2.1. Поняття та ознаки доказів в адміністративно-судовому процесі

Доказування в адміністративно-судовому процесі займає найважливіше місце і є центральним елементом судового процесу, що допомагає визначити об’єктивну істину по справі, а також всі елементи того чи іншого спору про право. Даний процес є як дуже важливим так і багатоступеневим, маючим свої складові та елементи, а також фактори, що формують мету цього процесу – предмет, та його певні межі.

Але не слід забувати, що даний процес на пряму залежить від фактичних даних по справі, даних правового характеру, на які кожна зі сторін процесу покладається та використовує під час судового засідання з метою доказати суду свою позицію вірною, а також на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги сторін. Сукупність таких фактів є доказами по справі.

Стаття 69 Кодексу адміністративного судочинства закріплює термін доказів в адміністративному процесі, який є фактично однаковим із терміном доказів в інших процесах[17].

Основну різницю між доказами у всіх процесах становить їх природа, а також певні ознаки, за якими вони можуть бути віднесені до адміністративно-судового процесу.

Кажучи про докази в адміністративному процесі, В. К. Колпаков зазначає, що інформація може розглядатися як доказ за наявності двох умов: а) якщо вона містить дані про наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення; б) якщо вона одержана в порядку та з джерел, передбачених законом.

По своїй природі докази в адміністративному процесі можуть бути різними, а також мати певні ознаки, що відрізняють їх одне від одного та вказують на роль в самому процесі.

Всі основні види доказів в адміністративному процесі вказані в Кодексі адміністративного судочинства, 76-82 статті КАСУ. Даний перелік доказів є вичерпним та створює певні підгрупи доказів в праві, які відносяться до того чи іншого виду по своїй природі, особливостям та характері. Дані види доказів в цілому створюють систему джерел доказів в адміністративному процесі, що використовується сторонами для збору всіх фактичних даних по справі, надання їх до суду, а також для аргументації своєї позиції[16].

Юридичні докази, як було сказано раніше,- це фактичні дані. Це свідчить про те, що мова йде не про всякі аргументи, а про дані, що стосуються фактів, тобто відомостей про факти, інформації про них. Докази у справах про адміністративні правопорушення, будучи юридичними доказами, разом з тим, мають специфічні ознаки, які випливають з їх джерел. Так, у провадженні протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів, але й виступає як акт, що свідчить про порушення справи, тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел.

Докази в адміністративному процесі мають свої ознаки, і, з повної впевненістю до однієї з таких ознак можна віднести саме джерела доказів, за якими їх поділяє кодекс.

Насамперед, як було вказано в минулому розділі, в адміністративному судочинстві є ряд своїх особливостей, починаючи із суб’єктного складу, та закінчуючи предметною направленістю процесу. Такі фактори формують ознаки, що відрізняють адміністративні докази від всіх інших, адже склад правовідносин, позовні вимоги і те на чому вони грунтуються, сфера правовідносин та інші юридичні факти, що до них відносяться є різними як і власно кажучи фактичні дані з цих правовідносин.

Виходячи з думок Комзюка А.Т., Бевзенка В.М., та Р.С. Мельника, можна зробити такі висновки про ознаки доказів:

1) Це будь-які фактичні дані, на підставі котрих суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин;

2) Докази як відомості про факти представляють собою відображення реальних фактів, є їх відтворенням, яке дозволяє судити про властивість цих фактів вже після того як вони стали надбанням минулого;

3) Докази можуть бути представлені у різній формі. Так, фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи, можуть бути отримані судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів;

4) Докази отримуються у встановленій законом процесуальній формі. Недотримання форми отримання доказів, обумовлює те, що вони при вирішенні судом справи до уваги братись не будуть;

5) Докази, які використовують для прийняття об’єктивного, повного та законного рішення по адміністративній справі, мають відповідати певним вимогам, тобто докази мають бути належними та допустимими;

6) Жоден доказ, який містить інформацію про предмет доказування (обставин публічного спору), не має для суд наперед встановленої сили.

Саме окреслені ознаки, на наш погляд, характеризують природу судових доказів в адміністративному процесі. Невідповідність будь якій із цих ознак унеможливлює існування відповідного доказу в цілому. Тобто доказ, позбавлений свого пізнавального змісту, або позбавлений процесуальної форми, залучений у процесі судового пізнання з порушенням процесуального порядку, перестає бути таким[25].

Основою кожного доказу є фактична інформація по справі, тобто коротше кажучи інформація в адміністративному процесі поділяється на певні види, які власно й складають ті самі групи доказів, а також визначають докази в системи адміністративного процесу.

З огляду на це, можна зробити певний акцент на видах тієї інформації, що стосується адміністративного процесу, а також може відноситись до доказової.

Інформація може розглядатися як доказ за наявності двох умов.

По-перше, вона містить дані про наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винності особи в його здійсненні і інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

По-друге, відомо, що адміністративно-судові процеси формалізовані, регламентовані правовими нормами, порядок же збору доказів визначений законодавством, причому в ряді випадків детально. Тому докази можуть бути використані в адміністративному провадженні тільки в тому випадку, коли вони отримані в порядку і з джерел, передбачених законодавством.

Однак головна функція будь-яких доказів, в тому числі і юридичних,полягає в обґрунтуванні рішення шляхом встановлення об'єктивної істини, що приймається. Нарівні з цим, юридичним доказам притаманні і специфічні риси. Передусім вони спрямованні на встановлення обставин юридичної справи. Ними оперують уповноважені і зацікавлені особи і встановлюють фактичні обставини, які покладаються в основу рішень, що приймаються у справі в галузі права, тобто по юридичних справах.

Враховуючи вищевказані фактори, можна сказати, що вони також є ознаками доказів в адміністративно-судовому процесі, але слід зауважити, що характер даних в адміністративних справах інший на відміну від цивільного чи кримінального процесу[55].

В даному випадку мова йде про сторони судового процесу, а також ті фактичні дані, що вони можуть використати в процесі.

Тобто, якщо ми говоримо про сторони адміністративного суду, то ми повинні враховувати не лише фізичних чи юридичних осіб, як скажімо в цивільному чи кримінальному процесах, а й державних службовців, з їх правами, статусом та сферою дії.

При даній ситуації сама природа доказів, що відображає їх особисті ознаки має характер як загального так і індивідуального значення. Тобто, це можуть бути дані щодо неправомірності нормативно-правового акту в цілому, а можуть бути й дані щодо неправомірних дій конкретним державним службовцем щодо фізичної чи юридичної особи, вираженої в формі дії або бездіяльності, закріплених в КпАП, а також таких, предметом яких можуть бути події справжнього часу або майбутнього. Тобто шкода, ще не була, але може бути заподіяна. З цією метою сторона позивача повинна надати конкретні фактичні дані – інформацію правового характеру, яка свідчила б про такі події, та яка б чітко регламентувала їх настання.

Враховуючи цей факт, а також природу окремих видів доказів, законодавець використовує в даному випадку при процесі із державними службовцями норми інформаційного права, що ставлять певні лапки в використанні тієї чи іншої правової інформації, що необхідна для розгляду справи та доведення обставин.

Інакше кажучи доказова інформація не завжди має необмежений характер використання, а характерною ознакою доказів в адміністративно-судовому процесі є спектр державної інформації, на використання якої ставиться певне обмеження, тому можна зі всією впевненістю казати, що особливий характер правової інформації в державному спектрі також на нашу думку можна віднести до групи адміністративних доказів.

На думку Ківалова, Треушнікова, Молчанова та ін., ознаки доказів в адміністративному процесі можна віднести як до матеріальної так і до процесуальної форм вираження. Найбільш поширеними ознаками доказів в адміністративному процесі, що характеризують всю групу в цілому є:

1) Об’єктивна форма вираження ( об’єкти матеріального світу - відноситься загалом до групи речових доказів);

2) Відсутність суб’єктивного аспекту вираження;

3) Існування інформації в якості реальних об’єктів чи слідів на матеріальному об’єкті, а також показання свідків та інші форми усної інформації, що закріплена статтями 76-82 КАСУ;

4) Саме інформація має значення для вирішення справи, а не предмет, на якому вона закріплена;

5) Поєднання процесуальної форми та джерел відомостей про факти;

6) Наявність прямого чи непрямого зв’язку з обставинами, досліджуваними у справі;

7) Притаманна якісна незмінність;

8) Доказ повинен бути добутий у встановленому законом порядку.

Отже аналізуючи вищевказане, об’єднуючи загальні елементи ознак доказів в праві із предметною направленістю адміністративних доказів ми можемо поділити їх як на матеріальні так і на процесуальні групи, які в своїй спільній формі використовуються сторонами суду при процесі доказування, а також, які необхідні для встановлення об’єктивної істини по справі.

Також можна сказати, що незважаючи на те, що Кодекс адміністративного судочинства дає своє поняття доказів, багато хто з науковців-адміністративістів не згодні зі стіль скороченою формою термінології та в рамках правової доктрини допрацьовують цей термін із доданням процесуальних елементів, а також елементів судової практики та інших нормативно-правових актів, таких, як Закон України «Про інформацію» та інших[18].

Незважаючи на це сама термінологія доволі чітко відображає саму суть доказів, як структурної складової процесу доказування і дає змогу виділити певні особливості даної процедури зокрема з використання тих чи інших даних а також в залежності від виду справи.

На решті можна сказати, що природа адміністративних доказів є в деякій частині відмінною від інших доказів в процесуальному праві, а в деяких має спільні елементи, котрі мають різницю лише за предметом їх використання їх загального значення, а також того, якими суб’єктами вони можуть використовуватись.