1.1 ПОНЯТТЯ ГУМАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

гуманізація державний управління

Системна соціально-економічна криза, з якою стикнувся світ в останні роки, підштовхує до опрацювання нових методів організації управлінської діяльності як у масштабі окремої держави, так і на рівні міждержавних утворень. Процес осмислення цілей, методів та бажаних результатів державно-управлінської діяльності все чіткіше набуває ознак модернізації, що виявляється в поступовому намаганні відійти від матриць мислення класичної модерної доби європейської культури та прийняти в практику управлінської діяльності нові орієнтири пост модерної світоглядної орієнтації. Основною відмінною рисою нової світоглядної орієнтації державного управління буде його гуманізація, яка виявлятиметься в сталому переході на визначення ефективності управлінської діяльності у якісно-кількісному відображенні.

Одним із вагомих важелів підвищення якості життя суспільства може бути оновлення стилю мислення державних службовців та переорієнтація вимог до ефективності їх діяльності з матеріально орієнтованих кількісних показників на врахування якісних факторів життя суспільства. Визнання взаємоповязаності економічних (кількісних) та соціальних (якісних) процесів передбачає і наступний крок - визнання гуманітарної складової фундаментальним критерієм визначення ефективності діяльності державної влади.

Виникнення питання про гуманізацію державно-управлінської діяльності є результатом розвитку гуманітарної сфери знання протягом ХХ ст. Актуальним підсумком досліджень у цій галузі стала нова світоглядна парадигма, в якій людина розуміється не як засіб впровадження планів екстенсивного розвитку, а як емоційний центр штучного світу, який ми називаємо культурою. У культурі індустріальної доби перед людиною поставало питання постійного доказу своєї дієздатності шляхом екстериторіального розширення зони самоствердження - опанування нових територій, будівництво нових споруд тощо. У постіндустріальному світі людина наближається до розуміння своєї залежності від навколишнього середовища, до розуміння змісту обмежень власної споживацької ресурсної експансії. Гуманітарні знання підвели базу під відокремлення емоційно-психологічного комфорту від факту володіння речами і предметами. Емоційно-психологічна складова існування людини передбачає упорядкування світу як світу для розкриття природних можливостей її свідомості. При цьому слід враховувати, що в гуманітарному сенсі якісні показники завжди будуть мати емоційно-оцінне забарвлення.

Для подолання дистанції між економічним плануванням прогресу і гуманітарним самовідчуттям громадян країни слід ввести регулярну практику гуманітарної експертизи державно - управлінських рішень.

Гуманітарна експертиза - це оцінка соціально-психологічних наслідків та зрушень, які можуть виникнути в результаті реалізації проектів у сфері державного управління. Гуманітарна експертиза має надати прогнози щодо стану суспільної стабільності в морально-правовому, освітньо-професійному, екологічному, етнонаціональному, міжконфесійному та естетичному аспектах. А отже, державно-управлінські стратегії можуть бути гуманітарно доцільними та гуманітарно недоцільними. При цьому рівень гуманітарної доцільності може не збігатися з рівнем зростання показників ВВП на душу населення. Самі по собі кількісні показники бюджетних планів різних рівнів нічого не говорять про гуманітарні характеристики таких планів. Експертиза гуманітарних виявлень державно-управлінських рішень може стати основою загальної гуманізації системи державного управління, що буде простежуватися як зростання соціальної адекватності управлінської діяльності. Основним критерієм гуманітарної модернізації державного управління буде забезпечення сталої системи запобігання соціальним конфліктам та практики налагодженого діалогу “ влада-суспільство ”.

У міжнародній практиці моніторингу рівня виконання гуманітарних зобовязань держави сьогодні найпоширенішими є чотири показники[38]:

· індекс розвитку людського потенціалу;

· міжнародний індекс щастя;

· індекс якості життя;

· індекс гендерної нерівності.

Першою за часом введення у обіг міжнародного моніторингу умовною шкалою вимірювання стану виконання гуманітарних зобовязань держави по відношенню до своїх громадян став індекс розвитку людського потенціалу. Ця шкала є однаковою для всіх країн планети, і її можна застосовувати як для окремої країни в цілому, так і для певних її територіальних одиниць.

Індекс розвитку людського потенціалу (англ. Human Development Index, HDI) - це інтегральний багатоелементний показник, що застосовується в практиці міжнародного моніторингу основних характеристик стану розвитку людського потенціалу на певній території. Він є стандартним інструментом у загальному порівнянні рівня життя різних країн та регіонів. ІРЛП враховує три види показників:

1) очікувану тривалість життя при народженні (довголіття населення);

2) рівень грамотності та очікувану тривалість навчання;

3) рівень ВВП на душу населення за паритетної купівельної спроможності (у доларах США).

Міжнародний індекс щастя (англ. Happy Planet Index) - це показник, який було запропоновано для умовного порівняння емоційно-психологічного самопочуття громадян різних країн, яке відображає їх ставлення до стану власного добробуту, соціальної захищеності та безпеки навколишнього середовища. Цей індекс введено в міжнародну практику моніторингу в 2006 р. як такий, що має уточнити дані показників ВВП та ІРЛП. Його застосування свідчить про значні гуманітарні світоглядні зрушення, оскільки ним фіксується той факт, що провідною метою більшості людей є не стільки бути багатими, скільки бути щасливими (у найрізноманітнішому сенсі цього поняття). Для розрахунку МІЩ використовуються три показники:

1) субєктивна задоволеність життям,

2) очікувана тривалість життя,

3) “ екологічний слід ” (рівень забруднення території та наявність екологічних ресурсів).

Індекс якості життя (англ. quality-of-life index) - це багатоелементний показник, який спрямований на порівняння суспільного самопочуття в країнах, виходячи не тільки з обєктивних даних, що можуть бути кількісно обраховані (якість повітря, якість води, кількість культурних закладів), а і з субєктивних вражень щодо соціального самовідчуття, задоволення прав і свобод, кліматичних умов життя. Індекс складається з девяти показників:

1. Здоровя: очікувана тривалість життя (US Census Bureau).

2. Подружнє життя: рівень розлучень (ООН; Euromonitor).

3. Громадське життя: рівень залучення до релігійних чи профспілкових організацій (World Values Survey).

4. Добробут: ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (Economist Intelligence Unit).

5. Політична стабільність: рейтинг політичної стабільності (EconomistIntelligence Unit).

6. Клімат та географічне середовище: географічні координати (CIA World Factbook).

7. Гарантії працевлаштованості: рівень безробіття (Economist Intelligence Unit).

8. Політична свобода: рейтинг політичної свободи та свободи слова (Freedom House).

9. Гендерна рівність: співвідношення зарплати жінок та чоловіків (UNDP Human Development Report).

Індекс гендерної нерівності (англ. The Gender Inequality Index) - це показник, спрямований на проведення моніторингу стану соціальних відносин між жінками та чоловіками в різних країнах.. Методика розрахунку індексу базується на трьох показниках:

1) репродуктивне здоровя жінки;

2) рівень присутності жінки на управлінських посадах (у парламенті);

3) рівень середньої та вищої освіти у жінок. Цей індекс є деталізацією ІРЛП. Для уточнення смислових характеристик стану розвитку країн у сфері дотримання гуманітарних зобовязань з 2010 р. в щорічних доповідях ООН “ Розвиток людського потенціалу ” використовується також індекс бідності. При цьому бідність розуміється як стан неспроможності підтримувати рівень задоволення соціально-культурних потреб, який субєктивно визначається таким порівняно з прийнятими в певному суспільстві нормами. Кілька років тому було проведено масштабне дослідження, яке показало, що рівень бідності є відносним показником і залежить від прийнятих у суспільстві належних форм добробуту, які визначаються культурними традиціями. Абсолютний показник бідності визначається прожитковим мінімумом. Але відчуття бідності може супроводжувати людину, яка має доходи і набагато вищі за межу бідності, оскільки в цьому разі людина орієнтується на проголошені в суспільстві вимоги до гідного та заможного життя. На сучасному етапі розуміння бідності пропонується враховувати не стільки доходи населення, які іноді важко відслідкувати в повному обсязі, скільки витрати на споживання та можливість дотримання основних гуманітарних норм розвитку людини. Отже, гуманізація системи державного управління в Україні буде відбуватися як процес застосування сучасних наукових знань у сфері гуманістики і застосування міжнародних практик у гуманітарній сфері.

Державна служба має забезпечити раціонально організоване, демократичне, правове та результативне гуманне державне управління шляхом розвитку свого соціально-правового інституту та професіоналізації свого кадрового складу[16, c. 244]. Саме державна служба має надати державному управлінню системний характер, програмно-цільовий підхід і забезпечити належне надання послуг людині, громадянину, усім інститутам громадянського суспільства, управлінський професіоналізм, законність, правову компетентність, результативність, раціональність, ефективність та інші риси функціонування механізму держави, яких потребує на сьогодні наше суспільство.

Водночас державна служба як соціально-правовий інститут має забезпечувати стабільність гуманізму управління та відігравати роль стабілізатора соціально-політичного життя, сприяючи розвязанню політичних конфліктів і урівноважуючи дії різних політичних сил (забезпечення політичного партнерства). У країні з політично і соціально активним населенням державна служба має відповідати наступним вимогам[3]:

1) задовольняти законні потреби клієнта-споживача державних послуг;

2)орієнтуватися на кінцевий результат діяльності, а не на процес, що стає основою оцінки діяльності органу влади, його посадових осіб, удосконалення структури органів державної влади;

3) забезпечувати економію і ощадливість у діяльності органів державної влади шляхом її раціоналізації, делегування окремих управлінських функцій з надання послуг спеціально створеним державним або недержавним структурам, підвищуючи рівень рентабельності державних послуг;

4) досягти результативності функціонування на основі: системи нового законодавства про державну службу та її види, нової класифікації посад, професіоналізації державної служби; законодавчого унормування правової та соціальної безпеки державних службовців; унормування та запровадження просування по службі на підставі досягнень у професійній діяльності; підвищення управлінської культури та моральності в діяльності та поведінці службовців; розширення громадського, парламентського і судового контролю державної служби.