів виконавчої влади
- Реформування у сфері місцевого самоврядуванні
- 79. Створення сучасного нормативно-правового, наукового та інформаційного забезпечення системи державного управління