Розділ VIII Україна на шляху до європейського адміністративного простору Глава 40 Вплив європейської інтеграції на національні системи державного управління

Особливістю сучасного процесу європейської інтеграції є проникнення права Європейського Союзу (далі — ЄС, Євросоюз, Співтовариство) і насамперед адміністративного права, як основного регулятора відносин у сфері державного управління в систему національного права окремих країн. Адже з часом відповідні держави все більше спираються на стандарти ЄС і запроваджують позитивний досвід у реалізації (використанні, дотриманні, виконанні і застосуванні) законодавства ЄС, пристосовуючи (тобто адаптуючи) до його вимог національне законодавство. Пояснюється це тим, що більшість аспектів роботи урядів держав — членів ЄС підпадають під так зване acquis communautaire1.

З огляду на перспективи України стати спочатку асоційованим, а потім і повноцінним членом Євросоюзу все гостріше постає необхідність розв'язанння завдань, пов'язаних з європейською інтеграцією.

1 «Acquis» — це дієприкметник минулого часу форми французького дієслова acquerir (придбавати, набувати, здобувати, засвоювати). Поширене у науково-практичному вживанні словосполучення «acquis communautaire» (укр. мовою звучить як «акі ко- мюнотер») охоплює в такий спосіб все, що Європейське Співтовариство/Союз набули (придбали, здобули, засвоїли тощо) у правовому і політичному розумінні і зафіксували документально.

Головною особливістю державного управління у державах — членах ЄС є те, що їх співпраця у цій сфері має неофіційний характер. Однак це не означає, що на практиці не відбувається жодного впливу з боку ЄС на національні системи державного управління. Навпаки, право ЄС і співпраця в управлінській сфері все більше впливають на діяльність адміністративних, організаційних, правових і політичних структур держав-членів.

Така форма «європеїзації» привела до виникнення європейського адміністративного простору, який ще називають європейською моделлю державної служби. Проте, оскільки компетенція ЄС у цій сфері допоки чітко не визначена, питання щодо впливу процесу європейської інтеграції на національні системи державного управління (і державної служби) залишається в основному без відповіді. Розв'язання цієї проблеми ускладнюється ще й тим, що фактично ніхто не може сказати напевно, де вплив ЄС на національні системи державного управління починається і де закінчується.

З огляду на це відповідь на питання про вплив ЄС на національні системи державного управління слід шукати у так званій сірій сфері, яку умовно становлять і компетенція Співтовариства, і компетенція держав-членів, що ніби накладаються одна на одну.

Розглядаючи згадувану «сіру сферу», що існує між компетенціями ЄС та держав — членів ЄС, важливо систематично виокремлювати вимоги, які процес європейської інтеграції ставить перед державним управлінням. Це стосується управлінських та організаційних структур, правових і політичних процесів, національної кадрової політики, а також законодавства про державну службу.

Тобто європейська інтеграція де-факто не упорядковує національні системи державного управління, хоча досить інтенсивно впливає на них, у такий спосіб «європеїзуючи» їх.

Водночас той факт, що Євросоюз не має прямої компетенції законодавчо регулювати сферу державного управління, не означає, що європейська інтеграція не має впливу на національні системи державного управління та державної служби. Навпаки, вказані національні системи ніби неофіційно все більше піддаються впливу процесу європейської інтеграції, а національне адміністративне право все частіше підпадає під вплив рішень Суду Європейського Союзу. Крім того, адміністративно-правові системи держав-членів перебувають у постійному процесі пристосування (адаптації) з метою виконання вимог щодо здійснення законодавства ЄС.

Не оминають адаптаційні процеси й вітчизняну сферу державного управління. Для залучення до цих процесів Указом Президента України від 5 березня 2004 р. була схвалена Концепція адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу, яка визначила шляхи удосконалення державної служби в Україні відповідно до загальних засад її функціонування у державах ЄС. Законодавче затвердження Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу також цілком можна вважати черговим конкретним кроком на шляху до європеїзації вітчизняної системи державного управління. Незважаючи на деякі недоліки зазначеної Програми¹⁰⁶, в цілому вона є важливим нормативно-правовим документом, який зміцнив політико-правову базу євроінтеграційного курсу України.

Стратегічний курс України на інтеграцію в ЄС зумовлює необхідність орієнтуватися на європейські цінності, які лежать в основі творення ЄС як нового типу міждержавних відносин. Європейський вибір України — це водночас і рух до стандартів реальної демократії, інформаційного суспільства, соціально орієнтованої державної політики, що базується на засадах верховенства права, забезпечення пріоритету прав та свобод людини і громадянина.

Необхідність здійснення країнами-претендентами на вступ до ЄС відповідних трансформаційних заходів, зокрема в адміністративній (управлінській) сфері, зумовлена вимогами ЄС, які відображені у трьох складових — політичній, економічній і так званій членській — критеріїв, встановлених Європейською Радою у червні 1993 р. на засіданні в Копенгагені. До цих критеріїв, які отримали назву Копенгагенських, Європейською Радою у грудні 1995 р. у Мадриді були додані побажання перебудови країнами-претендентами на вступ до ЄС власних адміністративних (управлінських) інституцій, які б відповідали Копенгагенським критеріям, були здатні впроваджувати положення acquis communautaire та спроможні брати активну участь на інституціональному рівні у виробленні майбутньої політики ЄС після вступу до нього (це так звані Мадридські критерії).

Суть політичної, економічної, членської та управлінської складових зазначених критеріїв полягає в тому, що вони передбачають наявність у країнах — претендентах на вступ до Євросоюзу, зокрема:

• політичної стабільності інституцій, які покликані гарантувати демократію, верховенство права, дотримання прав людини та захист прав національних меншин;

• економічної системи, що має характеризуватися ефективно

діючою ринковою економікою;

• зобов'язань, що випливатимуть з факту вступу до ЄС, і, зокрема, визнання новими державами-членами принципів політичного, економічного та монетарного об'єднання;

• перебудови країнами-заявниками власних адміністративних (управлінських) інституцій, які б, по-перше, відповідали Копенгагенським критеріям, а по-друге, були б здатні впроваджувати положення aquis communautaire.

Отже, прагнення України стати повноцінним членом ЄС має не лише співвідноситись із вищевказаними Копенгагенськими та Мадридськими критеріями, а й реалізовуватись у чіткій відповідності до їх змісту Це означає, що Україна у проведенні реформ, зокрема й у сфері державного управління, повинна керуватися не лише внутрішньою політичною кон'юнктурою, а й чітко визначеними європейськими критеріями й цінностями, в основу яких покладено кращі здобутки світової цивілізації.