1.2.3 Еволюція інтелектуальної власності в Україні

Особливості радянської системи інтелектуальної власності в Україні до 1991 р. в силу переваги суспільної форми власності – це можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави. Правова основа - розділ IV “Авторське право” та розділ VI “Винахідницьке право” Цивільного кодексу УРСР і “Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції”, затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р. Основна форма охорони винаходів – авторське свідоцтво СРСР, по якому майнові права належали державі. Це - істотне вилучення виняткових авторських прав по авторському законодавству.

Початок становлення законодавства України про інтелектуальну власність – це закон України “Про власність” від 07.02.1991 р., в якому результати інтелектуальної діяльності автора вперше визнані об’єктами права власності. 1992 р. – “Тимчасове положення про правовий захист об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій”. 1993 р. – закони України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, “Про авторське право і суміжні права”.

Остаточне закріплення права автора на свою інтелектуальну власність сталося у Конституції України 1996 р. і у книзі IV Цивільного кодексу України 2003 р. – “Право інтелектуальної власності”. Приєднання України до міжнародних конвенцій і договорів по правах інтелектуальної власності довело Україну до світового рівня.