Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі

Покарання полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від 1 до 5 років і призначається як основне покарання. Обмеження волі застосовується тільки до осіб, які досягли 18 років

ККУ забороняє застосовувати обмеження волі до неповнолітніх, а також до вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої груп.

Кримінально-виконавчими установами відкритого типу є виправні центри, які організовуються й ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань. Межі виправного центру визначають управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування. Про встановлені межі виправного центру засудженим оголошується під розписку, що долучається до їх особових справ.

Направлення засуджених до виправного центру можливе у двох формах: самостійно і під вартою. За загальним правилом особи, засуджені до обмеження волі, прямують до місця відбування покарання самостійно, але за рахунок держави. Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання і не пізніше трьох діб із дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку. В окремих випадках суд, враховуючи особистісні дані засудженого, окремі обставини кримінальної справи або невиїзд до виправного центру без поважних причин, може направити засудженого до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У таких випадках засуджений звільняється з-під варти при прибутті до виправного центру.

Стосовно осіб, які після постановлення вироку визнані інвалідами першої або другої груп або досягли пенсійного віку, а також жінок, які стали вагітними, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду Подання про звільнення таких осіб від відбування покарання.

Строк покарання у виді обмеження волі обчислюється з дня прибуття й постановки засуджених на облік у виправному центрі

Засуджені

Перебувають без охорони, але знаходяться під наглядом адміністрації, який включає в себе стеження і контроль за їх поведінкою за місцем проживання і роботи, а також в неробочий час.

Обмеження волі мають право носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень; займатися сільським господарством, відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення — до 3 діб один раз на місяць.

Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть за постановою начальника виправного центру проживати за межами гуртожитку із своїми сім'ями в орендованих квартирах або придбавати житло в межах території виправного центру. Такі особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень з'являтися у виправний центр для реєстрації.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі й бандеролі, що надійшли, — огляду.

засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів. Але можливе також їх працевлаштування на договірній основі і на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності, але за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою і щоденного повернення до виправного центру.

Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п'ять відсотків загальної суми заробітку.

У процесі відбування покарання у виді обмеження волі до засуджених застосовуються як заходи заохочення, так і заходи стягнення.

Заходи заохочення є 1) подяка; 2) нагородження похвальною грамотою; 3) грошова премія; 4) нагородження подарунком; 5) дострокове зняття раніше накладеного стягнення; 6) дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі І виправного центру на святкові, робочі та вихідні дні (не більше одного і разу на місяць).

Заходами стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі, є: 1) попередження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) призначення на позачергове чергування з прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території; 5) заборона проживати поза гуртожитком строком до трьох місяців; 6) заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців; 7) поміщення в дисциплінарний ізолятор строком до десяти діб.

Якщо протягом 6 місяців із дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене в цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.