Вступ

Перетворення, які відбуваються в Україні, безперечно накладають відбиток на правову систему держави. В процесі реформування піддається зміні і її основний елемент - право, роль якого в житті суспільства суттєво зростає. Відповідно, до цілей проведення реформи змінюються і цілі правового регулювання.

Правове регулювання кримінально-процесуальної діяльності - це здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів упорядкування кримінально-процесуальних відносин між певними субєктами, їх юридичне закріплення та охорона.

До числа невідкладних завдань, що вирішуються державою на сучасному етапі, відноситься удосконалення роботи правоохоронних органів по забезпеченню прав і свобод громадян, їх честі, гідності, швидкого і повного розкриття злочинів.

Важливу роль у досягненні цих завдань відводиться юридичній науці, покладеній глибоко дослідити актуальні проблеми що є найбільше значимими тля теорії та практики кримінального судочинства.

Одну із таких проблем які потребують ретельного дослідження складають питання правого статусу свідка в кримінальному процесі, використання його показань як джерела доказів при розкритті злочинів, розслідування та розгляду кримінальних справ.

Показання свідка є досить поширеним джерелом доказової інформації, фактично жодна кримінальна справа не обходиться без них. Однак у судово слідчій практиці існує думка, яка сформувалась в процесі становлення та удосконалення кримінально-процесуального законодавства України, що свідок лише зобовязаний зявлятись за викликом органів дізнання досудового слідства чи суду, давати правдиві показання а в разі відмови від дачі показань чи дачі за відомо неправдивих показань нести кримінальну відповідальність. Таке становлення нерідко викликає протидію певної частини свідків, які починають ухилятись від виконання своїх громадських обовязків.

В умовах переходу до громадянського суспільства, чітке визначення прав та обовязків громадянина в цілому, субєктів кримінально-процесуальної діяльності зокрема в тому числі і свідків повинні чітко регламентуватись законом і бути в такому співвідношенні яке б дозволяло їм активно відстоювати свою права і, що особливо актуально, сподіватись на реальні гарантії забезпечення їх виконання особами які ведуть чи безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальні діяльність, здійснювати функції без заподіяння шкоди особистим правам інших осіб та інтересам держави.

У той же час ті права, якими наділені свідки чинним кримінально-процесуальним законодавством не дозволяють їм реально захищати свої інтереси під час провадження досудового розслідування чи судового розгляду. Таким чином недостатня урегульованість процесуального становища свідка зачіпає інтереси багатьох громадян, які надають чи можуть надати допомогу правоохоронних органам у боротьбі із злочинністю Вирішенні цієї проблеми вбачається в розширенні прав свідка, наданні йому додаткових гарантій, які б забезпечували охорону його фізичних, моральних та майнових інтересів.

Як приклад, неврегульованості належного процесуального статусу свідка, не забезпечення його прав та відсутності механізму зобовязати свідка виконувати його обовязків, може бути відсутність чіткої відрегульованої процедури забезпечення захисту субєктів кримінально-процесуальної діяльності, свідка зокрема, що визначено Законом України “Про забезпечення безпеки осіб які беруть участь у кримінальному судочинстві” з одного боку та недостатньо повну, ускладнену процедуру реалізації відповідальності свідка за невиконання своїх обовязків з іншого

Не можна стверджувати, що ця проблема - кримінально-процесуального статусу свідка - не досліджувалась і не досліджується науковцями. Різні її аспекти висвітлювались у роботах А.Бєлкіна, О. Бєлкова, В. Васильєва, М. Казаренка, М. Костецького, В. Нора, В. Осмислива, Н. Павлова, М. Парасюка, В. Смислова, С. Стахівського, М. Строговича, В. Тертишника, М. Якуба та інших., які досліджували питання повязанні з визначенням поняття свідка, його імунітету, свідоцькими показаннями їх фіксацією, перевіркою та оцінкою, порядком проведення допиту свідка.

Однак є потреба проведення фундаментального, комплексного дослідження теоретичних і практичних проблем правого статусу свідка, його показань у кримінальному процесі як з урахування чинного законодавства так і в звязку з підготовкою нового Кримінально-процесуального кодексу України.