5. Виникнення, розвиток та значення міжнародної торгівлі ліцензіями. Характерні особливості та тенденції розвитку ринку ліцензій. Ринок ліцензій в Україні: його характерні особливості та тенденції розвитку

У перекладі з латини слово «ліцензія» (licentia) означає «право», «дозвіл», «свобода». Стосовно обєктів інтелектуальної власності термін «ліцензія» має самостійне значення й свою специфіку. Під ліцензією розуміється дозвіл, відповідно до якого власник виключного права на певний обєкт інтелектуальної власності (ліцензіар) надає іншій зацікавленій особі (ліцензіатові) право користування вказаним обєктом за обумовлену виснаго-роду й на певних умовах. Передача прав на використання обєктів інтелектуальної власності у сучасному суспільстві відбувається винятково у вигляді оформлення ліцензійних договорів. Це двосторонні угоди, що забезпечують охорону інтересів договірних сторін, укладаються в письмовій формі і мають відповідати ряду вимог, які детально розглянуті нижче.

Відповідно до Цивільного Кодексу України будь-яке позадоговірне використання обєкта інтелектуальної власності визнається неправомірним і кваліфікується як порушення прав на цей обєкт. В основі виникнення і прогресивного розвитку міжнародної торгівлі ліцензіями лежить суспільний поділ праці. Якщо на визначеній стадії розвитку продуктивних сил суспільства виник суспільний поділ праці в області промислового виробництва, що породило внутрішню і зовнішню торгівлю матеріальними товарами, то виниклий згодом суспільний поділ праці в області науково-дослідних і конструкторських робіт призвів до внутрішньої, а потім до міжнародної торгівлі нематеріальними ідеями - результатами досліджень і розробок, що містять винаходи, промислові зразки і ноу-хау. Вони стали передаватися за ліцензійними договорами для їхньої матеріалізації у конкретні обєкти техніки, технології з наступним застосуванням чи продажем .Для забезпечення захисту винаходів і промислових зразків по країнах світу вводилося патентне законодавство, яке забезпечило патентну монополію на їх використання, а для захисту ноу-хау - монополію таємності. Використання нової техніки і технології стало неможливим без придбання ліцензій у патентовласників та без передачі ноу-хау, що зберігається в таємниці. Обєкти права інтелектуальної власності мають значні відмінності щодо їх правової охорони. Проте, всі вони мають і певні загальні риси, зокрема щодо легального режиму їх використання. Легальне використання прав на всі ці обєкти можливе лише за умови їх ліцензування. У світовій практиці обміну науково-технічними досягненнями застосовується така опосередкована форма правовідносин, як ліцензійний договір. Зважаючи на це, в останні 50 років торгівля ліцензіями набула широкого поширення. Це повязано з декількома питаннями. Наприклад, з тим, що науково-технічні дослідження потребують багато часу і дуже часто, коли технічна розробка обєкту техніки підходить до свого логічного завершення виявляється, що вона морально застаріла.

Ліцензійний договір є життєздатним засобом стратегії, спрямованої на оптимальне економічне використання патентованого винаходу не тільки в інтересах сторін договору, але й в інтересах широкої громадськості. Таким чином, ліцензійна діяльність є невідємною складовою частиною цивільно-правових відносин субєктів підприємницької діяльності в ринкових умовах.

Україна має значні досягнення в галузі науки і техніки, які можуть бути успішно реалізовані. В той же час розробники науково-технічної продукції і автори створених обєктів промислової власності в більшості випадків не можуть ефективно розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності. Великий науково-технічний потенціал не знаходить собі застосування, в першу чергу із-за відсутності інформації про створені обєкти у потенційних споживачів, а також тому, що власники обєктів не можуть правильно визначити сферу застосування створеного нововведення, вірно обрати коло потенційних споживачів, розрахувати попит і визначити канали розповсюдження товару на ринку.

Передумовою виникнення ліцензійного договору був поділ юристами Стародавнього Риму речей на тілесні і безтілесні, коли під останніми розумілися різного роду права. Безумовно, що у ті часи не існувало інституту права інтелектуальної власності, але базові положення римських юристів щодо поділу речей стали основою для його виникнення в майбутньому.

Наша країна більше 30 років є активним учасником міжнародного технологічного обміну, основу якого складає ліцензійна торгівля. Традиційно поняття «ліцензійний договір», «ліцензія» асоціювалися у нас з експортом технологій і не відносились до їх реалізації на внутрішньому ринку. Практично, внутрішнього ринку ліцензій в колишньому СРСР не існувало. Це пояснюється специфікою правової охорони обєктів промислової власності в період з 1919 по 1991 р. (за виключенням так званого патентного періоду з 1924 по 1931рр., коли діяв Патентний закон, який надавав виключні права винахіднику, а не державі). Винаходи і промислові зразки в більшості випадків були загальнодержавною власністю і охоронялися авторськими свідоцтвами. Обєкти промислової власності могли без перешкод використовуватись всіма державними підприємствами на території СРСР за умови виплати авторам винагороди в розмірі, передбаченому чинним на той час законодавством. Тільки наприкінці існування СРСР був прийнятий законодавчий акт, який поновлював патентну систему охорони винаходів в державі. Після розпаду СРСР перед незалежною Україною стало питання створення власного національного законодавства. Закони України про охорону обєктів промислової власності від 15 грудня 1993 року не тільки забезпечили інтереси суспільства, але й права авторів, надаючи їм перевагу при одержанні охорони на обєкти промислової власності. За цими законодавчими актами використання третіми особами виключних прав можливо лише на законних підставах. Однією з цих підстав є укладення ліцензійного договору, який, по-перше, розширює коло юридичних і фізичних осіб, яким на законних підставах дозволено користуватися обєктами промислової власності, що охороняються, та, по-друге, обмежує обсяг виключних прав власника охоронного документа, отриманих ним на підставі патенту (свідоцтва). Торгівля науково-технічними досягненнями на базі ліцензій бере свій початок у XVIII ст., коли були зареєстровані перші ліцензійні угоди. У другій половині XIX ст. ліцензійна торгівля охоплювала переважно внутрішній оборот країн з єдиним внутрішнім ринком, а з кінця XIX - початку XX ст., вона починає швидко розвиватися і між окремими країнами. Розвиток світової ліцензійної торгівлі відбувалося нерівномірно. На неї значно впливали не тільки рівень розвитку продуктивних сил і монополізація промислового виробництва, але й економічні кризи, світові війни й інші причини. Після Другої світової війни ліцензійна торгівля значно активізувалася, що було звязано головним чином зі зростанням цивільного виробництва і подальшим поділом праці в області наукових досліджень і конструкторських робіт. Географічні напрямки міжнародної торгівлі ліцензіями після Другої світової війни також перетерпіли значних змін. По-перше, учасниками міжнародної торгівлі ліцензіями стали соціалістичні країни і, по-друге, країни Азії, Африки і Латинської Америки, що звільнилися від колоніальної залежності, стали активно використовувати закордонну технологію на базі ліцензій для розвитку національної промисловості і проведення індустріалізації. Сучасний період міжнародної торгівлі ліцензіями характеризується тим, що вона переважно здійснюється в рамках транснаціональних корпорацій із закордонними філіями, дочірніми і внучатими компаніями (фірмами). Лідерами в цій торгівлі виступають транснаціональні корпорації США. Для утримання позицій і успішної конкурентної боротьби на зовнішніх ринках материнські компанії не обмежуються вкладанням капіталів у родинні закордонні фірми. Як правило, вкладенню капіталів супроводжує передача новітніх досягнень світової науки і техніки по супутнім ліцензіях і в такий спосіб забезпечується лідируюче положення закордонних філій дочірніх і внучатих фірм в області застосування, розробки і виробництва новітньої техніки і технології. При цьому капітал, що вивозиться, і новітні технології, що супроводжують його, забезпечують створення високоефективних виробництв, що приносять надприбутки транснаціональним корпораціям.

Становлення ринку ліцензій в Україні, його характерні особливості та тенденції розвитку. Останнє десятиріччя століття, що минає, було відзначено надзвичайним прогресом у науці та техніці, розширенням світової торгівлі. Так, обсяг продажів у сфері товарів та послуг складав 6000 млрд. доларів за рік; прямі інвестиції в економіку досягли 3000 млрд. доларів; чверть світової продукції експортується. Але фінансова криза, що охопила більшість країн світу, помітно впливає на економіку і найбільш розвинутих з них. В умовах кризи важливу роль повинна відіграти торгівля, яка не вирішить всіх проблем, проте зможе внести свій вклад в припинення поглиблення кризи. Виживання держав буде залежати від їх здібності конкурувати в межах економічної інтеграції на основі більш високої продуктивності, винахідництва, інтелектуальних ресурсів. Створення нових технологій та їх передача разом з послугами в галузі інформаційних технологій стануть домінуючими в майбутньому.

Виходячи з викладеного, значення інтелектуальної, в тому числі промислової, власності повинно бути усвідомлено більшістю підприємств, установ, інститутів, фірм і компаній України. Ефективне управління промисловою власністю необхідне для виживання нашої держави в умовах жорсткої конкуренції з боку світових компаній. Як свідчить статистика, більшість прав на промислову власність належить промислово розвинутим країнам. Як позитивний фактор, слід відзначити, що в Україні спостерігається постійний розвиток ринку ліцензій, формування якого розпочалося у 1992 році. Аналіз стану передачі прав на промислову власність дозволяє передбачити їх розвиток у найближчий період часу. У 1999 році Держпатент України продовжував роботу по реалізації задач, націлених на проведення державної політики у сфері використання прав на об`єкти промислової власності (далі - ОПВ), що мають правову охорону в Україні. Важливим аспектом цієї роботи залишається регулювання відносин, пов`язаних з передачею та використанням прав на ОПВ, шляхом державної реєстрації договорів про передачу права власності на ОПВ (далі - договір) та ліцензійних договорів на їх використання, яка проводиться зараз Державним департаментом інтелектуальної власності (далі - Держдепартамент). Одним із головних завдань при розгляді договорів (ліцензійних договорів) є забезпечення законності передачі прав за зазначеними договорами. У 1999р. до Держпатенту України надійшов на реєстрацію і був розглянутий 571 договір про передачу права власності на ОПВ та ліцензійний договір на їх використання.