1.1 Поняття та значення свідка в кримінальному процесі України.

Свідок в класифікації субєктів кримінального процесу належить до категорії осіб участь яких носить допоміжний та епізодичний характер.

Кримінально-процесуальним законодавством України не передбачено визначення свідка в кримінальному процесі, поряд з цим у ч. 1, ст. 68 КПК України, передбачено категорію осіб, які можуть викликатись і допитуватись як свідок: кожне особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Показання свідка є джерелом доказів (ч 2 ст. 65 КПК України). Таке значення дані отримані від свідка, набувають тільки при умові, що він може назвати їх джерело. Його роль в кримінальній справі полягає в тому, що він повідомляє органам досудового розслідування або суду відомості про такі обставини, які підлягають встановленню по кримінальній справі, а також про факти які характеризують особу обвинуваченого чи підозрюваного та його взаємостосунки з ним.

Тому свідок може бути не лише очевидцем розслідуваної події, а також може знати про цю подію зі слів інших осіб, відповідно у кримінальному процесі в якості свідків виступають не тільки очевидці злочинів, але також особи, котрі чули як проходила подія, можуть дати характеристику особи обвинуваченого чи підозрюваного, особи, які володіють будь-якою інформацією про обставини, які підлягають доказуванню по кримінальній справі. Павлов Н.Е. Субьекты уголовного процесса. М., Новый Юрист, 1997год

У проекті нового КПК України свідком пропонується вважати особу, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи і яка дізнавачем, слідчим, прокурором , судом викликана на допит 2. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України у співдружності з Українською Правничою Фундацією.-К., 1999- С. 41

Свідок-невідємний учасник здійснення правосуддя, нарівні з працівниками правоохоронних органів, він входить в групу ризику тимчасово стає “державним службовцем”. Садовський А. Правовая незащощонность свидетеля Л. 2003 с. 548

Кримінально-процесуальне законодавство не встановлює вікових обмежень для допуску осіб в якості свідків в кримінальних справах. Як діти, гак і перестарілі, незважаючи на особливості їхньої психіки, можуть повідомити цінні відомості про обставини кримінальної справи. Здатність дітей правильно сприймати події обєктивної дійсності і а давати про них правдиві показання у більшості випадків визначається їх індивідуальними особливостями, характером подій, про які вони допитуються, а також їх участю в тих подіях. Коченов М М, Осипова Н.Р. Психология допроса несовершеннопетних свидетелей Москва, 1984, с.ЗЗ.

Тому неможливо наперед ставити питання про визначення формальної вікової межі для допуску малолітніх в якості свідків.

Враховуючи особливості дитячої психіки можливо лише обумовити допит неповнолітніх свідків деякими умовами, які будуть сприяти отриманню повноцінної доказової інформації.

Можливість помилкового уявлення малолітніх про повідомлювані факти, нестійкість їхньої психіки потребує надзвичайного та уважного ставлення до допиту таких свідків та критичної оцінки їхніх показань в цілому.

До прийняття діючого КПК України в юридичній літературі обговорювалося питання про те, чи можливо попередити неповнолітнього свідка про відповідальність за дачу неправдивих показань, хоча такий свідок не може бути притягнутий за це до кримінальної відповідальності Так, В.С.Тадевосян вважав, що слідчий та суддя .повинні пояснити дітям “їх обовязки говорити правду та відбирати у них підписку про правильність їхніх показань” Тадевосян В.С Расследование преступлений несовершеннолетних Москва, 1950.С.62.

У діючому КПК з цього приводу міститься вимога: свідкові, який не досяг 16 років розяснюється обовязок говорити тільки правду. Але про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, а також дачу за відомо неправдивих показань він не попереджується, (ч. 4 ст.168 КПК України), жодних підписок від них не відбирають.

Іноземні громадяни, які наділені правом дипломатичної недоторканості, можуть залучатися у якості свідків по кримінальним справам лише на їх прохання та з їхньої згоди. Згоду на залучення даних осіб у якості свідків органи досудового розслідування та суд запитують через Міністерство закордонних справ України. Международное право в документах.- М. 1982.- С. 124-137 коло осіб які користуються правом дипломатичної недоторканності визначено Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, звурджене Указом Президента України від 10 червня 1993 року Усі інші іноземні громадяни залучаються у якості свідків на загальних підставах.

Кримінально-процесуальному законодавству України визначено обмеження щодо коло осіб, які залучаються в якості свідків:

Одне із них, покликане забезпечити доброякісність джерела доказів, виявляється в обмеженні допуску в якості свідків осіб, які в силу своїх фізичних чи психічних недоліків не спроможні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи та давати про них правильні показання. Друге - заборона допитувати захисника підозрюваного, обвинуваченого чи підсудною про обставини, які стали йому відомі у звязку з виконанням обовязків захисника, направлено на охорону конституційного принципу обвинуваченого на захист. Третє - заборона допитувати в якості свідків адвоката, представника професійної спілки та іншої громадської організації про обставини, які стали йому відомі в звязку з виконанням ним обовязків представника потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача. Якщо друге і третє виключення в основному є гарантом забезпечення імунітеті свідка, про що буде висвітлено в подальшому, то не можливість особи, в звязку із фізичними чи психічними вадами сприймати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, безпосередньо повязане з визначенням його статусу свідка, як особи показання якої виступають джерелом доказів для встановлення обєктивної істини у кримінальній справі.

Фізичні чи психічні вади людини можуть відбитися на сприйнятті, запамятовуванні та відтворенні сприйнятого. Свідок деколи субєктивно переконаний в правильності відтворення сприйнятих ним явищ, хоча сам процес сприйняття обєктивно відрізнявся дефектністю, обумовленою тими чи іншими фізичними чи психічними недоліками, тимчасовим розладом психіки та ін. Загальновідомо, наприклад, що людина, яка страждає дальтонізмом, не розрізняє темно-червоні плями на чорному фоні і, не знаючи про свій недолік, може з впевненістю, скажімо, запевняти, що плям крові на одежі обвинуваченого не було.

При обмеженні кола свідків з вказаною ознакою вирішальним є нездатність особи правильно сприймати і відтворювати обставини, а не сама по собі присутність фізичних чи психічних недоліків, інакше кажучи, недопущення до дачі свідчень з мотивів фізичних чи психічних недоліків має єдину підставу, яка одночасно проявляється у двох критеріях: нездатності правильно сприймати явища та правильно відтворювати сприйняте.

Психічні та фізичні недоліки у людини можуть мати вираз у різній ступені та формі. Вони можуть носити тимчасовий характер і можуть перешкоджати особі правильно сприймати та давати правильні, показання тільки про окремі обставини. Закон не встановлює, які саме психічні чи фізичні недоліки є перешкодою для допиту в якості свідка. Вказані недоліки не є перешкодою для допиту, якщо захворювання чи інше відхилення від норми не позбавляє таких осіб здатності правильно сприймати та відтворювати обставини справи в даний період. Однак використання та оцінка показань таких осіб представляє значні труднощі для суду та слідчих органів. Тому, використання таких показань може мати місце лише у випадках крайньої необхідності Давлетов А.А. Оценочная деятельность в уголовно-процесуальном позваний -Актуальньіе проблеми советского уголовного процесса . Свердловск, 1987. С. 73.

Розпізнати присутність фізичного чи психічного недоліку та його ступінь впливу на здатність правильно сприймати обставини і давати про них правильні показання іноді буває досить важко і може потребувати спеціальних знань. Тому, коли виникає сумнів у здатності свідка правильно сприймати обставини та давати про них правильні показання, для визначення психічного чи фізичного стану особи на момент сприйняття події чи в момент дачі показань про дані події кримінально-процесуальне законодавство передбачає обовязкове призначення експертизи (п. 3 ст. 76 КПК України), де обєктом експертизи є свідки та потерпілі стосовно яких в органах слідства та суду виникли сумніви щодо їх психічної повноцінності. Порядок проведення судово-психіатричної експертизи Затверджено наказом Міністерства охорони здоровя від 8 жовтня 2001 року № 397

Експертиза необхідна також там, де є підстави допускати, що свідок приховує недоліки, які можуть спотворити його покази, чи, навпаки, симулює їх При проведенні такої експертизи до завдань експерта входить визначення психічного чи фізичного стану свідка у відповідний період часу, його здатність правильно сприймати обставини , які встановлюються по справі, і відтворювати їх.

До компетенції експерта не відноситься вирішення питання про здатність особи бути свідком по справі чи про ступінь достовірності поданих такою особою показань. Рішення такого роду питань складає прерогативу слідчого та суду.

Органи досудового розслідування та суд мають у своєму розпорядженні всі необхідні засоби для викриття винних, повного та швидкого розкриття злочинів і не заінтересовані в обмеженні права обвинуваченого на захист. Навпаки, успішне здійснення завдань кримінального судочинства неможливе без послідовного проведення вказаного принципу та твердої гарантії того, що відомості про обставини справи, які виявив захисник в процесі виконання функції захисту, не стануть підставою перетворення захисника у свідка

Кримінально-процесуальний кодекс України (ст. 69) забороняє виклик та допит захисника в якості свідка по справі, по якій він виконує обовязки захисту. Отже, з цього положення можна зробити висновок, що відомості, які довірив обвинувачений своєму захиснику, все-таки можуть бути використані проти нього, хоча б і по іншій справі Таке положення не можна визнати правильним.